Атака на Nord Stream-2 була спланована десять років тому
Олександр Коваленко / Інформаційний спротив
Давно нічого не було чути про “Північний потік-2”, як розвід-спільнота Польщі та Німеччини видала заяви щодо організатора вибухів.
Нагадаю, що трубопровід “Північний потік-2” був підірваний у 2022 році, в чому одразу почали звинувачувати Україну. Західна преса, особливо та, до неупередженості матеріалів якої завжди було багато запитань, одразу стала звинувачувати у вибуху трубопроводу Україну.
Тоді було організовано масштабну кампанію з дискредитації України та виставлення її як країни, яка на державному рівні здійснила терористичний акт, та ще й у водах Європи.
І ось через два роки свій коментар виданню Welt дав Герхард Шиндлер, президент Федеральної розвідувальної служби в 2011–2016 роках:
“Результати розслідування можуть призвести до українського сліду. Але це не означає, що замовником була Україна. З точки зору розвідки, багато що говорить про операцію росіян під чужим прапором”.
Що цікаво, російські ЗМІ також цитують Герхарда Шиндлера, але обходять стороною його слова про операцію російських спецслужб під чужим прапором. Тобто пишуть про все те, що у статті не стосується їхніх рудих вух. Здавалося б, як ще краще можна було проколотися?
Загалом, вибух на “Північному потоці-2” – це акт розпачу росіян у 2022 році. Нагадаю, що в той період російські війська зазнавали нищівної поразки в Харківській області, готувалися до втечі з правобережної Херсонщини. Російське військово-політичне керівництво вирішило, що припинити постачання західної допомоги Україні можна лише за допомогою її дискредитації в очах європейців. І, як здалося російському керівництву, дискредитація за допомогою підриву “Північного потоку-2” має стати мега-успішною, а страх перед холодною зимою та відсутність російського газу лише посилять загальний ефект.
Але, незважаючи на успішність першої частини операції – підрив трубопроводу, операція загалом виявилася провальною, і у росіян зараз, як ні в кого іншого, шапки горять. Крім того, росіяни самі продемонстрували те, наскільки вони неадекватні “ділові” партнери. Будують вони трубопровід або АЕС, або якийсь інший енергооб’єкт, і немає жодної впевненості, що при зміні внутрішньої або зовнішньої політики цей об’єкт не злетить на повітря за волею своїх будівельників, навіть якщо він знаходиться за межами рф.
Є над чим замислитись, чи не так?
