Шановні, не ходіть у ліси до кінця війни

Його вчора прийняли наші колеги недалеко від лісу, куди цивільним не можна. ДРГшник. З телефонами, планшетами, завданням. Не той потєшний, яких сотнями ловлять в домових чатах, а справжній, що прибув до другої хвилі другої кампанії нападу на Україну.

Дяка територіальній обороні міста Києва та Службі божій за блискавичну роботу. Дивуюся їх витримці, якщо чесно. Витримці та ввічливості.

Нині ж для цивільних є просте правило – в ліс та лісопарки не можна ходити ні за яких обставин. Зась.

Те, що для більшості війни не існує, бо ж вже не чути прильотів та наших Градів, то таке. Забиті дитячі майданчики та заповнені вщент ресторани – логічний з цього всього наслідок.

Але коли люди елементарно не розуміють, чому в Києві тихо, і чому над нами досі не літають російські бомбардувальники, чому всі ліси навколо у траншеях з нашими бійцями, розтяжках та секретах, тихо тетерієш.

І ще ж бухтять, розповідають про свої права на «просто пагулять», «пакатацца на вєлосіпєдє», «шо ви нагнєтаєтє, тут вайни нєт».

Дивишся на це, слухаєш, посміхаєшся, коли вони таки показують вміст кишень та телефонів, і сподіваєшся, що, може, хоч ця ситуація їм дасть розуміння, що НІЧОГО ще не скінчилося.

НІЧОГО.

І їхні спроби налагодити нормальне життя прикриваються людьми, які зараз їх тримають на прицілах, і на яких вони ж бухтять.

Казкові героїчні ельфи.
Казкові. Епічні.

Шановні, не ходіть в ліси.
Неважливо в які.
Неважливо коли.
Всюди і завжди, до кінця війни.

Так, ДРГшники зовні такі само люди, що вийшли просто на прогулянку. Ні, зовні решта цивільних від них нічим не відрізняється.

Я теж млію з сонячних галявин, джмелів, перших квіточок і набубнявілої зелені. Але поважайте роботу військових і спецслужб.

Ми навіть не на середині війни. Ми навіть не уявляємо, коли ця середина настане.

Готуйте травневі шашлики, але не в лісі.

Дякую за розуміння.
Переможемо.

Ілюстративне фото © СБУ