Реальні цілі наступу українських сил на Курщині
Олександр Коваленко / Інформаційний спротив
Активізація СОУ в Курській області змусила багатьох розпочати будувати теорії про цілі цієї операції. Звучали різні версії цієї активізації, серед яких це – вихід на Курську АЕС і навіть сам Курськ, а також спроба змусити російське командування перекинути в Курську область додаткові сили з інших напрямків.
Що найцікавіше, жодна з цих версій не виявилася достовірною, і ось чому.
Якщо ми припустимо, що метою активізації СОУ в Курській області був вихід на Курськ або Курчатов, де й розміщена Курська АЕС, то задіяних сил і засобів для прориву тих ліній оборони та рубежів, які за півроку накопали росіяни, катастрофічно не вистачило б. Там і направді дуже серйозні фортифікації, для прориву яких необхідне угруповання близько 50 тисяч. А для взяття Курська ще більше.
СОУ ж діяли обмеженими силами, і на багатьох російських відео, було видно, що дії українських груп не мали того гіпертрофованого масштабу, який намагалися російські пропагандисти їм приписати. З іншого боку, робити гучні заяви про те, що українські війська висунулися на Курськ чи Курську АЕС мало сенс з іншої причини.
Коли в інформаційному просторі звучить подібний наратив із такими нібито цілями українського наступу, то коли вони не досягаються, що й логічно, адже вони насправді не ставилися, можна з гордістю починати себе бити у груди – відстояли Курськ!
Але тоді які цілі переслідували СОУ? Відволікаючий маневр для стягування сил з інших плацдармів?
Для початку трохи їжі для роздумів.
На Времівському напрямку російське командування в зоні відповідальності 127-ї МСД 5-ї ЗВА, на захід від Великої Новосілки, заводить 34-ту ОМСБр.
На північ від Курахівського водосховища, за кордоном Слов’янка-Петропавлівка-Шевченка, командування УВ «Центр» готується посилити 90-ту ТД, вірогідно, ресурсом 41-ї ЗВА, а саме 35-ї та 137-ї ОМСБр.
Цього тижня південні підступи до Покровська почали штурмувати підрозділи 35-ї та 57-ї ОМСБр, а також поступово вводять у бій 74-ту та 137-му ОМСБр.
Тобто щільність задіяння сил і засобів за основними зонами БД досягла свого максимуму. В армії рф немає зайвого ресурсу десь там, у резерві, не те що десятка, а навіть пари-трійки зайвих бригад, щоб посилити порядки, не перетасовуючи наявні. Підрозділи не виводять на відновлення та не замінюють, їх поповнюють відразу на місці в режимі нон-стоп із урахуванням щоденних втрат.
І ось тут починається активізація СОУ в Курській області, і хоча порівняно невеликими силами, паніки від цього в російському інформаційному просторі було до гіпертрофованого багато. Причому ця паніка була заснована на тому, що основні ударні сили російського курського угруповання, а саме 155-а і 810-а ОБр МП, а також 76 ДШД і 83 ДШБр знаходяться по західних рубежах, а 11-а ДШБр, 98-ма ДШД і 106 ПДД з мочалками зі складу 40-ї ОБр МП і 170 ПМП – по східних. Удар же СОУ припав по ділянці, де знаходилися “браві” МСДшники зі складу 72-ї та Росгвардія з усякими там “Ахмат сила”.
І панічні настрої яскраво відобразили реальну ситуацію – прикривати ділянки немає чим, резервів немає, тягнути з інших ділянок фронту, якщо й будуть, то в невеликій кількості.
Через кілька днів після зухвалого удару СОУ на північно-східному напрямку стає зрозумілим, що метою на даному етапі був не ефемерний курс на Курськ, а в динамічному режимі перевірка на міцність можливостей росіян посилювати екстремально небезпечні ділянки свого фронту. І за результатом можна сказати, що можливості армії рф можна порівняти з дуже натягнутою струною…
Фото: 10-й армійський корпус
