Совок протирічить Україні

Знаєте, сонці, під впливом емоцій щодо справи Стуса одне можу пообіцяти напевно.

Там, де ми проб’ємося до влади, питання про монументальну пропаганду радянської доби, про захист честі та гідності Мертвечуків, про Безсмертні полки, про Жукових та інші фекальні сталагміти, що їх використовує держава-агресор тут, буде просто знято з порядку денного. Разом із об’єктами обговорення. Принаймні, ми зробимо для цього все, а наше “все”, як знають всі, хто за нами стежить, – це трішки більше, ніж “все” у більшості інших.

Я точно не готовий більше слухати вскукареки про нашу історію, про ДніпроГЕС, збудовану особисто ЦК КПРС, про піонерів-гемороїв та про святе право Кремля використовувати тут свої soft power assets. Все. Це вже не просто гидко, це вже абсурдно.

Я перестав розуміти, чому проспект неподалік мого дому досі носить назву Героїв Сталінграду. Мені й про Малиновського (іхтамнет в Іспанії) та Тимошенко (командувач у агресії проти Фінляндії) все важче розуміти, а тут Сталінград. Сталінабад, курча.

Совок протирічить Україні – це саме той випадок, коли або український топос, або совковий. Або страждають совки, або страждають українці, або беремо компромісний варіант, проспект Героїв Сталінграда впирається у вулицю Степана Бандери, і страждають обидві категорії.

Здається, ми вже переросли перехідний період піклування про ніжні почуття бабусь-КПРСниць та дідусів-НКВДшників. Час вже потурбуватися про наступні покоління.