Політик, якого свого часу назвуть Сталевою Леді України

Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

Я б пішов з нею в розвідку. Це не приказка. Реально б пішов.
Просто для цього у неї є всі необхідні якості. У її сміливості не мають сумнівів навіть вороги. Так само як у її гострому розумі та залізній витримці. Вона вміє уважно спостерігати, помічати приховане і робити висновки. Оцінювати обстановку – миттєво. Але діяти тільки тоді, коли прийшов час дії. Тому що вона вміє приймати рішення. Тверді та своєчасні. Непомітні для інших (як у розвідці), але ті, що впливають на результат загальної битви. І брати на себе відповідальність. Що, мабуть, є найголовнішим. Власне, це головні якості не тільки для розвідника, але і для будь-якого адекватного командира підрозділу.

Політика – це теж війна. І вона на ній давно. Усвідомлено і впевнено. Найчастіше прикриває спину «першого номера». Але у нашої нації ніколи не було особливої гендерної різниці в бойових якостях. І якщо жінка каже тобі «коли буде потрібно, я буду подавати патрони», головне тут «коли буде потрібно». А в решту часу вона буде вести вогонь сама. Холоднокровно і прицільно. Відриваючись від гарячого зброї тільки для того, щоб сказати «Милий, тобі пора випити таблетки, і у тебе БТР на десять годин».

Їй давно пора зайняти своє гідне місце в цьому політичному бою за Україну. У нашому строкатому політикумі ґрунтовно переплутані пріоритети. До того ж він перенасичений політиками «без яєць» обох статей. В цьому у нас давно рівність. Нам гостро не вистачає сильних і переконаних. Без щурячого прагнення «тягти в свою нору». Гідних. Тих, за кого не доводиться червоніти.



Тому я кажу: Марина Порошенко, welcome to fighting. Або ласкаво просимо в бій.

А ще, знаєте, чому у неї все вийде?
Тому, що вона – Леді. Це англійське слово, але цілком відображає те, що закладено в кращій (і більшій) половині нашої волелюбної нації. І коли вона офіційно була Першою Леді, представляти свій народ їй було легко. Тому що абсолютно природно. А нам не було соромно. І справа тут не тільки у вихованні, освіті та вмінні триматися нарівні з англійською королевою. Справа у гідності та внутрішньому стрижні.

У нас давно все переплутано. Наша еліта переповнена рядженими «джентльменами» і «леді» в королівському одязі, але з нутром вуличної босоти, манерами скандальних торговок і розумом самовпевнених неуків. Справжню Леді простіше зустріти в метро, в кафе з ноутбуком, в лікарні в білому халаті, в школі та армії. Та хоч на фермі. Бути Леді – це просто питання огранки алмаза. Наша нація – розсип алмазів. Інша справа, наверх чомусь все частіше виносить погано тесані камені. А бруківку не перетворить у діамант навіть геніальний ювелір.

Політика – це в першу чергу представництво. Представництво інтересів Нації. А Марина – правильний представник. Переконаний і чесний.

Звичайно, розумний і вихований кардіолог з науковим ступенем, гідна дружина і мати чотирьох дітей програє розв’язній фотомоделі з досвідом роботи в супермаркеті. Але тільки в рамках спеціально заточених телеканалів.
Насправді, вона ідеальний представник свого народу. Розумного, наполегливого, розсудливого і гідного. Гідного своєї країни, історії та майбутнього. І обманута (і дуже умовна) більшість не має зникнути. Вона має змінитися. А для цього потрібні ті, на кого можна орієнтуватися. І не відчувати при цьому почуття сорому за орієнтир.

Я неодноразово спостерігав за тим, як вона спілкується з людьми. У різних ситуаціях. В тому числі коли вона працювала на нашому «конвеєрі», де ми збирали «набори виживання» для тих, хто потребував допомоги в період карантину. В тому числі коли збирали подарунки для дітей загиблих бійців.

Знаєте, що головне? Вона однакова – на екрані, на офіційних заходах, на мітингу і в спілкуванні без камер і офіціозу. Їй нічого не треба грати. Вона просто така є завжди. Це, до речі, головна властивість Леді. Бути собою завжди. Тому до неї й не липне бруд. Як би хто не намагався.

Тому я їй вірю. І мені приємно усвідомлювати, що ми воюємо за цю країну поруч. Ми і справжня Леді. І ще тисячі й тисячі таких Леді. Ми – така нація. Напевно, тому перемога буде за нами. Напевно, тому ми – непереможні.

І ще. Київ – дуже добрий початок. Вона знає, що робити, і за нею гідна команда. Київ буде справжньою процвітаючою столицею. Київ завжди буде Українським. Саме так, з великої літери. Але ще згадаєте моє слово – це ТІЛЬКИ початок. Думаю, у нас з’явився політик, якого свого часу назвуть Сталевою Леді України.

Подивіться на фото.
Для тих, хто впав в оману, Мері Поппінс виглядає саме так. Тому що Леді.


Тарас Чорновіл
Тарас Чорновіл

Вибори наближаються. І крім усіляких дурощів від тих, хто нічого адекватного запропонувати не може (різні Мері Дуппінс на мотузці чи фізіономії російського політика Пальчевського), маємо й приклади мудрого підходу.

Учорашній день, як на мене, показав усім, що таке політична відповідальність. І річ зовсім не в тому, що особисто підтримую Порошенка та схвалюю принципи формування його команди. Справа в реальній якості поглядів, дій і заяв. До методів створення списків БПП в 2014-15 роках серйозні питання виникали, і ми їх не ховали сором’язливо в кишеньку. Тоді був заданий Порошенком тренд на об’єднання всіх демократичних сил в одному списку. Слід визнати, що ідея хороша, але через суцільний егоїзм та самовпевненість усіх цих наших еліток не була повноцінно реалізована. Але, запустивши процес, довелося приймати тих, хто таки відгукнувся. І більшість з цих людей списки явно не прикрасили. Як же все це мені до болі нагадує ситуацію в Народному Русі України, коли Вячеслав Чорновіл перед виборами 1998 року поступив аналогічно. Зайве й говорити, що практично всі демократичні партії тоді заклик проігнорували, а ініціатора облили брудом. А ті, хто відгукнулися й прийшли, принесли більше шкоди, ніж користі.

На жаль, усі наші партійки переважно не готові до відповідальної політичної діяльності – один пінчуківський Голос чого лише вартує… Тому, коли потенційні партнери не готові, треба формувати власну цілісну й ефективну команду. Бачимо, що це в ЄС виходить дуже добре. Цих принципів уже дотримувалися при гуртуванні парламентського списку торік. На жаль, тоді насєлєніє з усіма лайнометами (знову Голос на язик проситься, але таких було значно більше) зуміли сильно урізати рейтинги й прохідну частину партійного списку. Через те ми так і не побачили в сесійній залі цілісного ядра в усій його повноті.

Зараз маємо місцеві вибори й знову хороші ініціативи. Звісно, найбільше на слуху виборчі команди в столиці. Тут знову парад закомплексованих самолюбивих бевзів. Ніхто з півтора десятка дрібних кандидатів навіть мріяти про перемогу не може, але самолюбство або гроші спонсорів, які платять не за результат, а саме за брудну кампанію і розтягування голосів, зробили своє. Я з повагою ставився й до Томенка, й до Притули, але зараз вони звичайні маріонетки в чужій грі. Колись у 2000 році я, щойно переїхавши до Києва, став свідком першої битви олігархів за столицю. Тоді буром перли Суркіси. У киян вистачило розуму підтримати далеко не ідеального Омельченка, а не віддати місто цій банді. Зараз знову через слуг до влади в столиці лізуть медведчуківські ОПЗЖопники (це я про Верещук), суне всіляка московська погань. І в таких умовах гратися у дрібні амбіційки чи політичне заробітчанство – це вже навіть не огидно, а злочинно.

ЄС поступила цілком правильно. До Кличка в них політичних претензій не менше, ніж у нас комунальних, але ми торік уже побачили, як тупе прагнення змін за будь-яку ціну звично приносить тільки зміни на гірше. Та що там! Призводить до справжньої катастрофи. Відмова від висунення свого кандидата в мери в чисто електоральному плані знижує результат партії, але іноді треба робити не лише вигідні, але й потрібні речі. Олексій Гончаренко також поступив належно – респект. Особливо за виступ із відмовою від висунення – без якихось дрібних образ і гниленьких підтекстів.

 

Відсутність власного кандидата в мери має з лихвою компенсувати дуже хороший метод формування партійного списку. І тут не обійшлося без сенсації. Позитивної сенсації, що буває не так часто. Що Марина Порошенко очолить список, дехто з нас здогадувався, а хтось дещо трошки й знав. Але це було дуже непевною інформацією, тож рідко хто озвучував свої очікування. А це рішення справді ідеальне. У жодному із списків ви не побачите на перших позиціях настільки знакових, відомих і позитивних персонажів. Це плюс для електорального успіху. Я дуже надіюся, що презентований список допоможе киянам трохи підкорегувати свій електоральний вибір саме на користь ЄС. Бо від списку “Удару” (на відміну від персонально Кличка) нічого доброго сподіватися не доводиться. Саме Кличко формував персональний список БПП в Києві в 2014 році. Я не можу сказати, що в захопленні від цих людей. Усе ж одно ЄС буде в більшості на підтримку мера. Але ж хочеться, щоб ця більшість мала справді яскраві обличчя, а не сіреньких мовчазних виконавців.

Вернуся до Марини Порошенко. А які можуть бути претензії до її кандидатури? Вона єдина з усіх дружин президентів у повній мірі заслужила на титул Перша Леді. Про нинішню Лєнку чи Людмилу Янукович і говорити соромно. Людмила Кучма просто була добавкою до чоловіка. Ким була компартійна жона Кравчука, ніхто й не згадає. Ще одна чергова “кравчучка”, якими він засіяв Україну. Єдина, за кого не було соромно, – Катерина Ющенко. Але вона належно виконувала роль дружини президента, іноді виступала з окремими ініціативами виключно в руслі діяльності чоловіка, тому також у дійсності першою леді не стала. Марина – перша, хто на цю посаду принесла західний цивілізаційний сенс, у чомусь перейнявши дуже успішний у цій царині американський досвід.

Перше – вона стала реальним політиком. Бути політиком і державним діячем – зовсім не конче здіймати багато звукових хвиль. Це розуміти, вміти й робити. Її політичного рівня з лихвою вистачить для роботи в столичній Раді. Тут знаємо, що заносів і ляпів не буде, а направленість дій і висловлювань нам зрозуміла й прогнозована. Але місцеві ради, навіть столична, – це не лише (і навіть далеко не в першу чергу) політика. І тут маніпулятори починають зводити дискурс на каналізацію, водопостачання, ремонт доріг тощо. І почнуть ставити питання: “Ну, хороша й мудра вона людина, але яке вона відношення має до міської каналізації?” Уже вчора почув перші спалахи цієї брехливої риторики. Так, і дороги, і каналізація – теж частина міської інфраструктури. Важлива, але не домінуюча. І на неї в списку теж є спеціалісти, а головні знавці справи мають бути навіть не в Київраді, а в структурах КМДА.

А місто в умовах децентралізації – це гігантський блок ресурсів і проблем у гуманітарній сфері: освіта, медицина, культура, соціальне забезпечення. Зелена влада жорстко урізала видатки державного бюджету в цих галузях – фінансують лише там, де можна гарно стрічку перерізати та попутно пару мільярдів украсти. Міста мають тут працювати вміло, ефективно й у межах обмежених ресурсів. А якраз у гуманітарній політиці Марина Порошенко чудово розбирається. І мова далеко не лише про державний Український Культурний Фонд та її ініціативи з інклюзивної освіти. Вона має знання, уміння та досвід як персональної роботи, так і співпраці з урядом. Ну й не останнє – це готовність реально працювати, а не просто засвітитися у вигляді вітрини. Ми бачили її активність як Першої Леді, і це найкраща реклама.

Тож у Києві дано дуже хороший старт. Є достатньо підстав сподіватися, що в абсолютній більшості областей і громад процеси в ЄС підуть аналогічно позитивно. І це справді хороші новини. А далі вже слово за виборцями. І тут поки мраки. Не скрізь і не повністю, але достатньо, щоб трохи розгубити почуття оптимізму.

 

Поділитися:
Share

Усі відео
  • Усі категорії