Вбивця в масці «миротворця»
Як я вже не раз казав, головна стратегія москви в Україні – створення керованого внутрішнього міжусобного конфлікту. Іншим способом москва Україну взяти не зможе.
Не зможе взяти прямим військовим вторгненням, тому що не має на це достатньо сил, і втрати (включаючи санкційні та економічні) будуть неприйнятно високими, фактично смертельними. Саме тому москва завжди намагається вдягати маску «миротворця». Не може взяти поступовим поглинанням, тому що більшість українців вже розуміють повну безперспективність перетворення України на велике ОРДЛО. Тому тільки провокація керованого громадянського конфлікту. На фоні якого стає цілком реальним і військове вторгнення, прикрите «миротворчою місією».
З цієї точки зору слід оцінювати активізацію зіткнень фейкових «радикальних націоналістів» типу нацдружин з представниками проросійських сил типу шаріївців. Київ, Березне, Харків. І ті, й інші сили керуються насправді з одного центру, одним ляльководом (про що рядові виконавці-бойовики зазвичай не здогадуються – їх просто використовують). Головна мета цих зіткнень – підняття градусу протистояння.
Демонстрація в ЗМІ агресивних протистоянь генерує взаємну ненависть. Породжує ненависть у російськомовних жителів України до україномовних патріотів. І навпаки у україномовних – до російськомовних. І ті, й інші радикали отримують додатковий піар «на емоціях». Прихильники «дружби с расієй» з пасивних та більш-менш нейтральних перетворюються на активних та агресивних. Українські патріоти заражуються дурним руйнівним радикалізмом. Нагадаю, дурний радикалізм, анархізм, отаманщина не раз і не два в нашій історії руйнували українську державність.
І те, й інше в інтересах кремля.
Ще одна лінія активізації протистояння (улюблена кремлем): правоохоронці-пасіонарії. Правоохоронці в силу своїх обов’язків знаходяться на лінії зіткнення. Причому й правоохоронці, й радикали отримують травми, можуть бути жертви. Жертви серед радикалів роздмухуються, додають їм піару, подаються як «свавілля мусаров». Жертви серед правоохоронців піднімають рівень їх жорсткості, протиставляють їх патріотичній частині суспільства, роблять їх нестійкими до російської пропаганди (особливо в східних та південних областях). І те, й інше перетворює їх із захисників правопорядку на потенційних ворогів.
При цьому всьому реальні проросійські сили від діяльності наших «радикальних націоналістів» ніскільки не постраждають, жертвами можуть стати хіба кілька наївних рядових проросійських дурників (згадаємо Одесу 2-го травня 2014-го), які послугують гарним приводом для легалізації російського вторгнення під маскою «спасатєля і міротворца». Реальні проросійські сили навпаки виграють, як і завжди, від українського анархізму та дурного радикалізму.
Фотошоп © Олег Мініч
