Зе і мова – а какая разніца?

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Фракція «Слуга народу» заходилася займатися мовним питанням. Народний депутат Олександр Ткаченко (відомий як екс-керівник каналу «1+1») заявив, що прийняття «Закону про мови» створило чимало ризиків для суспільства. Особливе невдоволення депутата викликали штрафи за використання мови у сфері послуг.

Нічого нового – невдоволення мовним законом депутати «Слуги народу» висловлювали давно. Нардеп Бужанський, наприклад, подав законопроект про скасування «Закону про мови». Нардеп Богуцька нещодавно висловилася, мовляв, тема мови в Україні нікого не хвилює. Від чинних нардепів не відстає їхнє оточення.

Колишній бізнес-партнер Зеленського по «95-му кварталу» Борис Шефір заявив: «Я очікую перегляду квот. 90% – це багато. Закон про мову треба скасувати». В унісон йому проспівала продюсерка серіалів і фільмів каналу «1+1» Олена Єремєєва, заявивши, що українською можна знімати лише комедії, а усі мелодрами будуть випускати лише російською. Всі ці сигнали вже чують у суспільстві – нещодавно скандал виник навколо торгівельно-розважального центру «Атмосфера», де мовне законодавство агресивно ігнорують.



Представники медіа-бізнесу геть і не приховують причини свого невдоволення «Законом про мови». Закон примушує їх виконувати подвійний дубляж своїх фільмів – українською для внутрішнього ринку, і російською для ринків Росії, Білорусі, Казахстану тощо. Польською або чеською перекладати українські фільми чомусь ніхто не поспішає – на той ринок наші виробники не потикаються. Чи унікальна наша ситуація? Що каже світовий досвід?

Світовий досвід каже, що український «Закон про мови» повністю відповідає реаліям Європи. У Німеччині та Франції існують серйозні обмеження на вживання у громадських місцях англійської мови, ці країни шалено опираються британізації. У Фінляндії вдаються до див винахідливості, аби обмежити вживання шведської мови – навзнаки даються кілька сторіч перебування Фінляндії у складі Швеції. Є й інший приклад. У Ірландії найбільша кількість носіїв ірландської мови зосереджена у графствах… які перебувають у складі Великої Британії – там діє низка державних програм з підтримки ірландської мови. А у незалежній Ірландії – «какая разніца». У результаті носіїв ірландської там менше 10% населення. Гідний результат сторіч боротьби Ірландії за незалежність від Британії, ви згодні?

Підтримка й поширення своєї мови – стратегічна задача всіх потужних держав світу. Франція, наприклад, витрачає на рік більше 4 мільярдів євро на рекламу в світі себе самої – всього, від романів Дюма і фільмів з Жераром Депардьє до курсів французької мови. Це, серед іншого – реклама французької економіки, що дає свій цілком відчутний ефект. Політику поширення своєї мови у вельми агресивний спосіб проводить Росія. Вона недаремно смертним боєм б’ється за збереження присутності своїх каналів, своїх книжок, своїх видань. Результат такої політики ми бачимо серед іншого у Криму та на Донбасі. «Где говорят по-русски – там Россия» – знайома теза? Від Росії не відстає Угорщина – аби переконатися, варто з’їздити на наше Закарпаття. А Україна?

А Україна ніяк не обере між лагідною, поступовою, але все ж таки українізацією, і між політикою «яка різниця», коли, мовляв, кожен сам мусить обрати якою мовою говорити. Мовляв – хай вирішить ринок, що українцям до вподоби більше. Цікаво, от якби ми на волю ринку віддали питання, чи вживати алкоголь та наркотики – українці наразі існували б взагалі? На тлі загрози коронавірусу таке питання виглядає просто зловісно. Політика «какая разніца» насправді – це обман і маніпуляція, це ситуація коли збереження і поширення російської мови підтримуватиме Росія, а існування української НЕ підтримуватиме Україна. Те, що Москва такій ситуації аплодуватиме стоячи – очевидно.

Чинна влада складається з прибічників політики «какая разніца». Бо так, мовляв, вигідніше. Кортить нагадати нардепу Ткаченко і його однопартійцям, що першими кріпаками були особи, які продали свою власну волю – їм теж було так вигідніше.

«А какая разніца?»

Поділитися:
Share