Щодо закону про викривачів

Вчора реформаторами з Реанімаційний пакет реформ було представлено проект закону “Про захист викривачів..” –http://www.ukrinform.ua/…/2056258-zakonodavci-garantii-dla-…

Представляли закон красіво, під відеокамери, в прес-центрі, з красивими малюночками. А от про суть не сказали…

Тому, власне, пропоную поговорити про суть цього “закону”.
Ось посилання на цей законопроект – http://medialaw.org.ua/…/Zakonoproekt-pro-zahyst-vykryvachi…

///Прогнозуючи різке збільшення поголів’я експертів та “антикорупціонерів-викривачів”, маючи досвід суперечок з “експертами по швейцарській прокуратурі”, яким став кожен фанат григоришинського писаки, відразу напишу про єдине правило коментування цього посту – кожен свій аргумент я підтверджую посиланням на відповідну норму цього “закону” або інші діючі НПА, тому приймаю аналогічні аргументи у вигляді посилання на норми цього закону або аргументовану критику щодо хибності моєї логіки та причинно-наслідкових зв’язків. Всі “експерти”, які порушать це правило відправляються в бан.///

Перш ніж говорити по суті цього “закону”, хотів би ознайомити його авторів з цим посиланням http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1700-18/page3, зі статтею 53 ЗУ “Про запобігання корупції”. Впевнений, що вони дізнаються багато чого нового для себе… Дякую @odinspam за акцент.

Почну зі спростування тези, що цей закон направлений на боротьбу з корупцією. Ні, нічого подібного. Цей “закон” немає нічого спільного з боротьбою з корупцією, тому що:

1) В проекті “закону” відсутній механізм боротьби з корупцією. Такий механізм має передбачати передусім усунення факторів, що сприяють корупції (завеликі повноваження чиновників, неможливість їх контролю, дірки в законодавстві і т.д.). Нічого з цього ви в “законі” не знайдете. Автори не хочуть боротися з причинами корупції, а отже це їх влаштовує, автори вибрали дуже “унікальний” спосіб боротьби з її наслідками.

2) Більше того, в “законі”, навіть відсутні механізми реалізації того, про що в ньому йдеться. Стаття 3 говорить про те, що ті, кого підозрюють в корупції мають заохочувати діяльність своїх викривачів і створювати їм умови. Серйозно… Причому як створювати і що має бути створено – не сказано. Розділ 4 теж не дає відповідь на це запитання. “Щось зробіть”. Законотворчість 80-го левела. Для того, щоб закон функціонував, якраз треба було в ньому розкрити механізм діяльності викривачів (бо це головне в ньому), а не описувати порядок перекладання папірців і структуру якогось звіту.

3) “закон” не впливає на регулювання цілих “пластів” корупційних механізмів, таких як хабарництво, лобіювання інтересів і т.д. Саме ці механізми є основою державних втрат, бо вони взаємоіндукуються з “чорним” сегментом ринку. Вся контрабанда, всі приватизаційні схеми, всі заангажовані судові рішення вирішуються поза межами антикорупційних інструментів, що фігурують в цьому “законі”.

4) Більше того: спроби взяти під контроль дані, що є комерційною таємницею підприємств (пункт 2, статті 11), приведуть до ще більшої тінізації бізнесу і відмови від співпраці з державними установами, відмови участі в тендерах і т.д.

5) Навіть в самому трактуванні поняття “інформація, що загрожує суспільним інтересам” (п. 2, ст.1), інформація про прояви корупції є одною з багатьох складових. Судячи з опису понять, цей закон більше стосується не боротьби з корупцією, а боротьби за якість харчових продуктів.

6) Саме слово “корупц” згадується в “законі”, викладеному на 38 сторінках, всього 31 раз і всього 2 рази з них по суті. Всі інші згадки цього слова входять до назви НАЗК і кілька разів слово вживається у визначенні понять. На яку боротьбу з корупцією може бути направлений цей “закон”, якщо на 38 сторінках слово “корупція” згадується по суті 2 рази?

Тому, якщо уважно прочитати цей “закон” і викласти суть в назві, то вона би мала звучати приблизно так: Закон “Про безперешкодне поширення невстановленими людьми будь-якої інформації (включаючи державну, службову та комерційну таємницю) і захист інтересів цих людей”.

Ще раз повторюю: нічого спільного з реальною боротьбою з корупцією цей продукт діяльності “реаніматорів” не має.

До речі про поняття і термінологію, що викладена в “законі”:

– Поняття “загроза суспільним інтересам” викликав у мене асоціації з тими поняттями, якими оперував совок, прикриваючись якоюсь там боротьбою з якимись там ворогами. Я веду до того, що такими “гучними” поняттями завжди прикривають якесь лайно.

– Якщо автори “закону” хочуть претендувати на серйозність (не на професійність і адекватність, а хоча би на серйозність), то варто переставати писати те, що написано в абз.5 п.2 ст.1 “адміністративне правопорушення… що загрожує безпеці людства”. Дякую @odinspam за акцент.

Тепер суть самого “закону”:

1) Люди, які розробляли цей “закон” просто вражають рівнем своєї юридичної безграмотності, непрофесіоналізмом ну і просто дикунства, тобто нерозуміння елементарних процесів, відсутності елементарної логіки. Як ще можна характеризувати людей, які всі основні функції по діяльності викривачів делегують Уповноваженому ВР з прав людини (омбудсмен, Лутковська)? Уповноважений ВР з прав людини має і звітувати про діяльність викривачів (ст.8), і аналізувати інформацію про бездіяльність керівника відповідного органу (п.1 ст. 10) і погоджувати якісь звільнення з посад (п.2, с.19), отримувати доступи до будь-якої інформації, надавати експертні висновки, моніторити технології розкриття інформації (п.1 ст 20) і поновлювати викривачів на роботі (ст..23) і бути касиром викривачів (п.2 ст.15). А коли омбудсмен буде займатись тим чим має займатись – ЗАХИСТОМ ПРАВ ЛЮДИНИ?

2) Продовжуючи тему юридичної безграмотності і дикунства авторів “закону” відмічу, що кожен юрист, навіть юрист-стажер на торговій фірмі, а не те, що законотворець, знає, що крім прав і повноважень є обов’язки і відповідальність суб’єктів процесів. А ці “реформістські реаніматори” про таке і не чули. Створюючи інститут викривачів, наділяючи їх безпрецедентними повноваженнями, що включають можливість публікування державної таємниці (п.2 ст.9) і захищаючи їх від відповідальності, навіть у випадку порушення ними обов’язків і зобов’язань (п.1 ст 11), автори “закону” “забули” прописати обов’язки і відповідальність цих осіб. Тобто, будь-хто може зливати будь-що без будь-якої відповідальності перед роботодавцем і державою. А в країні взагалі-то війна і зливати можуть дані, що становлять і військову таємницю.

3) Продовжуючи тему юридичної безграмотності і дикунства авторів “закону” – в цьому “законі” прописані зміни до цілого ряду Кодексів (КЗПП, КПК) і т.д. На жаль, автори цього “закону” не знають, що кодекси по своїй природі відображають компроміс між інтересами сторін. Наприклад, КЗПП відображає компроміс між інтересами роботодавця і працівника. Дикунство, викладене в “законі”, розбалансовує КЗПП і робить не можливим забезпечення прав роботодавця. Просто вдумайтесь: згідно абзацу 1, п.1, ст.1 викривачем може бути будь-яка особа, п.1 ст. 11 звільняє викривача від будь-якої відповідальності, навіть за порушення службових і трудових обов’язків та зобов’язань, ст. 12 говорить, що викривача не можна звільнити з роботи чи притягнути до відповідальності. Тобто, будь-який працівник, подавши будь-які дані про свого роботодавця (не важливо які, в тому числі не правдиві, в тому числі розкривши комерційну таємницю, державну таємницю, військову таємницю, завдавши шкоди підприємству чи державі), посилаючись на цей “закон” уникає будь-якої відповідальності і гарантовано отримувати зарплату, продовжуючи деструктивну діяльність.

4) Безвідповідальність, стимулювання безпрєдєлу викривачів, навіть у разі порушення ними законів, при серйозній (в т.ч. кримінальній) відповідальності чиновників приведе до того, що чиновникам буде легше звільнитися і податися у викривачі, ніж працювати і забезпечувати державні функції. Збудеться мрія балашова. Але виникне питання – а хто ж буде працювати і забезпечувати виконання державних функцій?

5) Ще одне абсолютне юридичне дикунство прописане в п.2 ст. 11 “Будь-який договір може бути визнаний не дійним”, якщо встановлено, що це все стосується якимось віртуальним загрозам суспільних інтересів. Тобто, будь-хто (бо будь-хто може стати викривачем) може добитись визнання не дійсним будь-якого договору, тим самим блокувавши діяльність держави, державні закупівлі, діяльність конкурентів і т.д.

6) Це й же пункт унеможливлює існування таких понять, як комерційна таємниця, банківська таємниця.

7) Статті 11 і 12 фактично узаконюють безперешкодну і безкарну діяльність і поширення інформації в інтересах спецслужб інших країн (фсб дякує реанімаційним реформаторам), узаконюють промисловий і комерційний шпіонаж, узаконюють рейдерство.

8) Попередні 7 пунктів наочно показують, що реалізація цього юридичного дикунства приведе до розбалансування всіх відносин в державі, починаючи від розбалансування трудових відносин і закінчуючи узаконенням промислового шпіонажу, рейдерства, завдання шкоди державі і підприємствам, публікацію державної і комерційної таємниці, а також безперешкодної діяльності фсб в Україні.

9) Окремо про державну таємницю. Пункт 3 статті 9 нібито забороняє публікацію державної таємниці у відкритому доступі, але вчитайтесь в це прекрасне формулювання в абзаці 2 цього пункту 3 статті 9 – “… крім випадків, коли … право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення”. А хто буде визначати чи переважає право громадськості знати цю інформації переважає шкоду? – Правильно, сам викривач. А хто є викривачем? – А будь-хто, навіть шпигун, деструктивний елемент, який звільнений від будь-якої відповідальності за публікацію. Я вже промовчу про те, що крім державної таємниці є комерційна таємниця, банківська таємниця, службова таємниця. Очевидно автори цього “закону” про це не знають, бо це питання взагалі не врегульоване в “законі”.

10) Хочу відзначити відсутність елементарної логіки цього “закону”, а саме п.1, ст.1 говорить, що викривачем може бути будь-хто, тобто стимулюється загальнодержавна програма по викриванню якості харчових продуктів і адміністративних правопорушень, що загрожують безпеці людства. Якщо ви запускаєте загальнодержавну програму, учасниками якої можуть бути мільйони людей, то яким треба бути … автором, щоб в п.2, статті 8 передбачити 19 пунктів звітності омбудсмена, в тому числі абзац 2 “детальний опис звернень викривачів”, яким треба бути … автором, щоб в п.2 статті 15 передбачити, що все фінансування діяльності викривачів, яких може бути мільйони, йде через погодження людини, що має займатись захистом прав людини? Коли і як омбудсмен має перевірити мільйони викриттів і дати дозвіл на кешування “досягнень”? Поясніть мені логіку цих … авторів?

11) Якщо ж автори думають, що викривачів буде не так багато, їх не буде мільйони, то є інше логічне запитання – а в чому ж тоді сенс “закону”? Сенс в тому, щоб безкарно зливати у відкритий доступ держтаємниці, узаконювати промисловий шпіонаж і рейдерство? Яким буде економічний ефект від “закону”, якщо п.2 ст.19 говорить, що треба створити купу підрозділів по роботі з викривачами, тобто залучити купу людей, дати їм зарплату, фінансування. Про це ж говорить п.1 статті 24, гроші мають бути закладені в бюджеті. Тобто, якщо викривачів буде мільйони, то омбудсмен, який має перекваліфікуватися в касира викривачів просто не зможе працювати, а якщо викривачів буде мало, то їх діяльність, зважаючи на видатки по утриманню купи чиновників, що їх обслуговують і сумнівність викривальної інформації, буде економічно не вигідною для країни. Де розрахунки? Прогнози? Навіщо це державі?

12) Дуже хотілось би зрозуміти логіку авторів цього “закону”, яким чином викривачі отримають 10% за інформацію про погану якість продукції, або 10% від виявленого адміністративного правопорушення, що загрожує безпеці людства? Але видно, з логікою в авторів проблеми…

13) Ще одне “реанімаційне досягнення”, цього “закону” в тому, що він паралізує роботу державних слідчих органів – прокуратури, НАЗК та інших державних органів. Ці органи змушені будуть займатися розгрібанням “викривального” спаму, який може продукуватися будь-ким, навіть анонімно п.2 ст. 13. А коли ж працювати по реальних злочинах?

14) Не реагування, не вчасне реагування, на ці мільйони тонн спаму, автоматично приведе до можливості публікації важливої інформації, державних таємниць і т.д. Тобто “закон” робить все можливе, щоб забезпечити саме такий хід подій.

15) Більше того, п.2 статті 19 визначає, що чиновники можуть бути притягнуті до відповідальності і звільнені за невчасне реагування на ці тонни спаму. Тобто, тонни спаму можуть стати предметом корупційного впливу на діяльність слідчих органів. Заспамили прокурора, який веде важливу справу і звільнили його за відсутність реагування.

Ось вам 15 пунктів основних ризиків, які закладені в цьому “законі”. Насправді це навіть не ризики, а просто ідіотизм і дикунство в чистому вигляді.

Найдивніше, що “експерти”, які розробили це чудо-юдо, збирають цілу конференцію, де будуть обговорювати норми цього “закону”. Обговорювати “норми” цього юридичного мракобісся рівноцінно оспорюванню поглядів Церкви в часи Середньовіччя, згідно яких Сонце крутиться навколо Землі. Так само як ви би не змогли пояснити середньовічним мракобісам про те, що Земля крутиться навколо Сонця, так само ви не зможете пояснити цим “експертам”, що їх “закон” повне лайно. Бо тут наглядно видно глибинне провалля в знаннях і розумінні, між кожним, хто хоч трохи розуміє процеси і “експертами” Реанімаційного Пакету Реформ.

Це, насправді, – вирок. Вирок 350 “експертам” “Реанімаційного Пакету Реформ”, вирок так званим молодим “реформаторам”, “антикорупціонерам” з Верховної Ради, вирок спонсорам і донорам, які за 2 роки влили в РПР 808 тис. євро грантів і вирок всім нам, тим хто шукає спасіння в цих дурнях і підміняє бажання боротьби з корупцією таким мракобіссям.

Ми багато жаліємося на нашу медицину, справедливо жаліємося, але якби наші лікарі працювали так як ці реформістські “реаніматори”, то ми би вже всі відкинули лапки, навіть повністю здорові люди.

Автори