Це – Артем Мирошниченко. Патріот і волонтер з Бахмута. Його вбили через мову. Так, вам не привиділось. В українському місті за українську мову. Історія Артема це відповідь на купу запитань. Як-то: чи є на Донбасі патріоти? Чи безпечно там любити Україну? І чи справді “какая разніца?” Родичам і друзям Артема Мирошниченко – щирі співчуття.
Читати далі
Я не претендую на роль інтелектуала і аналітика, але щось мені все більше здається, що нам відверто пхають боснійський сценарій закінчення війни. З редакторськими правками до наших реалій, звісно. Типу, давайте Донбасу «асаблівий» статус і купу свобод, і взагалі – всім амністія, мір і жвачка. Головне, перестати стріляти. Що нам світить при таких розкладах? Так от, про Боснію та Герцоговину…
Читати далі
Колись в майбутньому я не хочу, щоб в роковини нашої перемоги на Донбасі (а вона обов’язково колись настане) мої діти чи онуки плясали в пікселі та таланах на святкуваннях. І радість буде, і зі сльозами на очах. Але я не хочу, щоб мої нащадки “святкували” його, топчучи шашлики та нажираючись вхлам на природі.
Читати далі
Взагалі для українця називати себе “простою людиною” – це або діагноз, або неуцтво. Відкриваєш підручник історії і гортаєш за останні хоча б рочків сто: Перша світова, революція, громадянська війна, радянська окупація, колективізація, Голодомор, ГУЛАГи – кілька поколінь твоїх предків зубами вигризали своє життя, щоб колись, потім народився ти. Ну, і яка ти, нафіг, після цього проста людина?
Читати далі
