Це буде моє найбільше та найголовніше свято

Evgeniya Podobna
Evgeniya Podobna

Поряд на лавочці божа кульбабка рочків 70-ти скаржиться по телефону, що вчора не було “савєцкіх пєсєн”, ні “флага”, і як погано, що одні “тварі нєблагадарниє кругом сєйчас”. Я, мабуть, серед тварєй також. Хоча я дуже вдячна всім, хто боровся з нацизмом, кожному з них, незалежно від національності. Але.

Колись в майбутньому я не хочу, щоб в роковини нашої перемоги на Донбасі (а вона обов’язково колись настане) мої діти чи онуки плясали в пікселі та таланах на святкуваннях. Так, це буде моє найбільше і найголовніше свято. І радість буде, і зі сльозами на очах. Але я не хочу, щоб мої нащадки “святкували” його, топчучи шашлики та нажираючись вхлам на природі.

Я просто писатиму в цей день “дякую за сина, ми пам’ятаємо” щороку мамам, як зараз пишу в дні народження та дні загибелі наших хлопців. Я казатиму кожному, хто воював чи зараз воює за нас, “дякую”. Ми, мабуть, зустрічатимемось з багатьма з них, і вони знов по-дружньому стібатимуть мене, а я їх за купу наших спільних кумедних і страшних водночас спогадів.



Сподіваюсь, що в день перемоги ми бачитимемось з уже дорослими дітьми наших спочилих героїв і розкажемо їм, якими класними були їхні загиблі тата і мами, з якими дехто з них не встиг навіть познайомитись.

Одразу ж після перемоги я поїду в такі рідні Єнакієве та Макіївку, сказати їм, що більше ніколи їх не віддам. А на майбутні дні перемоги возитиму дітей та онуків в Авдіївку, Зайцеве, в ДАП і ЛАП, показати, де за те, щоб вони народились, проливали кров і віддавали життя найкращі люди цієї країни. Але, шановні, згадуючи ту, стару, перемогу, не проє*іть цю, майбутню. Будь ласка.

Поділитися:
Share

Share