Смерть за мову
Це – Артем Мирошниченко. Патріот і волонтер з Бахмута. Його вбили через мову. Так, вам не привиділось. В українському місті за українську мову.
На Артема напали 29 листопада. Спершу довго били, а потім, за словами поліції, сильно кинули головою об тротуарну плитку. З того часу він був без свідомості, після важкої операції – в комі. 5 грудня він помер в лікарні.
Хто вбивці? А їх знайшли наступного ж дня. Обоє – неповнолітні з Бахмута. Один – йому 17 – вже судимий. Але, кажуть, він лише спостерігав, як його 16-річний дружок, “спортсмен” місцевого бійцівського клубу, бив Артема. На місцеву журналістку Є. Гончарову вийшов свідок, який повідомив, що спершу хлопці спробували домахатись. А коли Артем відповів українською, почали вимагати “гаваріть на нармальнам язике” і тоді ж почали бити. Свідок, кажуть, йти в поліцію чи суд навідріз відмовився і з журналісткою говорив лише на умовах анонімності. І недарма. Бо дитинку, яка забила Артема до смерті, відпустили під домашній арешт. 2 грудня, за словами присутніх в суді, де обирали запобіжний захід, адвокатесса спершу відмовилась говорити українською, а слідом за нею ПЕРЕКЛАДАЧА попросила і дитинка. Мовляв, не розуміє української. А потім адвокатесса і взагалі попросила розглядати справу в закритому режимі, аби не “травмувати дитячу психіку”. Сам підозрюваний сказав, що просто хотів випробувати на Артемові свої бійцівські здібності. Це слова працівника поліції, який давав брифінг по цій справі.
Випробувати здібності. На живій людині. Я не знала його особисто, але з того, що розповіли його друзі за ці дні:
– з перших днів війни волонтерив. Хоч мав і невеликі статки, але завжди допомагав грошима й руками;
– під час окупації малював жовто-блакитні мітки містом, аби окупанти знали, що в Бахмуті є проукраїнські люди;
– коли в Бахмуті з’явився госпіталь, почав допомагати на кухні, чистив картоплю для бійців;
– після початку війни перейшов на українську і принципово говорив лише нею;
– брав участь у всіх патріотичних заходах у Бахмуті, плів сітки з 14 року;
– після Дебальцевого селив і допомагав бійцям, що вийшли з оточення;
– допомагав безпритульним тваринам, відловлював їх та шукав їм хороших господарів.
В друзях є багато знайомих, і вони, навпевне, доповнять цей список.
Ось така Людина померла.
А її вбивця, рібьонак, не панімающій украінского, швидше за все, по малолітці сидітиме не так довго. Якщо взагалі сидітиме. Думаю, лише розголос допоможе, аби судді дали йому справедливий вирок.
Історія Артема це відповідь на купу запитань. Як-то: чи є на Донбасі патріоти? Чи безпечно там любити Україну? І чи справді “какая разніца?” Родичам і друзям Артема Мирошниченко – щирі співчуття.
