Критерії вибору – Петро Порошенко

Petro Kropotkin
Volodymyr Khovkhun

Петро Порошенко – системний політик.
П’ятий Президент України (з 7 червня 2014 року).
Активний учасник Помаранчевої революції та Революції Гідності.
Лідер партії «Блок Петра Порошенка «Солідарність», яка на парламентських виборах 2014 р. посіла друге місце у пропорційній частині за кількістю голосів виборців (21,82% і 63 мандати за партійними списками). Сьогодні фракція БПП, до якої долучилася велика кількість мажоритарників, є найбільшою у Верховній Раді й налічує 135 депутатів (на 10.12.2018), тобто 32% від 423 депутатів, обраних до парламенту.
П. Порошенко – народний депутат III, IV, V та VII скликань, секретар РНБО з лютого по вересень 2005 р., міністр закордонних справ у 2009-2010 р.р., міністр економічного розвитку та торгівлі з березня по грудень 2012 р., член Ради НБУ (2007—2014).
Підприємець, власник кондитерської корпорації «Рошен», котра перебуває в управлінні «сліпого трасту» Ротшильдів, а також інших активів (див. електронну декларацію). За час російсько-української війни статки П. Порошенка серйозно зменшились, і він вибув із переліку мільярдерів за версією видання Forbes, що є визнаним авторитетом у галузі оцінювання активів найбагатших людей планети.
Лауреат Премії України в галузі науки і техніки, заслужений економіст України, кандидат юридичних наук.

П. Порошенко і європейська / євроатлантична інтеграція

П. Порошенко – послідовний прихильник вступу до ЄС і НАТО. За його ініціативою ВР приймає зміни до чинної Конституції, відповідно до яких членство в цих організаціях знову, як за часів Л. Кучми і В. Ющенка, стає стратегічним курсом України.
В умовах гібридної війни українська дипломатія, очолювана П. Порошенком, досягає значних успіхів:
– Україну перестають сприймати винятково як додаток до РФ, вона стає суб’єктом міжнародної політики;
– Україна домагається запровадження економічних санкцій до РФ;
– підписує Асоціацію з ЄС, наслідком якої стала швидка переорієнтація нашої зовнішньої торгівлі на європейські та суміжні з ними ринки;
– одержує безвізовий режим з країнами ЄС;
– одержує політичну та військово-політичну підтримку від країн НАТО: до України починає надходити військова техніка та обладнання, а також перша летальна зброя; експерти стверджують, що одержання Україною ПДЧ (плану дій щодо членства) в НАТО цілком реальне протягом найближчих кількох років.
Така діяльність П. Порошенка цілком відповідає моїм «особистим» інтересам: я вважаю, що Україні вигідніше бути східним кордоном Європи, ніж великим болотом між цивілізацією та імперією, котра економічно, інституційно та ідеологічно відкочується в минуле, а для подолання дисбалансів постійно генерує (й генеруватиме) агресію.



П. Порошенко і армія

Відродження української армії – результат зусиль усього українського суспільства. Визначна роль у ньому Верховного Головнокомандувача, який є головним організатором військового будівництва, більш ніж очевидна.
Сьогодні експерти оцінюють українську армію як тридцяту армію світу. Вона стримує ворога зі значно більшим мілітарним потенціалом.
Поліпшилось забезпечення Збройних Сил військовою технікою, засобами індивідуального захисту, харчуванням, побутовими умовами; досконалішою стала система управління військами; армія набула бойового досвіду; її виучці допомагають інструктори з країн НАТО, які, в свою чергу, переймають наш практичний досвід.
П. Порошенко є, мабуть, найбільшим волонтером – на потреби армії, військовослужбовців та їхніх сімей було спрямовано сотні мільйонів гривень з його особистих коштів та коштів корпорації «Рошен».

П. Порошенко і економіка

Функції Президента не передбачають прямої участі в управлінні економікою. Однак Президент є гарантом прав і свобод громадян, а відтак несе політичну відповідальність за дотримання їхніх прав і свобод, зокрема, в економічній сфері. Впливати на економічне життя він може через ініціювання законів та здійснюючи політичний вплив – особистий, через свою фракцію у ВР, через підлеглі йому органи правопорядку та контролю.
Відтак, П. Порошенка можна вважати причетним до поступу в економічній сфері, зокрема:
– до макроекономічної стабілізації;
– оздоровлення банківської системи;
– раціонального використання зовнішніх запозичень;
– зростання міжнародних рейтингів фінансової стабільності України;
– переорієнтації зовнішньої торгівлі на більш привабливі ринки;
– диверсифікації джерел енергії (газ, паливо для АЕС…);
– скорочення системної корупції (завдяки запровадженню ProZorro, автоматичного відшкодування ПДВ, зниженню тиску на бізнес з боку контролюючих органів…);
– дерегуляції економіки;
– сталого економічного зростання (відновлення) починаючи з четвертого кварталу 2015 р.;
– зростання не тільки номінальної, а й реальної заробітної плати тощо.
Разом з тим, моє особисте занепокоєння викликають:
– відсутність в Україні вільного ринку сільськогосподарських земель;
– незрозумілий стан справ з «великою приватизацією»;
– незавершені галузеві реформи.
Утім, на мою думку, існуючі проблеми зумовлені не стільки гіпотетичною відсутністю політичної волі Президента, скільки суб’єктивною неготовністю бізнесу та суспільства до болючих реформ і об’єктивною складністю проблем.

П. Порошенко і децентралізація

Децентралізація – важливий напрямок у побудові сучасної держави, коли центр прийняття важливих для громад рішень поступово зміщується від загальнонаціональних інститутів до органів місцевого самоврядування. Зусилля Президента та його команди в цьому напрямку оцінюю позитивно.

П. Порошенко та розвиток парламентаризму

Це той напрямок, який непокоїть мене найбільше.
З одного боку, П. Порошенко – найефективніший політичний гравець в Україні, і його «штурханці» ВР багатьма сприймаються як належне. Бо інакше «курва» не запрацює…
З другого боку, важко зрозуміти, як насправді будуються відносини між Президентом і ВР, адже ми бачимо, що кількість парламентарів, котрі «ходять під статтею», зростає, але карні справи щодо них, здається, надовго загальмували. Навіщо тоді ГПУ зверталась за дозволами на їхнє притягнення?
Додаткового аналізу потребують взаємини БПП та Президента з партнерами по коаліції.
Адже той, хто був на Майдані, своїх не кидає?
(Якщо остання фраза не сподобалась прихильникам ПП, то буду відвертим: у внутрішньополітичному вимірі я схиляюсь до НФ, хоча щиро симпатизую більшості БПП).
Уже давно я оцінюю П. Порошенка як людину, котру можна назвати «Зроблю Сам»: він бере на себе відповідальність за справу й організовує все для її успішного виконання. Те, що при цьому він тяжіє до концентрації повноважень, необхідних для досягнення результату, можна розглядати як негативний момент, однак у важкі часи ми потребуємо лідерів, і українському суспільству варто скористатись незаперечними лідерськими якостями П. Порошенка.
Хай там як, але недостатній розвиток парламентаризму в Україні – це «провина», насамперед, парламентарів та їхніх виборців.

П. Порошенко і українська мова

Тут усе зрозуміло: П. Порошенко – її патріот не тільки на словах, а й на ділі.

П. Порошенко і духовність

Хоча й агностик, оцінюю зусилля П. Порошенка, спрямовані на досягнення українським православ’ям канонічної самостійності, як надзвичайно вважливі.

Мій висновок:
Програма П. Порошенка найбільшою мірою відповідає моїй особистій програмі.
Погоджусь з О. Турчиновим, що на сьогодні П. Порошенко – найбільш підготовлений кандидат.
Має належні знання та вміння, підтверджений позитивний досвід.
Обрання П. Порошенка на другий термін максимально відповідає поточним та стратегічним інтересам України.

Та не забуваймо, що реформування країни – завдання не тільки Президента та політичної еліти загалом. Це обов’язок кожного українського громадянина.

Вибір, який ми зробимо 31 березня 2019 року, вплине на долю наших родин, друзів, колег, цілої України.
Будьмо відповідальними!

 

Поділитися:
Share

Share