Критерії нашого вибору
Про критерії вибору
Я не про вибір нареченої, взуття чи сала на базарі.
На жаль (чи на щастя), я більш-менш розуміюсь лише на виборі сала, але який дурень в Україні даватиме іншому українцеві поради щодо такого вибору? Адже в нас сорок мільйонів ліцензованих експертів з цього питання.
Не скажу, що ми так само ефективно вміємо обирати політиків (Президента, депутата-мажоритарника, голову ОТГ).
Від моменту Незалежності я голосував за Кравчука – Кучму – Ющенка. У 2010 р. збирався голосувати за Тимошенко, але щось муляло, і Управитель долі послав мені пневмонію та сорок кілометрів відстані, щоб я не поїхав голосувати.
У 2014 році проголосував за Порошенка, Самопоміч і Гаврилюка (НФ).
Деякими своїми рішеннями я задоволений (Ющенко, Порошенко, Гаврилюк), деяких соромлюсь (Самопоміч), деякі вважаю наслідком конформізму, політичної незрілості та браку інформації.
Який позитивний висновок я зробив для себе, аналізуючи 29-річний досвід свідомої участі у голосуваннях (включно з референдумом у березні 1990 року)?
Вибір треба робити на основі інформації та виходячи з власних інтересів.
Хтось скаже, що саме так ми й чинимо.
Загалом, так. Але інформація має бути достатньою, інтереси – правильно усвідомленими.
А ще критерії відбору мають бути адекватними.
ІНФОРМАЦІЯ
Сьогодні інформація – не стільки факти, скільки інтерпретація (тлумачення) їх учасниками процесу.
Що для Порошенка перемога, то для Тимошенко зрада. І навпаки.
Тому зважайте на джерело інформації: кандидат не скаже про себе нічого поганого (хіба що зізнається про мокрі пелюшки в ранньому дитинстві). Опонент не скаже про кандидата нічого гарного та ще й поглузує з мокрих пелюшок попри те, що в нього самого вони, природно, не були сухими.
Виборець змушений виділяти з океану упередженої інформації реальні факти, що, насправді, не дуже легко для пересічного громадянина, хіба що його спеціально готували до участі в інформаційних операціях десь в інституті іноземних мов за часів Брежнєва-Андропова.
Єдина моя порада – не будьте легковірними!
ІНТЕРЕСИ
Усвідомлення інтересу – це як пошук сенсу життя. Справа потрібна, але чи реалістична?
Інтерес пенсіонера – у зростанні пенсії. Але чи варто йому голосувати за того, хто пропонує негайне підвищення її? Для того, щоб пенсії зросли, слід попередньо наповнити пенсійний фонд (пенсійні каси) або:
- через зміну масштабу економіки за збереження поточних ставок податків і зборів (повільніший, але надійніший шлях), або
- через підвищення ставок за поточного масштабу (вбиваючи бізнес) чи
- через перерозподіл бюджетних коштів (наприклад, скорочуючи інвестиції в інфраструктуру, освіту, систему охорони здоров’я).
Другий та третій варіант будуть популістськими й руйнівними для економіки країни.
Так само руйнівним може бути адміністративне (неринкове) зниження тарифів. Найсвіжіший приклад – Венесуела.
Тож усвідомлюйте обережно – миттєве задоволення інтересів може зашкодити вашому здоров’ю.
КРИТЕРІЇ ВИБОРУ
Я виділив негативні та позитивні критерії.
Не можна обирати, наприклад, Президента країни за географічним критерієм. Те, що кандидат – ваш земляк, не означає, що після обрання він піклуватиметься про ваш регіон більше, ніж про інші. Нє, він, звичайно, може спробувати, але решті українців це не сподобається, і вони вам «подякують»…
Не можна обирати кандидата за гендерною ознакою. Упевнений, що в Україні будуть також президентки, але стать не має бути перевагою, бо вона не визначальна. Кілька років країною керувала дуже потужна прем’єрка, але я не помітив якихось зрушень у справі захисту прав українок…
Не можна обирати кандидата, виходячи з особистої симпатії. «Обов’язок» політика – сподобатись виборцеві, і тут йому на допомогу приходять пластичні хірурги, візажисти та інша братія.
Та варто розуміти, що ваша особиста симпатія до кандидата одностороння, подружитися з ним шанси у вас більш ніж мізерні, і приваблива зовнішність може бути лише засобом для кандидата відволікти виборця від аналізу програми та реального політичного «багажу» об’єкта симпатії…
І тут я, нарешті, підходжу до власних, позитивних критеріїв вибору політика.
Хай це буде голова ОТГ чи Президент країни, їх у мене три:
- програма кандидата;
- спроможність виконати проголошену програму (особисті компетенції);
- реальність намірів (виходячи з попереднього досвіду кандидата).
Коли мова заходить про програму, то вона має максимально відповідати моїй особистій програмі.
Тож коли кандидат декларує:
- курс на НАТО і ЄС;
- захист незалежності через посилення нашої дипломатії та, особливо, зміцнення армії;
- розвиток парламентаризму та поширення децентралізації;
- розвиток ринкової економіки;
- відкриття ринку землі;
- соціальні реформи, сумірні з розвитком економіки;
- розвиток освіти та культури, насамперед на основі української мови;
- розширення особистих прав і свобод –
тоді це моя програма, і цього кандидата я включаю до базового переліку.
Далі вивчаю спроможність (компетенції). Якщо кандидат має значний політичний досвід (створював політичні партії та рухи, був народним депутатом), розуміє, як працює економіка (має успішний бізнес, очолював міністерство економіки, був у наглядовій раді Нацбанку), знається на дипломатії (скажімо, як колишній міністр закордонних справ), йому близькі питання оборони (секретар РНБОУ тощо), володіє харизмою, то в мене навіть починають закрадатися сумніви – це що, джекпот? 😉
Не довіряю «кухарчиним дітям» – не в сенсі соціального походження, а з огляду на їхнє політичне та фахове невігластво.
Паралельно розмірковую над тим, наскільки реальною, а не декларативною, може виявитись програма кандидата, і як він скористається своїми компетенціями – на благо країни чи собі на користь.
Тут має допомогти аналіз попереднього практичного досвіду: хто, коли й що робив для виконання положень своєї програми; хто, перепрошую, виляв хвостом чи махав вилами; хто просто цинічно брехав своїм виборцям.
Важливо також зрозуміти, наскільки самостійним є політик у своїх діях і чиї інтереси він представлятиме – громади чи певних груп впливу в Україні чи за кордоном.
Ну що? Поміркуймо й зробімо правильний вибір 31 березня!
Попіклуймось про Неньку та свої родини!
