Коли б Кобзар повернувся… (відео з лінії зіткнення)

Гліб Бабіч
Гліб Бабіч

Що було б, якби Кобзар повернувся на цю землю в наш час?

Писав би великі вірші, які вправили б нам мізки, і витрусили звідти сміття?
– Так!
Знайшов би слова, які допомогли б багатьом впоратися з сумнівами?
– Так.
Виступав би на форумах, брав участь у телешоу, говорив би промови на мітингах, створив би нову партію, пішов би в Президенти?
– Да хрін там!

Він був би серед нас.
Воював. Весело і розумно бив ворога. Чистив зброю. Розповідав захоплюючі історії хлопцям. Ковтаючи піт і весело лаючись, рив землю або черпав з окопів воду навесні. Їздив би, іноді, по справах в тилову зону, брав би наші картки і список – привозив би кави, цигарки і насіння.



А в проміжках писав великі, пронизливі вірші. Знаходив потрібні всім слова. І малював картини – олівцем, на зворотному боці зіпсованого рапорту формату А4.

Він був би серед нас.
І для всіх.
Тому, що він живий і різний – навіть коли його немає. Тому, що він любив Україну по-справжньому, а не словами.
Тому, що він наш вічний побратим – “позивний Кобзар”.
А не та похмура ікона, яку з нього намагалися зробити.

З Днем народження, друже Тарас!
Дякуємо, що ти є.

P.S – Відео було повністю знято безпосередньо на лінії зіткнення. Дякую за левову долю роботи над ним – Вячеслав Скоряк

Відео HD у Youtube – https://youtu.be/HpdYNllugtA
Підписуйтесь на канал.

Снилося, щось задумав вищий небесний цар,
І на гарячу землю знову прийшов Кобзар.
Здвинув шолома трохи, пил обтрусив з броні,
Вийняв з кишені каву – ту, що купив мені.

Слухай, ну як тут справи – криють вночі важким?
Битися, бачу, треба – бо розумію з ким.
Бо ще тоді навчив вас опір чинити злу.
Ти розкажи, до речі – що там у нас в тилу?

Все як завжди, Тарасе – зрада, брехня, плітки,
Кожен, хто хоче слави – рве тебе на шматки.
Слів та думок уламки ліплять на прапори –
Гетьмани знову б’ються, квапляться догори.

Кожен собі потрохи тягне на свій город,
Долю і волю прагне вигадати народ.
Знов від брехні до правди – дуже маленький крок.
Хтось вибирає битву, інші – ідуть в шинок.

Дехто тягар тримає, дехто – над ним ірже,
Дехто, щоб не цуратись, тягне собі чуже.
Досі не бачать правди, досі шукають зло,
Мов півтора століття начебто – не було.

Вибач, Тарасе, поки – трощене все, як лід.
Вчили – не зрозуміли люди твій заповіт.
Нас гартували трохи – покидьки і бої.
Ті, хто за нами прийдуть – будуть цілком твої.

Слухай…Кобзар тихенько жестом мене спинив
– Хлопче, ти сам, я бачу, дещо не зрозумів.
Ви вже змогли підвестись паростком із золи.
Що вам чекати, друже? – Ви вже давно прийшли.

Хтось збереже цю землю, хтось в ній посіє хліб,
Хтось нагодує слабших – ким вони не були б.
Вийде із диму сонце, зійде вночі зоря,
В кожній хвилині буде дещо від Кобзаря.

Душі тримайте разом. Розум тягніть з юрби.
Йти догори не важко – тим, хто вже не раби.
Хочеш дійти до світла – треба зробити крок.
Є в Україні воля. Є в Україні Бог.

Нумо, Тарас промовив – візьмемо з долі мед?
І закрутивши вуса, взявся за кулемет…

 

Ілюстрація © Андрій Єрмоленко

Поділитися:
Share

Share