Крах імперії (причини та наслідки)

Іван Хомяк

Я часто повторюю, що імперії розпадаються, коли не мають куди розширюватися. Це можна пояснити тим, що імперія, говорячи мовою “історичного матеріалізму”, має базис і надбудову, заточені на експансію та поневолення інших народів. Тут ніхто не турбується про життя та добробут своїх громадян. Нащо, коли їх можна годувати та зігрівати імперськими гаслами? Ніхто не модернізує економіку та промисловість. Нащо, коли можна отримувати результат за рахунок збільшення експлуатації своїх громадян і колоній та норощування валу “сил і засобів”? Головна зброя імперії – це пропаганда. Коли пропаганда заміняє собою реальність, стверджуючи про “войну на чужой територии до победного конца”, то потрібно хоча б підтримувати цю ілюзію.

У 1905 Московська імперія не змогла поширити себе на Далекому Сході. Більш того вона втратила свій вплив на Корею, віддала Японії південь Сахаліну, Курильські острови та оренду Ляодунського півострова і Південно-Маньчжурської залізниці. Як наслідок революція. Як би у революціонерів була програма, план дій і політична підтримка еліти, усе було б інакше.

Рівно тридцять років тому (15 лютого 1989) московські війська покинули Афганістан. Внаслідок цього Радянський Союз як міжнародна система почав валитися. Спочатку далекі окраїни – “Варшавський договір” і “Рада економічної взаємодопомоги”. А потім сама імперія.

Однак намагаючись наслідувати науковий метод, я поставив цю гіпотезу (розвал імперії при не можливості розширюватися) під сумнів. Дуже вже вона солодка. Варто лише державникам виграти вибори і 5-7 років утримувати позиції, як московська імперія розвалиться, а нас чекатимуть десятиліття бурхливого розвитку. А якщо нездатність розширюватися – не причина занепаду імперії? Якщо імперія, яка занепадає, втрачає здатність розширюватися? Що причина і що наслідок? За сукупністю доказів – перша гіпотеза, але…

 

Ілюстрація © Jon Berkeley/PA/The Economist

Автор