План так план
Передісторія. Нещодавно одне видання запропонувало викласти моє бачення внутрішнього плану дій. Питання важливе, має чимало дискусій. Написав. Правда, одразу попередив: “Вам не дозволять опублікувати, бо я називаю, хто винен і що ВІН має робити, щоб виправити стан справ”. Журналіст запевнив, що спробують таки опублікувати. Спробували, викресливши чи переписавши всі некомфортні для Банкової речення. Що ж, позаяк це справа принципу, дозволу на публікацію цензурованої версії я не дав, сказав, що опублікую в оригінальній версії тут. Розумію владозалежність редакції. Але принцип так принцип.
Історія. На мою думку, в серйозних планах важливі стартові ввідні – правила і принципи, яких має триматися і сам план, і його втілення. Тому власне бачення почав з цього. Отже…
Частина 1
Ред: Внутрішній план перемоги України. Яким особисто Ви його бачите?
В.Г.: Напевно, це більше про філософію і логіку плану, тому план має бути:
1. Чесним. Лікування хвороби починається зі сміливості визнати діагноз. Тож, перш за все, Володимир Зеленський і його «5-6 менеджерів» мають самі для себе визнати, що вони не можуть реалізувати самостійно жоден план. Під час війни «Я» просто не працює, яким би не було прізвище у того «Я». Більше того, спроби подальшої імітації втілення планів на користь «Я» будуть лише погіршувати справи в країні.
В Другу Світову сер Вінстон Черчилль мав вдосталь критиків і як політик, і як персона. Але він наважився говорити з суспільством і опонентами відкрито. Питати порад і дослухатися до них. Він говорив про «МИ». І це допомогло Британії у найважчі часи. Отже Президент має від слів про єдність перейти до втілення єдності – «МИ». Зробити крок на зустріч тим, кого він із командою знищував всю каденцію або ігнорував. Зеленський мусить проговорювати плани відкрито з політичною опозицією, експертним середовищем, досвідченими фахівцями, небайдужим суспільством. Тут має бути як в футболі – Fair Play. Інакше будь-який план – пшик.
2. Болючим. Щоб переломити ситуацію, потрібні дієві ліки, а вони зазвичай гіркі. В нинішній ситуації простих рішень не існує. Це слід визнати, але чітко пояснити суспільству, які наші спільні дії призведуть до виправлення критичних ситуацій.
3. Нестандартним. Нинішня війна перекреслила багато правил і «як завжди». Будуючи плани, в «дано задачі» слід одразу вписати: «як раніше більше не буде». Лише нестандартні ходи даватимуть шанс обіграти ворога, вирвати в нього ініціативу. Україна має для цього вдосталь ввідних.
4. Системним. Це має бути план не про «сьогодні», а про «сьогодні, завтра і післязавтра».
5. Жертовним. Ті, хто творитимуть і втілюватимуть плани, мають відкинути думки про електоральні симпатії. Електорат може знову виявитися невдячним і не оцінити зробленого. Але принаймні державність буде збережена…
Ред: Яким план може і має бути?
В.Г.: План має бути правдиво колегіальним (єдність і репрезентативність учасників), ретельно експертно-фахово проговореним (фаховість учасників), детально поясненим суспільству (інформативність). А головне, план має бути реалістичним. Будь-яка спроба популістичних простих рішень – табу. Спроба перетягувати ковдру – табу. План, думаю, має стосуватися чотирьох глобальних напрямків: безпека і оборона, економіка і добробут, гуманітарно-культурна й інформаційна площина та дипломатична.
Частина 2
Ред: З яких конкретно пунктів повинен складатися?
В.Г. Кожен із глобальних напрямків має ділитися на чіткі задачі, котрі мають втілити відповідні міністерства, парламентські групи, експертні групи та фахівці-волонтери. Задачі мають деталізувати спеціалісти по кожному напрямку. Ці виконавці плану мають працювати разом у постійному режимі: «проговорення мети – брейнсторм – нормативна база – реалізація».
Напрямок Безпека і Оборона може складатися щонайменше з двох секторів:
1. Впорядкування керування Силами Оборони України (припинити призначення керівного складу СОУ виключно на підставі «лояльний і не конкурент», виправити вади в способах керування військами, зупинити хаотичні зміни командирів частин, зробити компетентність безумовним пріоритетом і т.д.).
2. Забезпечення СОУ засобами (виробництво власного озброєння тут і зараз – фундаментальна задача, на котру мають бути цільово переорієнтовані всі фінансові ресурси, наукові й профільні виробничі потужності).
Напрямок Економіка і Добробут має включати в себе сектори:
1. Як оптимально розпорядитися поки що наявними донорськими і власними коштами – це тактичні задачі утримання на плаву країни.
2. Як максимально спростити тягар для бізнесу – це оперативна задача зі створення можливостей. Це про нові правила. Підприємці мають почути від держави аргументи: чому їм ВИГІДНО лишитися робити бізнес і платити податки в Україні, а не релокуватися в Польщу або деінде. Комфорт ведення бізнесу = наповнення бюджету. Сюди ж окрема задача – детінізація. Замість просити гроші по світу ми маємо дістати їх у себе – з тіні. От тут воєнний час дозволяє рубати гордієві вузли. Або зараз, або ми нічого не варті. Успіх в цьому пункті буде другим головним аргументом – «повертайтеся, українці».
3. Стратегічні питання: країна має вже переосмислювати галузі, які її годуватимуть, розвиватимуть завтра. Тут слід врахувати і глобальні політично-економічні виклики, і потреби наших союзників (ми маємо бути не прохачами, а вигідними партнерами), і оборонні вимоги, і всі аспекти відбудови (логістика, енергетика, перепрофілювання зайнятості в громадах з огляду на зміну щільності населення по країні тощо) розбомбленої країни.
Гуманітарно-культурний та інформаційний напрямок. Це про різні ракурси відновлення та захисту ідентичності (освіта і культура) та інформаційної безпеки. Тут також кілька секторів:
1. Інформаційна безпека країни: зупинити вакханалію анонімних інфоджерел, відновити повноцінну підзвітну свободу слова (не плутати з неконтрольованим інфохаосом), виявляти і знищувати щупальці російської зомбомашини в соцмережах та електронних інфоресурсах, позбутися російського впливу на адміністрування українського сегменту глобальних соцмереж, переглянути рівень безпеки «діджиталізації», прирівняти просування і поширення російських наративів до загроз національній безпеці й злочину рівня «державна зрада» з відповідною реакцією держави.
2. Наративна\смислова безпека країни: якщо ми не хочемо, щоб голови громадян заповнювала зомбопропаганда ворога, слід формувати власну сенсову реальність. Це і про розвінчання російських міфів, і про відновлення реальної історії, й про політику пам’яті (зокрема це про музеї та меморіали), й про створення світоглядного контенту на кожну вікову категорію, й про повний демонтаж радянських решток і якісну їхню заміну на питомо українське за смислами.
Слід раз і назавжди усвідомити – нинішня війна є когнітивною. Росія це знає, вона з нами почала воювати когнітивними методами давно і так вправно, що ми того вторгнення не відчували. Тобто нам ввижався мир, а війна йшла повним ходом. Когнітивна війна – це битва за ваш розум, емоції, увагу, свідомість. Це війна, в якій противник прагне змінити вашу думку, вашу поведінку, вашу ідентичність. Зброєю когнітивної війни є інформація, дезінформація, маніпуляція, пропаганда, психологічний тиск. Вже починає додаватися спотворена реальність від штучного інтелекту.
3. Освіта – фундаментальний виклик, котрий Україна не змогла подужати за 33 роки відновленої Незалежності. В рамках переосмислення себе країні потрібне й перезавантаження освіти. Не експерименти з НМТ (національний мультипредметний тест), а вдумливі й обґрунтовані реформами від середньої школи до вищої. Зрештою, громадянська освіта. Ймовірно, це здаватиметься не про «план перемоги», але ні – головна перемога України має бути над власними помилками і слабкістю.
Частина 3 і остання
(поки за слово “план” не почали закидувати важкими тупими предметами)
В.Г. : Дипломатичний напрямок. Тут три сектори:
1. МЗС вже зараз має повернутися виключно до фахової дипломатії, а не виконувати вказівки голови Офісу Президента і бути блідою тінню на переговорах із краю столу, а компетентно просувати український інтерес. МЗС має припинити бути агенцією з працевлаштування звільнених чиновників, котрим треба десь пересидіти.
2. Український інститут і дипломатія компетентних. Це має бути більше, ніж культурна дипломатія. Це має бути дипломатія агентів впливу: мистецтво, література, наука, музика, виставкова справа, освіта, медійники, мислителі й візіонери, міжрегіональний діалог, – кожна вагома подія, кожен великий чи малий майданчик має чути та бачити якісне й змістовне українське. Ми маємо системно та методично ламати нагромадження стереотипів щодо нас і замилування Росією. Це дорого, але краще фінансувати м’яку силу, – виправляти наслідки втрачених можливостей коштуватиме більше. І в грошах. І в життях.
3. Народна дипломатія та збирання нашого цвіту з усього світу: стара і нова діаспори мають грати більшу роль у житті України. Істотно більше українськості в різних формах отримувати від батьківщини, нарешті почути: Україна кличе всіх додому, а хто воліє жити в новому домі, – ок, нехай він стає нашим агентом впливу там, де є. Чому Ізраїль може мати світове лобі, а ми ні?
Ред: Якими змістовними завданнями, планом дій наповнений?
В.Г.: Деталізацію завдань по кожному напрямку могли б пропрацювати компетентні робочі групи. Політики – колегіально влада і опозиція – визначають напрямки, а спільні робочі групи політики-чиновники-фахівці-експерти вже напрацьовують наповнення, попунктовість, пропозиції по вирішенню задач.
Ред: Що потрібно для його практичної реалізації й так далі?
В.Г.: Політична воля двох людей на вулиці Банковій. І фраза: «вибачте, громадяни, ми мали б зробити це ще 23 лютого 2022 року. Вибачте, і давайте тепер разом. Єдність так єдність».
