Откуда в нас эти гены краснопузых балтийцев?

Alexey Petrov
Алексей Петров

(Бинго. Первый карась клюнул).

Бабушкин ручной пудель чересчур возбудился стосовно частной поездки Президента Украины в США. Вернее, торкнула Сашку новость о том, что вернулся той клятый порох, из-за которого никакого житья бабушке и внучикам, через Британию. И даже не тип самолёта взбудоражил Сашенькины эритроциты. И даже на костюм он не обратил должной уваги (у внучека по любому прикид фирмовей, бабушка пенсию не жалеет). Все дело в том, что дети Порошенко учатся в Лондоне! А почему не в провинциальном сельскохозяйственном техникуме? В общем, попаааааался мерзавец! Вернее, мерзавцы… Это тебе не в зону АТО ездить и на Хрещатику заигрывать с солдатиками под (Сашка перекрестился и все же выдавил из себя) Слава Украине. Это политическая катастрофа Порошенко…

Я, конечно, могу долго стебаться с кудрявого недоразумения, но вот если серьезно, то… Откуда в нас эти гены краснопузых балтийцев? Ладно, меня, моих родных и близких эта напасть миновала, но Сашенька ведь журналист. Трендовый. Читаемый. С красивой прической и бесстыжими глазами.



Давайте будем откровенны.

Если можем позволить себе отдых в Испании, разве мы едем в Кирилловку? И почему по дорогам Украины колесят Хонды, Мазды и Мицики? Ведь у Таврии… Ну, ладно, у Сенса тоже четыре колеса. Круглые, кстати. И руль есть. Может не такой красивый как в Лехусе, но есть же. Когда вы последний раз видели у кого-то в руках Нокию 1100? Ведь основная функция телефона звонить! Но нам подавай уже чего-нибудь эдакое. И порой сами не знаем, чего же хотим? И это вполне нормально – стремиться к лучшей жизни для себя и своих родных. Можешь отправить своё чадо грызть науки в Могилянку? Прекрасно. По карману Гарвард? Ну, так это же очень и очень. Прекрасное образование…

Ан нет, все ж по привычным методичкам – мир хижинам, война дворцам. Так понятней народу. Эти информационные какашки он быстрей всего съест. Главное не говорить ему, как живет рупор правды? Где отдыхает? Во что одевается? На какой вітчизняной машине ездит? Не сложится тогда такой нужный пазл.

И когда журналист, в кармане которого лежит телефон как минимум за 20 000 грн., начинает упрекать… вернее, дергать зубками за штанину официального долларового миллионера стосовно обучения его детей… Это даже не плинтус журналистики, это где-то в горизонте шахты с прекрасным названием Шахтерская. Именно там лежит Сашкина табличка – Недорогэнький года!

P.S. Одно радует. При восьмидесяти тысячах подписчиков, «горячая топ-новость» набрала с вечера с гулькин хрен вподобаек.


Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

І пофігу мені.

Говорю цілком відверто, і відповідаючи за свої слова. Коли я матиму можливість відправити своїх малих навчатися в Британії (ну там, книжки мої продаватимуться по всій Європі, або ідея геніальна в мене народиться), я обов’язково їх відправлю навчатися туди. Тому що наразі, коли іноземець має вибір між Оксфордом і КПІ, він обирає Оксфорд. Тому що там Гук і Ньютон творили тоді, коли українці протринькали державність, не підтримавши Мазепу, тому що там паротяги каталися тоді, коли в нас основним типом транспорту були воли… Тому що, нарешті, Україна (а я переконаний, що мої малі житимуть в Україні) потребує фахівців з гарною освітою, і, навпаки, гарна освіта – запорука успіху. Останнє мені можна не доводити, – я вже це бачу.

І чхати мені при цьому буде, що десь там слюсар Петрович того самого собі дозволити не може. Чому? Бо слюсар Петрович не малював разом зі мною курсач в інституті, – він тоді дівчисьок тішив і пивце кружляв. Бо слюсар Петрович не підпрацьовував разом зі мною на приватній столярці, – йому було западло, як тим ПТУшникам, яких я дресував на заводі. Бо слюсар Петрович не керував у 23 роки зі мною зміною, в якій наймолодшому – 29, найстаршому – 63. Бо слюсар Петрович не переїздив зі мною з Запоріжжя до Харкова, а звідти до Києва, не працював зі мною разом конструктором на фірмі рік без оформлення (оформили мене коли цінним співробітником став). Слюсар Петрович не покинув весь звичний стан речей і не попхався працювати у журналісти. Слюсар Петрович не позичав мені грошей на видання моєї першої книжки, – я видав її сам, своїм коштом.

Тощо і тощо.

Тому коли якесь слиняве рило починає заявляти, що це великий гріх Президентові країни (який вже в політику прийшов мільйонером і успішним бізнесменом) навчати дітей у Лондоні та їздити до них в гості, для мене це не компромат. Це грьобаний більшовизм.

Бо в світогляді того, на кого розрахована така компра, бути багатим – погано. А для мене бути багатим, – це те, чого кожен українець мусить прагнути. Бо вся Європа стала багатою не тоді, коли держава надала їй таку змогу, а тоді коли стали багатими її громадяни. Стефенсону ніхто не створював умов для створення паротягу. Саді Карно не створювали умов для розвитку парових машин. Вернеру фон Сіменсу не створювали умов для розвитку телеграфії. Ніхто не створював умов для розвитку банків Барді і Ротшильдів, – створювали чимало умов щоби їх роздушити. Тощо й тощо. Всі ці люди стали відомі тому, що успіху досягли не завдяки дійсності, а, часто-густо, всупереч їй. А нинішня Європа – лише вінець довгої і виснажливої праці європейців описаних Дікенсом в «Олівері Твісті» та Гюго у «Відринутих».

Я вже писав на репліку Донія, мовляв, «Українці – нація маленьких Порошенків», що «маленькими Порошенками» ми станемо лише тоді, коли кожен з нас побудує свій маленький «Рошен».

Я як раз у процесі. І всім іншим бажаю робити те саме. Я знаю, що так правильно. І пофіг мені на тих, хто думає інакше.

І наостанок. З доходами дядька Петра можна було собі найняти чартер, і ніхто нічого не знав би. А він полетів звичайним рейсом. Переконаний, і колишній Президент, і одна з колишніх прем’єрів обрали б як раз таки чартер.

 

Поділитися:
Share

Share