«Роби, що можеш, там, де ти є!»

Роман Донік

Я реаліст. І я практик. Я працюю “на землі” і працюю з людьми. Тому я реагую тільки на ті обставини, на які я маю вплив. І тільки з точки зору практичної площини. Коли задачі великі, я їм мамонта частинами. Я не берусь заявляти, що можу зробити більше, ніж на що вистачає моєї компетенції. Як мінімум без вивчення теми та ліквідації певних прогалин у знаннях я навіть намагаюсь не обговорювати подібні речі. Тому що я практик і я відповідаю за свої слова. Все, що я озвучую, я можу реалізувати. І все, що я озвучую, може працювати в практичній площині.

У нас зараз дуже важкий час. І дуже важке становище. Більшість навіть не уявляє, наскільки важке. В мене немає часу на розпач, на вібрації, на рефлексію. Кожного дня ворог продовжує наступати і вбиває наших людей. Кожну годину. Саме зараз.

На жаль, це неможливо зупинити, щоб посидіти погорювати за минулим та подумати, як би добре було, якби…

Хєр там. Тут і зараз. Треба робити те, що можна робити. Інакше нам кінець. Нічого не змінить стогін в соцмережі. Нічого конструктивного не несе відчай та невизначеність. Але в кожного з нас є речі, які мі робили вчора, робимо сьогодні і будемо робити завтра. Незмінні, прості речі. Які складають із цеглинок наш внесок у перемогу і нашу перемогу.

Поставити війну на паузу і відмінити її ми не можемо. Просто лягти та померти від відчаю – хєрова ідея. Битися в розпачі та на все забити – теж не варіант.

Ми кожного дня навчаємо людей. Навчаємо самому елементарному, базовому знанню: самий простий спосіб зберегти своє життя – знищити ворога. Інше не працює. Ні сховатися, ні втекти не вийде. Дожене.

Саме тому я все розглядаю через призму – чи зможемо ми надалі ефективно робити свою роботу та масштабуватися, чи ні.

Я не бачу поки в секторі своєї відповідальності ніяких передумов до паніки, всепропальщини і таке інше. Так, можливо, все деякий час буде летіти шкереберть після звичного вчора. А може, не буде. Але я поки не можу з цим нічого зробити.

Ніхто поки нічого не знає. Просто прийдеться будувати нові шляхи і нові варіанти комунікації. Так, буде ще важче. Можливо. А може, ні. А може, легше. Поки нема відповіді.

Це так працює в реальному житті. Поки не зупинилося і не зламали, треба робити і боротися. Як почне ламатися, я перший про це скажу. Але поки не треба фальстартів.

Не треба мені розповідати, як все погано, як буде ще гірше і таке інше. Я в цьому кожного дня. Я знаю.

В нас немає можливості впливати на деякі речі. В нас зараз питання виживання країни, нації, наших сімей. Все дуже просто.

В нас обмежені ресурси в тому числі моральні. І ворог розхитує гойдалки зневіри і відчаю дуже майстерно.

Просто зосередьтесь на тому, що ви можете зробити для перемоги. Те, на що ви впливаєте. А не ту жвачку, що вам підкидують. Причому часто з подачи ворогів.

 

Фото: 3-а окрема штурмова бригада