Досвід війни – нематеріальний актив України
На будь-якому виробництві активи поділяються на матеріальні та нематеріальні. Ну, якщо матеріальні, то зрозуміло (станки, будівлі, матеріали та те, що виробило це виробництво), то нематеріальні активи – то річ хоч не настільки очевидна, але важлива не менше, ніж матеріальні. Це креслення, це патенти, це культура виробництва та знаність торговельних марок. І виходить, що без нематеріальних активів виробництво – то просто купа станків із людьми.
Армія без досвіду – то просто купа людей зі зброєю.
І досвід, як правило, коштує дорого. Тисячі вбитих і поранених, втрати техніки на сотні мільйонів доларів, втрачені території… Гарно бути розумним потім, складно все передбачити перед подіями.
Україна отримала свій досвід. Якби то не було, це країна, яку вже складно перемогти, бо сотні тисяч людей вже є досвідчені в сучасній війні. І це аксіома, яка не залежить від моральних коливань суспільства від “Ми влітку будемо у Криму” до “Ми всі помремо”.
Україна дорого заплатила за цей досвід. Протестувала величезну кількість озброєнь у сучасній війні. Змогла з деякими працювати, побудувавши свої методи застосування. З нуля та в умовах повної секретності побудувала декілька виробництв морських дронів і великих баражуючих боєприпасів. Витримала сверхконцентрацію арти та ракетні удари.
Змогла зберегти державність.
Проблема в тому, що країни НАТО цього досвіду не мають. Ми навчили Росію воювати, треба вже визнати це. І Росія навчилась воювати. В неї також сотні тисяч бійців, які пройшли цю війну. Росія змогла побудувати систему відправки на фронт людей, які не хочуть воювати. Так, вона репресивна та жорстока, але вона працює.
А як країни НАТО будуть відправляти своїх громадян воювати за іншу країну? Ви вважаєте, що угорці будуть воювати за поляків? Словаки за литовців? Німці за французів?
Європейські країни дуже давно жили спокійним ситим життям, і навіть коли стало зрозуміло, що Росія йде на Європу, і Україна їй потрібна для ВПК та мобілізаційного резерву, щоб потім з Білорусью та Україною встановити новий порядок в Європі, – і все одно не могли заставити виділяти хоча б до 2% ВВП на свою оборону, адже поки не стало пізно.
Зараз Європа почала просинатись, відчуваючи загрозу. Починають розуміти те, що ми зрозуміли ще давно.
Забудьте прогрес і розуміння, бо в темряві далекого майбутнього є тільки війна. Серед зірок немає місця світу, тільки нескінченність різанини та бійні, і сміх безжальних богів.
І наш досвід у недалекому майбутньому буде дуже цінний для майбутнього світового порядку.
Завжди треба його шанувати, пам’ятаючи, яку ціну було за нього заплачено.
Тому інвестуйте свій час у досвід. Якщо ми вистоїмо, цей нематеріальний актив буде дуже потрібний у всьому світі. Готуйтеся вчити воювати весь світ вже сьогодні.
Бо якщо не ми, то хто?
