Чи дозволимо ми часам Януковича повернутися?
В мене стійке déjà vu часів Януковича, затхлий сморід 2013-го. Щоденні спроби дискредитації опозиції, стеження і прослуховування за всіма, психологічний шантаж і насильство проти журналістів. Залякування через тиск на родини неугодних. Експерти з пулу Мосейчук, нові піховшеки на мінімалках із пʼятихвилинками ненависті до опозиції.
Я не забула, як тероризували Портникова і били Таню Чорновол, напад на журналістів 5 каналу і бруд проти опозиційних політиків.
Зараз сценаристи ті самі. Позаштатні і штатні, які окопалися у владі, прибігли з пеньків, повернулися в знайомі їм тьорки і схеми, в яких під рукою ще з тих часів колективний петров, готовий на будь-яку провокацію й рясно розкидати по інтернету бруд. Колективного петрова в 2021 році Банкова затягла на телеканал «Рада», ікспертом. Але ж тоді всі, окрім нас, промовчали.
Колись Ткач, Бігус, Слідство, Схеми, розслідування радіо «Свобода» виходили на Суспільному. Їх випуски були в основному про владу. Одна з програм Бігуса в березні 2019-го стала ударом по Порошенку і спрацювала на перемогу нинішнього президента. Але ніхто журналістів- розслідувачів із Суспільного не прибирав.
Зараз там марафон. З бюджету воюючої країни 2 млрд щороку виділяють на олігархічні канали, де про владу або добре, або прекрасно. Хіба це не корупція? Опозиції там немає, хоч зараз ми маємо самоцензуру на певні речі, бо в країні страшна війна, й від нашої єдності надто багато залежить. І ми точно підтримаємо владу в усіх питаннях захисту країни, територіальної цілісності, посилення ЗСУ.
Але мовчати про наступ на демократію, знищення інститутів, дискредитацію репутації через чорні технології й брехню, знецінення журналістики і підміну її анонімними ТГ-помийками, які живуть з конвертів Банкової, теж не можна.
Толерування політичної цензури, зачистка опозиції й журналістики день за днем і крок за кроком знищують нашу демократію. Яка важлива навіть під час війни.
Ми, правда, дозволимо часам Януковича повернутися?
Я вже давно не вірю в «чистих і святих» в політиці чи будь-де. Але вірю в баланси та інституції.
Найбільша проблема сучасної України – це відсутність балансів і дуже слабкі, майже знищені інституції.
Свобода слова і стійкість американської демократії захищені першою поправкою до Конституції, виборами щодвароки та дуже сильними і конкурентними партіями. Сильним Конгресом і незалежними судами. І така інституційна конкурентна система пережила Трампа, який тяжіє до авторитарного і популістського стилю управління.
Українська правоохоронна система (можливо, за винятком нової антикорупційної) надзвичайно політично залежна. Як залежним є і парламент через наявність монобільшості і уряд, який радше можна назвати урядом «чєгоізволітє», ніж українським урядом.
Тому не дивно, що за журналістами стежать і роблять це, найімовірніше, правоохоронні органи. І я далека від думки, що роблять це силовики з власної ініціативи.
Журналістів як інститут «четвертої влади» вже давно пробують замінити ручними і зручними ТГ-каналами. А тепер їх вже показово «карають» силовими акціями невідомих осіб і записами приватних вечірок.
Бо якщо вдавалося всі пʼять років це робити з таким інститутом як опозиція, стежити, знецінювати, порушувати права, то потім це поширилося на весь парламент. Врешті, і на журналістів.
Якщо цензура проходить легко завдяки єдиному марафону, то рано чи пізно захочеться зачистити і решту студій та видань.
Влада розбещує, а абсолютна влада розбещує абсолютно. В нас влада абсолютна. Бо монобільшість, цензура, війна, повістки, залежні правоохоронці, страх і закриті кордони.
Щоб відстояти свою державу в цій екзистенційній війні ми маємо всі грати за правилами і відбудувати інституції – працюючий і дієвий парламент, сильний професійний уряд, якісну журналістику замість пропаганди, незалежну правоохоронну систему, сильну опозицію, чесні вибори та інститут репутації, який в 2019-му хакнули по приколу «весільні фотографи».
Вже давно не смішно. Країну треба перезасновувати з нуля. З працюючими інститутами і прозорими правилами. І з розумінням, що «по приколу» більше не вийде.
Нині це вже умова виживання. І тест на спроможність мати свою державу…
Цвинтар глузду. Суб’єктивна рефлексія.
Стежити за журналістами, шантажувати їх, тиснути на них в будь-який спосіб – зло, треш, угар, авторитарна содомія.
Але й робити маніпулятивні розслідування, однобокі, незбалансовані чи політично упереджені, – також зло, треш і угар. Це не про прізвища, це про явище.
Кейс “розслідувачів” і “антикорупціонерів” починався як рожеві бажання здолати корупцію. Західні донори наївно вважали, що ця стежка приведе українське суспільство до… чогось світлого. Це була хибна надія. Шкода, що помилковість в голос озвучив лише пан Роман Ващук.
… Золотий дощ грантів призвів до того, що розслідування досить часто втрачали моральну сторону. Здоровий глузд. А в окремих кейсах стали елементом зведення політичних рахунків під вивіскою боротьби за все хороше з усім поганим. “Що” чи “хто” є поганим, досить часто вирішувала не логіка, а замовник сенсацій чи “добродій”, котрий показував розслідувачам певну інформацію.
Наприклад, коли емоційний розслідувацький матеріал чекає оприлюднення до передвиборчої кампанії, а потім стає одним із інструментів атаки на одного з кандидатів в президенти, – це не про журналістику і розслідування. Це про використання зливу інфи з метою політичного кілерства.
Так, дієва пропаганда і маніпуляція – це мікс правди, трактовок, специфіки подачі, брехні. Коли розслідування використовують З ТАКОЮ метою, розслідувач чи журналіст стають інфокілерами. Тобто припиняють виконувати свою суспільну місію.
Чи означає нечистоплотність журналістів або розслідувачів, що влада чи хтось має право їх шантажувати чи залякувати? Ні.
Обурення медіаспільноти має грунт. Але… Чому медійники не вбачають своєї провини в ситуації? Вони ж власними руками доклалися до ситуації, стали її інвесторами.
З 2014 по 2019 слава акул пера кувалася в теплій ванні, коли влада запрошувала на пресконференції президента усіх, а слово давала і критикам. В ті далекі часи журналісти могли тролить президента приходячи на публічні заходи з прінтами-викликами. Пам’ятаєте “я тобі не дорогенька”? В ті далекі часи, коли Банкова озиралася на антикорупційні зауваги Заходу, вона практично мовчки погоджувалася, – журналісти мають право, медійники не боялися ставити гострі запитання. І запитання ставилися, і влада (в реакцію на них) позбувалася тих чи інших людей.
Але ж в боротьбі з драконом головне що?…
Правильно – не стати драконом.
Зірки медіа-кусачесті за п’ять років відчули “смак крові” і зрозуміли – в їхніх руках потужний інструмент. І цей інструмент може набагато більше, аніж просто давати стабільну зарплату і контролювати політиків. Він може привести правдорубів в політику, а там… а там “чесні і антикорупційні” дивним чином опинилися в наглядових радах і при посадах із дуже солодкими зарплатами. А деякі перевдягнулися у замовних телеграмних трешогонів Банкової.
От у цей момент ейфорія правдорубства де поділася?
А хтось помітив, як змінилася після 2019-го поведінка тих, хто зухвало принтував на груди “я тобі не дорогенька”? Скільки критичних запитань було на пресках президента в перший рік каденції, а скільки потім? Де поділася завзятість і принциповість медійників, коли почали “траплятися” кейси типу Ріфмастера? Ви ж пам’ятаєте, як у прямому ефірі першими особами країни була скасована презумпція невинуватості, а деякі медійники раптом стали прокураторами? Як швидко акули пера вирішили, що справа вагнерівців не актуальна? А як часто в новинах зараз тема Червінського?
Уявіть, що щось подібне відбувалось би з 2014 по 2019? Отож.
Ті ж медійники, які дозволили використати себе в глобальній інфокампанії по убиванню іміджу владних політиків 2014-2019, раптом стали плюшевими (велюровими?) і беззубими щодо мешканців Банкової 2019-2024. Це Порошенкові можна було закидати Гладковського і кількох друзів молодості. Чи настільки ж жорстко реагували правдоборці на тотальне призначення друзів дитинства, однокласників, одноквартальників Зеленського?
Журналісти і розслідувачі, ньюзруми і активісти, – на якому етапі вони стали закривати очі на владну катастрофу усіх рівнів? ЧОМУ вони вирішили стати лояльними?
Чому медійний цех так швидко пробачив Зеленському, що його посіпаки плюнули в лице журналістам, заявлявши, що … журналісти більше не потрібні, а комунікація з суспільством буде вестися напряму, через ТГ-канали?
Чому навіть зараз медіаспільнота обурилася тиском на Бігуса і Ніколова, але надалі мовчить про утиски П’ятого, Прямого і Еспрессо? Це ж ваших колег цинічно викинули з мовлення, – де цехова солідарність? Натомість, а де обурення на адресу інфотрешу, який від 2019-го транслювався на “плюсах”? Якби у нас було здорове профсередовище з почуттям гідності, чи не потрапили би Мосейчук і Ко до переліку нерукотисканних?
Зрештою, чому журналісти найбільших телеканалів покірно пішли в цензуроване рабство зомбомарафону – абсурдне, незбалансоване, брехливе телевидиво? Чому їх за це не засудили колеги медійники-активісти-атикорупціонери?
На якому етапі “не дорогенька” стало “недорогенька”?
Медійники і розслідувачі своїми руками дозволили владі робити що завгодно. Тим, що увірували у власну непогрішність і безпомилковість. Тим, що втратили відчуття здорового глузду і міри. Тим, що вирішили, що вони вершителі доль політиків. А потім… беззубістю до нинішніх.
Перепрошую, але коли один із резонансних розслідувачів обурюється тиском на колег, але в останньому абзацій додає “можливо, президент не знає, що робить його оточення”, – це іміджеве самогубство. Тобто Цар гарний і добрий, а бояре в нього погані?
Так, чорти, які тиснуть на розслідувачів, просувають цензуру, будують в країні авторитаризм, – зло. Але, вибачте, це зло привели до влади і випестували ті, хто вирішив Зеленського критикувати менше, аніж Порошенка. Тепер вони отримали бумеранг. Це не про прізвища, це про явища.
Якийсь жабогадюкінг виходить.
У підсумку програє суспільство. Бо спершу медійниками вбивається (досить часто маніпулятивно і необґрунтовано) довіра до політики та інституцій. А потім така неадекватна поведінка інформаційників вбиває довіру до самих медіа.
Як наслідок, втрачається віра в усе. І в усіх.
Без свободи слова, з нападами на журналістів і знецінення їх, з відключенням опозиційних каналів від цифрового мовлення, на що звертають увагу у Держдепартаменті і Єврокомісії, Україні годі сподіватися на рух до НАТО і ЄС.
А це означає зрив допомоги, а значить, завдає непоправної шкоди обороні.
«Пропетляти», однією рукою пишучи запальні промови, а другою атакуючи журналістів, – не вийде.
І потім мудрагелі хай не звинувачують «Захід».
Наша Армія і без того робить неможливе, стримуючи і вичавлюючи з України чисельного і безжального ворога.
Ніхто – і найперше влада – не мають права бити їм у спину, перетворюючи Україну на диктатуру.
Тобто вони думали, що вимкнувши з ефірів “Прямий”, 5-й та Еспресо, комусь буде височайше дозволено критикувати найпотужніших кардиналів?
А до того ще раніше всім незаангажованим розслідувачам було так весело з улюлюканням “загоняти Пєтю” на користь гопоти Коломойського, – і в голову не приходило, що одного разу тітушня прийде під їхні двері, а слідкувати будуть не лише вони, але і за ними?
Так же смішно розповідалось про “алкоголіка Порошенка в м’ятому піджаку”, а з опублікування фактів споживання коксу в своїх колективах чомусь не сміються.
І жодного слова про помилковість своїх дій та підмахуванню старому доброму ультра-насілію по відношенню до журналістів.
Тому позитив, панове, тільки позитив.
Не набирати наркоманів і наркоманок у свою команду – завжди хороша ідея, незалежно від того, чи будуть тебе потім прослуховувати таємничі спецслужби.
Хороша ідея також – чесно робити свою роботу, а не клепати на коліні перед виборами сюжет про клістрони, по дурості чи по злому умислу, безкоштовно чи за гроші підриваючи канал постачання в Україну критично важливого військового обладнання і виводячи в лідери президентських перегонів людину, яка потім свідомо чи несвідомо, по дурості чи по злому умислу, за гроші чи безкоштовно довершить підрив.
Тоді, дивися б, ніякі секретні служби не прийшли з прослушкою.
Організаціям, які волають про наступ на свободу слова в Україні, що відбувся “в останні дні”, варто було б протерти окуляри. Бо викидання найбільш рейтингових опозиційних каналів із сітки мовлення ви не помітили. І ніхто з вас не заступився.
Не бачили, як травлять сім’ї опозиційних журналістів, як заводять липові справи на їхніх дітей, як тероризують батьків і родичів.
Не помітили погрому парламентської журналістики, якось випустили з уваги існування і діяльність єдиного марафону.
Але ось нарешті прокинулися.
Краще пізно, ніж ніколи. Але у даному випадку ваше пізно – це практично ніколи.
Виходьте на пікети, проводьте брифінги, звертайтеся до міжнародної спільноти. Футболки якісь надрукуйте, чи що.
Нам конче потрібна свобода слова, щоб не перетворитися на росію. Але й наявність у журналістів далекоглядності й відповідальності – ще більш важлива річ у нашому конкретному випадку. Бо так виходить, що ти щось, когось викриваєш, але водночас ти шкодиш обороноздатності своєї держави. Ти наче посадив деревце в парку, але вирубав ліс в іншому місці.
Так виходить, що ти не вмієш обрати з двох пігулок менш шкідливу. Осягнути, що деякі речі, що повинні стати загальновідомими, іноді варто оприлюднювати в свій час, щоб не нашкодити країні, що у війні.
Тому й висновок про таких журналістів – недалекоглядні хайпуваті особі. Люди, які живуть одним днем. Люди, які нерідко приносять більше шкоди, ніж користі.
Бігус хотів потопити Порошенка, але зрештою доклався до потоплення всього корабля з нами усіма.
Я саме про це.
Ні, методи дії влади щодо нього зараз не підтримую, бо на наших очах йде нахабний тиск на журналістів взагалі. Виходить, будь-кого можна таким самим чином посадити. Тут мова про інше, я зміщую акцент на необхідність дбати про нашу оборону, а не кількість лайків, переглядів та грошей за кожний сюжет. Ми ж у війні. Хіба це не форс-мажорна ситуація для того, щоб думати, а вже потім робити та хайпувати?
Можливо, нашій свободі слова потрібні мудрі журналісти, неупереджені, і, звісно, не мені їх обирати чи вішати ярлики.
Нехай це зробить саме життя.
Напевне, я мусив би сісти на березі річки, мружитись від сонця, жувати травичку та з єхидною посмішкою спостерігати за цікавим дійством. За тим, як більшовики починають знищувати тих, хто в цей або іншої спосіб, але привів їх до влади. Як зелений бумеранг все ж таки повернувся і вʼїбав Бігуса по горищу. І, можливо, варто було би спитати «Ну що, Дениско? Як тобі монстр, якого ти годував із руки, коли він ще був маленьким та смішним? Швидко виріс і тепер чомусь хоче зжерти тебе?! А ти, дурашка, напевне, думав, що буде інакше?»…
Але проблема не в Бігусі. Мені чхати на нього. Проблема в тому, що монстр розправляє крила та починає все активніше витирати свої брудні лапи о саме поняття Закон! Хто може прослуховувати телефонні розмови? Підніміть руку, шановні, хто з вас зробить це в два кліка «мишкою». Ото ж бо. Виходить, що українські спецслужби (або правоохоронці) влаштували моніторинг розмов звичайних громадян. Цікаво, в рамках якої кримінальної справи? Є відповідне рішення суду? Чи просто так? Тому що можуть? Наказали зверху? Погодьтеся, чудовий розділ у такому понятті як демократія. Хоча хтось скаже «Якщо косплеїти дарагова товарища путіна, то вже в усьому», і з цим важко сперечатися.
Але в усій цій грі, в яку почала грати Банкова, є один маленький нюанс. Історія владного беззаконня часів Януковича. Хоча тоді в тій же будівлі на тій же Банковій теж вважали, що усі козирі на руках. Але вийшло трохи інакше, ніж було заплановано.
David Braun, Olena Shuliak, Єгор Чернєв, Andrey Motovilovets, отже, любі друзі, треба серйозно поговорити.
Сьогодні 17 січня 2024 року.
1) Війскова допомога США не проголосована. Ви знаєте, що Президент України Володимир Зеленський на останній зустрічі зі спікером конгресу США Майком Джонсоном намагався отримати від спікера гарантію, що допомога Україні буде проголосована ДО лютого 2024. Вочевидь Президент хотів переконати спікера, тому що розуміє наслідки ВІДСУТНОСТІ допомоги від США з лютого 2024 року. Такої гарантії він не отримав.
2) Далі. Фінансова допомога Україні від Європейського союзу не проголосована. Наразі Україна готується до масштабної мобілізації, що потребує багато грошей. Цих грошей наразі немає.
Ситуація вкрай складна. Україні потрібно багато як грошей, так і військової допомоги для того, щоб боротися з росією, якої наразі немає.
Президент зараз у Давосі (разом із декількома народними депутатами від своєї партії) переконує Європу та союзників посилити допомогу Україні.
І тут, ПРЯМО В ЦЕЙ МОМЕНТ, хтось вирішує, що те, що нам зараз потрібно, – це надавити на журналістів Бігус.інфо та Юрія Ніколова.
Що ми з цього тепер маємо.
Західні журналісти вже пишуть, що стурбовані тим, що влада (а за “владу” несе відповідальність Володимир Зеленський) переслідує журналістів розслідувачів.
Ніхто з західних журналістів навіть і хвилину свого часу не приділить до того, щоб подивитися “що саме нарили спецслужби”. Це так не працює, журналістам похєр, хто що робить у свій особистий час.
А ОСЬ СВОБОДА СЛОВА у США та Європі – то святе!
І прямо зараз, коли Україна у дуже небезпечній позиції. Фактично наше з вами майбутнє залежить від того, отримаємо ми ці два пакети допомоги чи ні. І тут хтось із команди влади вирішив дати дуже вагомий аргумент противникам надання допомоги Україні, – що Володимир Зеленський є диктатор, який фактично полює на журналістів-розслідувачів.
Що станеться далі:
▪️ Американські ультраправі, які тільки і чекають на нагоди розкритикувати українську владу, щоб не давати нам гроші, будуть таскати ці пости авторитетних міжнародних журналістів, щоб ПЕРЕКОНУВАТИ конгресменів НЕ ГОЛОСУВАТИ допомогу Україні (Тому що дивиться, який там pizdec, ми що, своїми грошима будемо спонсорувати диктатуру? Та ні в якому разі!).
▪️ Боятися треба не Ніколова чи Бігуса. Вони на конгрес США впливу не мають. Боятися треба Ілона Маска, Вівека Рамасвамі, Такера Карлсона та інших дуже гучних анти-Український спікерів США, які мають КОЛОСАЛЬНУ аудиторію, і ДУЖЕ ефективно руйнують віру громадян США в Україну та нашу перемогу.
Сказати потім “та це ж не я, то “татаров-шурма” буде неможливо (ви ж повинні зрозуміти, що США та ЄС взагалі похeр, хто саме це придумав і робив).
Бо ви влада – ви несете відповідальність за те, що відбувається в країні.
Отже зробіть все, що у ваших силах, щоб припинити це, і зробіть це негайно!
Ніякий тиск на журналістів в Україні ніколи не спрацьовував. Єдиний результат цього – це те, що міжнародні журналісти будуть проводити паралелі між Януковичем і Зеленським. Дуже добре подумайте, чи це те, що нам із вам зараз потрібно.
Часу у вас не багато. Хто б це не був, – це була колосальна підстава для України в критичний для нас час.
