Путінський поцілунок Юди
Ініціатива Москви про “різдвяне перемир’я” навряд чи є епізодом чи християнським жестом доброї волі та відкритості з боку кремлівського диктатора. Радше, йдеться про спробу змінити правила гри у триваючій російській війні проти України. Дозволимо собі стверджувати, що ця спроба останньою не буде. І ось чому.
По-перше, російська окупаційна армія безпорадно програє на фронтах в Україні. Нові західні зобовʼязання щодо зброї для нашої держави, про що буде оголошено вже під час наступної зустрічі у форматі Рамштайн цього місяця, роблять перспективу військового протистояння для Путіна цілком очевидною. Перемоги не буде, а сором програшу невпинно наближається. Оголошення перемирʼя – це визнання.
По-друге, за час своєї неспровокованої та злочинної війни Кремль сповна відчув наслідки ізоляції в світі. Кількість друзів Путіна наближається до нуля. Та й тих, кого можна назвати партнерами, тепер в Москві рахують по пальцях однієї руки. Північна Корея та Іран, де збирає хоч якусь допомогу російський диктатор, яскраве свідчення самотності росії у світі. І хоча так, ще можна говорити про окремі країни віддалених регіонів як Африки чи Латинської Америки, важливішою є тенденція. І тенденція ця – до звуження ролі росії на міжнародній арені. Заяви Москви про те, що витіснити РФ з, наприклад, близькосхідного врегулювання не вдасться – як раз про це.
По-третє, окрім розʼязаної війни проти України та всього колективного Заходу Путін ще примудрився розвʼязати і війну всередині самої росії. Своєрідний другий фронт, на який, цілком очевидно, путінський режим не розраховував ще 24 лютого 2022. Якою б закритою не була росія, і як би не контролювали потоки інформації, путінська війна в Україні увійшла не лише в кожне російське місто і селище, але й в кожну російську родину. В іншому разі не було б лавиноподібного втечі тисяч росіян з країни на фоні часткової мобілізації, численних випадків здачі у полон чи появи руху партизанського спротиву всередині самої росії.
По-четверте, путінський режим втрачає джерела стримування внутрішньої єдності, а отже і керованості. Цілком очевидно, що пробуксовують і фейкова денаціфікація України, і вигадана російською пропагандою ідея вітчизняної війни, і навʼязуваний суспільству наратив про війну проти всього колективного Заходу. Щоб всі ці штучні ідеї почали наповнюватися змістом, Кремлю потрібен “запальник”, який би був здатен створити ланцюгову реакцію та додати легітимності діям росії.
По-пʼяте, “запальник” Путіну потрібен і для зовнішньої аудиторії, де останні залишки міжнародної рукопожатості невпинно розповзаються від набутої за останній рік токсичності росії.
І саме в цей момент Путін оголошує про одностороннє “різдвяне перемирʼя”, цілячись у росії в тих, хто сумнівається в справедливості цієї війни Путіна. Та тих за межами росії, хто не глибоко в матеріалі та готовий купитися на її імідж як такої, що насправді готова до перемовин з Україною. Це добре продумана пастка як для України, так і для західних союзників.
Згода на неї – це початок гри за кремлівськими правилами та сценарієм. Путінський режим покаже, що володіє стратегічною ініціативою та в подальшому використовуватиме цей прецедент за першої ліпшої нагоди. У будь-якому разі російська пропаганда намагатиметься виставити Київ недоговороздатним, підступним та агресивним. Це і є ключова проблема, яку слід вирішувати.
На наступному тижні планується засідання Ради Безпеки ООН для розгляду українського питання. Не виключено, що під це засідання Путін і виходить у світ із своєю версією “поцілунку Юди”. Завдання вітчизняної дипломатії – розʼяснити найвищий рівень підступності і цинізму Москви (не переконаним, а тим, хто готовий “почути Путіна”), від якої годі чекати християнських жестів і справжньої готовності до миру.
Уловка под Рождество
Сумбурные процессы в российских верхах усугубляются. Явным признаком выступает путинская импровизация “рождественского перемирия” на 36 часов. Учитывая тотальную нелюбовь нафталинового вождя к любым спонтанным действиям, сразу закрадывается подозрение на счет какого-то плохого подтекста данного шага.
Действительно, приказ появился как снег на голову и вызывает непонимание даже в среде самых безысходных апологетов режима. С какой стороны не посмотри на акт путинского “милосердия” и “миролюбия, он выглядит цинично и лицемерно.
Изначальный толчок данной инициативе дал главарь московской квазицерковной структуры “РПЦ” Кирилл. Он предложил прекратить огонь и установить рождественское перемирие с 12:00 6 января до 24:00 7 января, чтобы православные люди могли посетить службы в Рождественский сочельник и в день Рождества Христова. При этом даже здесь духовное лицо с погонами известных служб под рясой отыгрывает темник о “междоусобном конфликте”, пытаясь описать российское вторжение в Украину в качестве гражданской войны. Здесь на лицо огромная нестыковка. Кирилл явно пытается организовать косплей “рождественских перемирий” времён Первой мировой войны, которая была межгосударственным конфликтом. Странно, что ему не донесли об отсутствии каких-либо подобных эпизодов в период российской гражданской войны.
К слову, Кирилл – ведущий поджигатель войны. Он почему-то не выдвигал инициатив о пасхальном перемирии, когда российские оккупанты браво обращали города Украины в пепелища. А ведь Воскресение Христово – самый почитаемый праздник среди христиан. Напротив, Гундяев от имени религиозной ветви власти всячески подстрекал к кровопролитию, раздавал благословения и иконы захватчикам и утверждал “душеспасительный” характер участия в “священной войне”, которая смывает все грехи. Почему же сейчас сатанинский пастырь сменил риторику? Тем более на совести российских террористов разрушение 75 храмов и культовых сооружений!
Акция Гундяева-Путина преследует сразу несколько целей. О “перемирии” говорят из каждого утюга. А значит, тема разборок вокруг “макеевской трагедии” отходит в тень. Ставка делается на падение интереса к катастрофическому удару по репутации высшего военного командования РФ. А ещё вчера все ждали генералопада, вплоть до позорного снятия Суровикина.
Также Путин, санкционируя “рождественский перекур”, пытается показать, кто в России начальник. Фактически он резко подвинул Пригожина, который все праздники не исчезает из новостных заголовков со своим шок-контентом с передовой. “Перемирие” как бы маркер управляемости ситуации на фронте, хотя любой его срыв можно будет списать на активности варлорда в кепке.
К слову, акт спонтанного путинского миролюбия по своей сути не более, чем дымовая завеса. Нельзя исключать подготовки ФСБ и ГРУ рождественской провокации где-либо в зоне “спецоперации” с большими людскими жертвами, дабы представить Украину в демоническом свете и вспенить “ярость благородную” для объявления всеобщей мобилизации. Так что 6-7 января крайне опасные дни для всех прихожан православных церквей как на временно оккупированных территориях Украины, так и в самой России. Не только в приграничных областях, но по всей стране.
По этим причинам необходимо крайне осторожно относиться к путинской задумке. Если бы в Кремле реально хотели прекращения огня, то просто ушли бы с чужой земли. А мизерная подачка не даёт ни безопасности людям, ни каких-либо надежд. Это ловушка, как заманухи маньяка Чикатило для своих жертв.
Путин действует как типичный непрогнозируемый волюнтарист. Он затеял бедственную для российского народа войну, которую проиграл. И, конечно, теперь хаотично ищет малейшие зацепки, чтобы умыть руки. Посмотрите, вот какие мы миролюбивые убийцы в отличие от противника, который после стольких месяцев ужасного террора вдруг не верит в нашу искренность.
Щодо “одностороннього припинення вогню”, яке ніби анонсував путін.
Звісно, реакція нашого військового командування на це залежатиме виключно від оперативної і стратегічної доцільності. Іншими словами, без пині розберуться, коли і як нам звільняти нашу землю.
Тут цікаве інше. Я з інтересом спостерігаю за ломкою і російських пропагандистів, і простих обивателів. Є речі, які так і не вмістилися у їхні голови, а тому стирчать назовні арматурою з бетону.
Вони не були готові і не чекали, що українська армія воюватиме жорстко. Так, нам шкода наші готелі та ПТУ і боляче бачити на місці хороших будівель купи цегли. Але ми потім відбудуємо.
Вони не були готові до ударів по “давніх” окупованих територіях – Донецьку і Криму. Чомусь вважали, що все обійдеться потішними віртуальними “бамбілі Данбас”. Такі “бамбілі” вони готові терпіти ще вісімдесят років, а реальні удари стали як сніг на голову.
Вони чомусь вірили, шо українців зупинять намальовані у кремлі “червоні лінії”. Такою лінією була заборона на удари по кримському мосту та території росії. Вони до останнього думали, що Україна не наважиться.
І останнє розчарування, яке наближається з невідворотністю різдвяної фури АТБ. Зовсім скоро вони з’ясують, що Пу більше ніхто не боїться. І що Україні начхати на громадську думку на росії та на те, як ті чи інші події висвітлюють у їхньому телевізорі.росія більше не формує порядок денний. Відтепер і назавжди вони приречені коментувати чужі (наші) рішення.
