Кожне ілюзорне сподівання ранить нас самих

Стрічка рясно замиготіла фейком про російського генерала. Сьогодні так же рясно будуть спростування та всякі пояснення.

Я розумію, що всі втомилися, і що всім дуже кортить простих рішень. Чік – і генерал в річці. Чік – і другий, і третій. Чік – і ракети скінчилися, і снаряди у ворога через ураження переправ та складів. Чік – і РФ хоче перемовин. Чік – і ми перемогли, а вони капітулювали.

Але це так не працює. Це втома. Це руки трикутником над головою і – чік, я в домікє. Це спроба якось захиститись та видихнути те, що давить. Але, на жаль, ще не час. Бо кожна помилка, кожна ілюзія, кожне ілюзорне сподівання, коли воно розлітається на маленькі шматки, ранить уламками нас самих. Дуже ранить. Вибиває з колії. Деморалізує. А зараз це не можна. Рано. Бо все зараз не дуже просто. Бо зараз в повітрі щось дуже схоже за відчуттями на перші дні вторгнення. І це не про ядерну зброю. Це про невизначеність і неясність.

Чи вдарять ще окупанти? Звісно, вдарять. І я не знаю, де саме. І боюся, що ніхто не знає. Навіть вони самі. Чи є у російських військових план? Звісно, є. І не один. І який виберуть, буде залежать від обстановки. Те, що ми не розуміємо їх планів, не означає, що їх немає. Бо мене дуже бентежить, що на восьмому місяці повномасштабного вторгнення, через майже 8 років війни, у нашого суспільства якесь скривлене сприйняття тих, хто прийшов окупувати та розграбовувати нашу державу.

Люди тиждень серйозно обговорюють якісь заяви окупантів, якісь їх плани на евакуацію цивільного населення з Херсону. Це якась невгамовна жага до чудес, рожевих поні та єдинорогів. Це помилки та хибне уявлення, яке призводить до завищених сподівань. Це те, що навмисне робить ворог. Ніколи, ні за яких обставин їх не цікавить населення окупованих територій. Тільки як живий щит для перекидання сил та зброї. Тільки як захист переправ та залишків мостів, по яких вони перекидають техніку та БК. 2 години цивільні, 12 військові. Перекидають не з Херсону, а в Херсон.

Жодного метру землі вони просто так не віддають. Тільки через кров та піт ЗСУ. Вони прийшли забрати та знищити. На нас напала держава, для якої вартість людського життя її громадян близька до нуля. То чого ви чекаєте на території, яку вони прийшли зрівняти з землею? Не треба ідеалізувати та недооцінювати ворога.

Те ж саме стосується й їх мобілізації. А то вже з’явився шапкозакидальний настрій. Це перша хвиля мобілізації. І там до біса бажаючих піти повоювати. Кілька роликів на ютубі на 300 тис мобілізованих – це ніщо. І їх жінки і матері не дуже переймаються, що будуть втрати. “Всьо равно бухаєт і сдохнєт”.

Ми просто міряли їх по собі. Ми цю помилку вже робили, коли вважали, що після перших тисяч «цинків» буде якийсь протест, або хтось схаменеться.

Проблема зі спорядженням та одягом? Не треба ілюзій. Вони вже шукають вирішення цих проблем. І вони їх вирішать. Не важливо, як це буде виглядати. Важливо, як це буде діяти. Постріл ванька у фуфайці зразка 1943 року вбиває так само, як і постріл солдата у сучасному споряджені. От і все. Зараз всі країни, які зберегли відношення з РФ, завалені пропозиціями по закупівлі всього. Взагалі всього. Вони не збираються зупинятися.

На околицях Бахмута запеклі бої. За різними оцінками втрати ворога в районі Бахмута за весь час склали 6-8 тисяч. Просто вдумайтесь в те, якою ціною наші хлопці тримають той напрямок. Майже 10% з усіх втрат ворога за 8 місяців – це район Бахмута. І вони не зупиняються. Кожного дня атаки та спроби зламати нашу оборону. І це не просто якась піар-акція або схильність до самогубства. Це план окупанта, якому на заваді стали наші вояки. Я не розумію того плану. Але він є. Бо просто так такі ресурси не витрачаються. Зараз оборона Бахмута зав’язала на собі дуже потужні і боєздатні сили противника. Ті сили, які свого часу зав’язали на собі захисники Маріуполя. Так, вже є і свіжина з мобілізації, вже й пригожинські зеки пішли в утиль. Але там все ще дуже боєздатні підрозділи ворога, для яких не жаліють ні резервів, ні снарядів, ні БК.

Просто треба розуміти, що Бахмут обороняють підрозділи, які в боях з 24.02 кожного дня. Як Холодноярці, які вступили в перший бій 24-го, так і не виходили з бою. Без ротацій та відновлення. Зі снарядним голодом на радянські калібри. І це не зрада. Їх просто нема де взяти в усьому світі. У 93-ї з початку вторгнення важкий та потужний шлях. Сумський напрямок. Оборона Харківщини. Рейдові дії по тилах ворога. Ізюмський напрямок. Тепер Бахмут. На техніці та зі зброєю радянських калібрів, з якими увійшли у велику війну. Жодного разу не було втрачено управління на рівні батальонів і бригади. Це все за межою людських сил та розуміння.

Ми зараз заходимо в зиму. І я не знаю, як ми її пройдемо. Але я точно знаю, що у ворога є свої плани на це. І вони ніяк нам не сподобаються. І ми все зробимо, щоб їх зруйнувати. Але нам треба встояти. Попри все.

Харків майже перестали обстрілювати. І це дуже насторожує. Бо я не вірю, що вони втомилися або нема чим. Просто вичікують коли ми розслабимося, щоб вдарити болючіше. Вони завжди так роблять. І вдарять ще з Білгородського напрямку. І, скоріше за все, на Чернігівщині спробують. І будуть знеструмлювати та розбивати системи опалення міст. Все це буде. Це нікуди не ділося. Всі ці мопеди, це ж не про фальстарт. Це про пристрілку та про розвідку боєм. Ми вчимося протидіяти, але вони теж навчаються.

А ще нам треба пройти зиму на фронті. І якщо десь стане тихіше через погоду та розмиті ґрунти, то багато де інтенсивність не стане меншою. Бо в нас величезна лінія фронту, яка проходить і по асфальту, і по забудові. Тому теж треба розуміти, що кожен спокійний день – це день, який треба використати для підсилення та підготовки. Для допомоги ЗСУ. Бо нічого ще не скінчилося.

А в Севастополі, так, там дуже гарно. Там от просто дуже душевно.

Під Ізюмом викопали кілька мішків з паперами, де всі дані про людей з проукраїнської позицією. Коли тікали окупанти, не встигли забрати, прикопали. Тобто в них на кожного є досьє. Вони прийшли знищити українськість фізично разом з носіями та тими, хто може бути носіями. Розумієте? На кожного з нас в них вже є досьє. З телефонами, з прописками, з особистими даними. Тут попрацювали для цього і ватники, і менти з чекістами, які торгували всіма можливими базами по 100 баксів. Вже не важливо, звідки вся та інформація. Важливо, що вона є, вона систематизована та готова до вживання при окупації будь якого міста. Вони вже подумки нас всіх вбили.

Тому нам дуже і дуже просто. Вони самі прирекли нас на перемогу. Як там? “Те, що мертве, вмерти не може”?
Тримаймо стрій, незламні.