Не маємо права на помилку

Дмитро “Калинчук” Вовнянко

Я з нетерпінням чекаю контрнаступу ЗСУ, який очистить Україну від ворога. Я вірю, що такий контрнаступ буде. Але знаєте чого я боюся? Того, що контрнаступ почнеться невчасно. Раніше, ніж треба.

Пам’ятаєте, як це було влітку 2014 р? ЗСУ тоді звільнили більше третини територій, зайнятих ворогом. Ми читали в новинах про нові й нові звільнені населенні пункти і ми балділи від захвату. Ми не здогадувалися, яким розчаруванням той наступ закінчиться. Чому?

Тому, що Україна тоді почала наступ, не маючи стратегічних резервів. Тому, що в основі наступу лежало переконання: «Росія не втрутиться напряму».

Зараз можна скільки завгодно критикувати Генштаб за таке припущення. Але факт такий. Значну частину захоплених територій ЗСУ тоді звільнили. Слов’янськ, Краматорськ, Бахмут… По-друге, після літа 2014 р. питання про пряму участь Росії у війні було закрите. Західні експерти, які доводили нам, що Росія не втрутиться, побачили на власні очі – втрутилася.

Якби Генштаб у 2014 р. виходив із тези про пряме втручання армії Росії, наступати взагалі не мало сенсу. Сенс мало б зариватися в землю і накопичувати резерви. А це тривало б… Не забуваймо, зараз воює армія, реформована Порошенком і керована колишнім начальником об’єднаного оперативного штабу ЗСУ генералом Залужним (у 2018 р.).

Проте. ЗСУ тоді пішли в наступ. І наступ на якомусь етапі захлинувся. І от тоді вторгнення на Донбас російських батальйонних груп призвело до катастрофи біля Іловайська, згортання наступів в районах Луганська та Дебальцевого. І до Мінських угод зразка осені 2014 р. Нині, коли ми бачимо повномасштабну війну з Росією, ми можемо оцінити скільки років передишки подарував нам тоді президент Порошенко. Ми були не готові тоді до повноцінної війни з Росією, але й Москва не була готова до повномасштабної війни. Про таку допомогу, яку нам надають зараз (коли керівництво країни ще й критикує Захід, бо мало дають), влітку 2014 ми геть і мріяти не сміли.

Чи зроблені військовими висновки з літа 2014 р.? Очевидно. Саме тому генерал Залужний з перших днів вторгнення повернув до Генштабу свого колишнього керівника генерала Муженка. І саме тому з перших днів війни ЗСУ поводиться вкрай обережно. Ми не ліземо в авантюри. Ми дуже обережні. Ми стоїмо в обороні і виснажуємо сили ворога.

Скільки ми ще будемо так стояти? Відповідь. Стільки, скільки треба. Це не маневри – це війна. Вирішується питання самого існування України як незалежної держави. Москва навіть не приховує своїх планів – Україну захопити, розчленувати та витравити з нас національну самосвідомість. Сотнями Буч і Маріуполів.

Ми не маємо права на помилку. Ми не маємо права піддатися бажанню здобути просте рішення і поперти в контрнаступ невчасно. Раніше, ніж Москва виснажить свої сили. А вона їх виснажить. Її сили не безмежні.

Особисто я вірю, що командування ЗСУ все зробить правильно. Якщо не заважатимуть. Я вірю генералу Залужному і його команді. Треба просто пам’ятати, ціна помилки надто висока.

У наступ ми обов’язково підемо. Тоді, коли вирішить командування ЗСУ. Не комісари влади і не політики. А воєначальники.

Автори