Декларація невігластва

Лариса Вакульницька

Улюблений аргумент пересічного общєчєловєка, тобто людини імперської культури, що живе в Україні: “я украінскую культуру (літературу) не знаю, но в школє мнє было нудно”.

Читаєш ти про школу від підтоптаного дядька\тітки і дивуєшся: ти років 30 як закінчив школу і зараз декларуєш, що три десятиліття нічого не читав, що твої знання на рівні підлітка, але тобі не соромно бути невігласом, і у тебе є мнєніє.

А ще зацінюєш рівень емпатії від таких осіб. Війна йде на знищення української культури, це прямо декларується і виконується на захоплених територіях ретельно і без жодних виключень.

І що? І нічого. Цими общєчєловєкамі ситуація сприймається не те що без болю, навіть без особливого співчуття. Настільки їх не вражає етноцид, що їм навіть проста тактовність не заважає влаштовувати скандали і кидати образи, плескаючи дурниці про “малєнькую культуру”, і як “нам нєобходімо для побєды зробити тут хорошую рассію” (рашисти – погану росію, общєчєловєкі – хорошу).

Де в цьому українське? А ніде.

Три прояви, надзвичайно характерні саме для вихованців російської культури: нахабство, невігластво, бездушність.

Так і запишіть…

Автори