Українська наука під прицілом окупанта. Частина 1 (фото)

Антон Сененко

Під час одного з радіовключень Alla Koshlyak запитала мене про те, як постраждали українські наукові установи під час цього етапу війни?

Почнемо з того, що росіяни прицільно били по багатьох науково-дослідних інститутах. Бо попри усталене суспільне враження, що вчені загалом продукують щось малозрозуміле і малокорисне для держави, насправді, багацько інститутів працювали в нерозривній кооперації з оборонними підприємствами та тими, що випускали продукцію фактично подвійного призначення.

Тобто, з одного боку наче вчені ніц не роблять, але з іншого – ракети нові злітають, двигуни крутяться, з’являється броня, сплави і т.і. Всі потім дивляться ролики про українське озброєння і ляскають в долоні.

Питання тут було лише в тому, що не про все можна і потрібно писати на широкий загал. Але всюди за звитягою наших воїнів непомітною тінню стоять працівники оборонних заводів, інженери-конструктори та науковці.

Проблема в тому, що росіяни напевне знали, де саме розташовується наше цінне інтелектуальне надбання.

Власне, це інтерв’ю з представником одного з розбомблених інститутів, мабуть, стане першим із багатьох, де стане зрозумілим масштаб нанесених прямих втрат українській науці.

Сподіваюся, що колектив славетного Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України успішно відновить свою діяльність, закупить за якимось планом Маршалла для науки нове устаткування та і далі працюватиме для інноваційного розвитку і захисту держави.

Світлана Галата, дякую.


Газета “Світ”: “Російські війська намагалися знищити наш інститут” – тимчасово виконуючому обов’язки директора Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України Юрій Логвінов

Можливо, тому, що добре розуміли значення установи, адже чимало систем російського озброєння було створено на основі розробок харків’ян.

Інститут радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова Національної академії наук України знають у найвіддаленіших куточках світу. У різні роки в інституті працювали Павло Бліох, Семен Брауде, Емануїл Канер, Олександр Усиков та багато інших. У квітні 2022 року інститут опинився під щільним вогнем російських агресорів. Які будівлі зруйновані, чи можливо (і коли) їх відновити? А також – як наукова установа планує подальшу роботу? Ці та інші запитання ми поставили тимчасово виконуючому обов’язки директора інституту – Юрію ЛОГВІНОВУ.


– Юрію Федоровичу, з початку російської агресії минуло 90 днів. Якими стали ці місяці для інституту? Що було в перші дні, коли ворог підійшов до Харкова? Коли обстріли були найінтенсивнішими?

– 24 лютого я прокинувся від вибухів, що лунали з боку цивільного аеродрому Харкова. Зрозумів: війна.У місті працювало тільки метро, та й то недовго. Зателефонував колезі, який мешкає поруч з інститутом – заступнику директора з загальних питань Володимиру Миколайовичу Бобро. Обговорили невідкладні рішення щодо охорони установи та допуску мешканців до бомбосховища. Хочу сказати, що ми готувалися до війни, було розроблено плани – як діяти, як зберегти життя людей та матеріально-технічну базу. Але майже одразу стало зрозуміло, що ці плани недосконалі. Це й не дивно, адже їх розробляли, спираючись на досвід Другої світової (зокрема, вони передбачали приїзд керівників підрозділів до інституту). Ці плани були зруйновані в перші ж години війни, коли більшість керівників підрозділів не змогли дістатися на роботу.

Саме Володимир Бобро став фактичним керівником інституту на 56 діб. Він знаходився на території установи цілодобово, в тому числі й під обстрілами. Під час війни добре видно і найкращі, і найгірші якості людей, розумієш, на кого можна покластися, хто не підведе. Володимир Бобро з тих, хто не підведе.

У перші дні війни обстрілів по території інституту не було. Потім – «прилітало» епізодично, а в другій половині квітня почали обстрілювати дуже інтенсивно. «Гаряче» було до початку травня, коли ЗСУ перейшли в наступ. Сьогодні (щодня!) поблизу інституту також лунають поодинокі вибухи.

– Як сильно постраждали будівлі та наукове обладнання під час обстрілів?

– Постраждали всі корпуси (їх сім). Міни та снаряди влучили в дахи та стіни, в одному корпусі виникла пожежа, вщент вигорів цілий поверх. На жаль, саме в цій будівлі розміщувалась основна частина наших експериментальних установок. Суми втрат – колосальні.Вибито скло майже у всіх вікнах (я нарахував 623 розтрощених вікна), розмерзлася система опалення. Треба замінити не менше 126 батарей опалення.

Дуже хвилювались за наше національне надбання – дослідницький низькотемпературний комплекс. На щастя, він вцілів.

– Мільйони українців у перші дні й тижні війни виїхали за кордон чи в західні області країни. Як працює інститут в умовах воєнного часу?

– Наші співробітники, як і багато харків’ян, виїжджали і за кордон, і в інші області України. Але в основному залишилися на Харківщині. Статистика така: з 345 наукових співробітників 29 виїхали за кордон, 94 – в інші області України, 222 працівники залишилися в Харківській області.

Війна показала чимало слабких місць в організації праці в інституті в екстремальних умовах. Першочерговим завданням було відновити роботу і нарахувати заробітну плату. Не можна було залишити людей без засобів існування!

Ситуація ускладнювалася тим, що програма нарахування зарплати була «прив’язана» до інститутського сервера. І для нарахування потрібно було знаходитись саме тут, в установі, де, до речі, часто пропадала електроенергія. Наші мужні дівчата-бухгалтери під обстрілом нараховували зарплату.

У квітні, коли знаходитися на території інституту стало смертельно небезпечно, було прийнято рішення про перехід в режим простою…

– Чи є бачення (план) відновлення установи? Як плануєте залучати кошти, партнерів?

– До 12 травня на території інституту знаходилися підрозділи ЗСУ, які обороняли Харків від ворога. Після їх виходу з території установи співробітники інституту організували цілодобове чергування та розпочали роботи з відновлення інфраструктури. Зокрема, була створена комісія по оцінці завданої шкоди.Ще в квітні ми обговорили принципи фінансового заохочення співробітників, які прагнуть долучитися до ремонтних робіт. Сьогодні кількість осіб, які допомагають відбудовувати інститут, більшає (це пов’язано з транспортом, люди не завжди мають можливість доїхати).

У червні ми плануємо повністю відновити роботу інституту. На сьогодні майже відновлено електропостачання й водопостачання в корпусах, триває робота із закриття розбитих вікон. Дуже підтримують волонтери, – вони привезли плити й плівку. Плануємо закупити будматеріали, на жаль, грошей на це потрібно дуже багато. Розрахунки показують, що своїми силами, без сторонньої допомоги, ми не зможемо відновити роботу інституту швидко і в повному обсязі.

– Як, на вашу думку, забезпечити безпечну роботу установи в майбутньому? Адже Росія може вдарити крилатими ракетами в будь-який момент.

– Гарантувати безпечну роботу інституту (як і інших наукових установ міста) неможливо. Але підвищити стійкість до ракетних ударів можна. Для цього потрібно розмістити (розосередити) найбільш цінне обладнання в різних корпусах. Потрібно налагоджувати дистанційну роботу, дозволяти (і допомагати!) науковцям проводити експериментальні дослідження вдома.Необхідно провести реформу управління і в НАНУ й максимально відмовитись від застосування паперових носіїв та особистих підписів на паперових носіях. Усе спілкування в інституті має відбуватися із застосуванням цифрових технологій. Програми потрібно розробити так, щоб їх можна було використовувати з віддалених серверів, розміщених, наприклад,за кордоном. Основним принципом повинно стати збереження фахівців та створення умов для їх роботи з будь-якої частини світу.

– Інститут радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова знають і поважають у світі. І чи не найбільше про нього знали саме російські вчені, оскільки з ними були тісні виробничі контакти ще з часів існування Радянського Союзу. І тут на інститут падають бомби та снаряди російських збройних сил. Як зреагували на ці події (російську агресію проти України) ваші партнери за кордоном? Чи, бодай, висловили підтримку?

– За іронією долі деякі наукові роботи нашого інституту стосувалися саме розробок систем управління крилатими ракетами, тактичних засобів протиповітряної оборони тощо. Озброєння, у створенні якого наші фахівці брали участь, російські агресори застосували проти нас.

До 2014 року ми мали широкі зв’язки з російськими науковцями. Потім ці контакти поступово припинилися. Спілкуватися з ними було неможливо: вони були повністю отруєні російською пропагандою. Звісно, ніякої підтримки під час повномасштабного вторгнення від російських вчених ми не відчули, втім, і не очікували.

Зате нас підтримують вчені всього світу! Наукові організації США, Британії, Франції, Іспанії, Швеції, Фінляндії, Польщі, Болгарії (і багатьох інших країн) приймають наших співробітників, пропонують участь у спільних проєктах. Я впевнений, що наші друзі допоможуть і з науковим обладнанням.

– Інститут є відомим науковим центром у галузі радіофізики, електроніки, радіофізичних досліджень твердого тіла і біологічних об’єктів, поширення радіохвиль, дистанційного зондування природного середовища Землі з аерокосмічних носіїв тощо. Важко навіть усе перелічити! Як багато його розробок сьогодні допомагають долати ворога чи рятувати людей?

– Я став заступником директора в 2014 році, коли розпочалася війна з РФ. Першочерговим завданням ми вважали застосування розробок нашого інституту в сфері зміцнення обороноздатності України. Більше сотні проєктів було направлено в різні інстанції. Але – марно…

Отримали фінансування і були доведені до стану діючого макета лише проєкти НАН України, фінансування яких здійснювалося під патронатом Володимира Горбуліна. З 2014 року таких проєктів в нашому інституті було виконано п’ять. Це проєкти зі створення цифрової системи вогневого ураження, оптичний локатор з виявлення безпілотних літаків, локатор з виявлення людей за стінами будівель, створення захищеного каналу зв’язку з безпілотними апаратами і створення магнетрона на довжину хвилі 8 мм. Це надзвичайно важливі й актуальні розробки. Але до серійного виробництва справа не дійшла. Річ у тім, що ми (я маю на увазі керівництво НАНУ) намагались, так би мовити, «нав’язати» свої розробки підприємствам Укроборонпрому. Вони були нібито й не проти, але мали свої, затверджені плани й програми. А тут приходимо ми й наполягаємо на впроваджені наших розробок. Виявилось, що це так не працює.

Тому в останні два роки ми спробували йти іншим шляхом. Прийшли до наших колег з оборонних підприємств і запропонували свої послуги практично безкоштовно. Спершу це були консультації, потім, коли колеги з оборонних підприємств упевнилися, що ми можемо допомогти досягнути нової якості продукції, почалися розмови про спільні проєкти.На жаль, війна призупинила цю співпрацю, але ми її обов’язково відновимо.

– Над якими важливими темами і розробками працюють сьогодні вчені інституту?

– Інститут – доволі велика наукова організація. Унікальність установи в тому, що в нас є фахівці і з електроніки, і з поширення радіохвиль, і з відбиття радіохвиль від різноманітних об’єктів. Ми можемо розробляти комплексні проєкти, в яких створюються як прилади, так і програми для їхнього функціонування. Маємо досвід зі створення лазерної техніки, головок самонаведення, засобів виявлення та супроводу різноманітних цілей, у тому числі і маловисотних. РФ, як країна-спадкоємець Радянського Союзу, дуже добре знала наш потенціал і можливості. Як я вже сказав, багато систем озброєння, які нині використовують у російській армії, було створено на основі наших розробок. Може саме тому війська РФ так вперто старалися знищити наш інститут.

– А які готові розробки інституту, на вашу думку, уже критично необхідно впровадити?

– Важливе питання. Дивіться, як це працює: держава має замовлення і дає фінансування, підприємство хоче отримати ці гроші і починає процес створення системи або приладу. Для отримання конкурентних переваг підприємство замовляє науковцям експертні висновки чи пропозиції щодо принципів функціонування систем і приладів.

У нас же науковців звинувачують у тому, що вони не можуть впровадити свої розробки. Але ми в принципі не можемо це зробити. Сотні пропозицій з нашого боку завершились нічим, вітчизняні підприємці не бачать сенсу у впроваджені наших розробок. Чому? Наприклад, триває засідання в Укроборонпромі. Його веде заступник генерального директора, який до цього керував тролейбусним депо. Наш інститут презентує оптичну систему з виявлення безпілотних апаратів. Така розробка коштує 50 тисяч доларів. Нам кажуть, що це дуже дорого і за такі кошти простіше придбати схожі системи за кордоном. Пояснюємо, що це розробка дослідного зразка і при серійному виготовленні ціна буде в сотні разів нижчою! Але нас не чують.

Щодо іноземних замовників, то тут інша проблема. Кошти, які надходять в інститут від іноземного замовника, стають де-юре державними. Це порушує фундаментальний принцип власності. Навіть зарплату не можемо платити більшу, ніж передбачено законодавством. Закупівлі треба проводити тільки через Prozorro. Якби це були державні кошти, то це було б зрозуміло. Але ж це кошти іноземного замовника! Це призводить до відмови дослідників виконувати проєкт іноземного замовника, тому що відповідальність велика, а оплата праці мала. Та й придбати через Prozorro іноземні комплектуючі – ще той квест. Все це підвищує ризики при виконанні роботи і веде до відмови дослідників від співпраці з закордонними замовниками. А це втрата валюти, звільнення молодих науковців, які не можуть отримувати нормальну зарплату, втрата досвіду та навичок.

– Уже сьогодні зрозуміло, що війна докорінно змінила всі сфери нашого життя. Як, на вашу думку, має змінитися робота інституту після перемоги? Що для цього потрібно?

– Тут я висловлю свою особисту думку, яка на цей момент не збігається з думкою моїх колег.

Те, що робота інституту повинна змінитися, сумнівів не викликає. Наша праця не давала великого внеску в інноваційний розвиток держави. Але для того, щоб відбулися зміни, необхідно, як на мене, по-іншому оцінювати роботу інституту та конкретних науковців. Адже який основний критерій нашої роботи сьогодні? Реалізація ідей і виробів? Ні, написання статей. Їх повинно бути багато, вони мають друкуватися в престижних журналах, мати цитування. Виконання колективом науковців роботи для якогось підприємства потребує багато часу, якого навіть не виділиш для написання статей. Але, маєте ви для цього час чи не маєте, а статті повинні бути. Причому статті в журналах, пов’язаних зі Збройними силами, не вважаються престижними, бо ці журнали не входять до SCOPUS та інших наукометричних баз даних.

Тож керівник наукового відділу повинен написати статтю в журнал з квартилем Q1 і Q2 (інакше не пройде атестацію). Така наукова робота чудово виглядає в основному в теоретичних галузях, при цьому праця в реальних проєктах, метою яких є діючі макети приладів та систем, стає невдячною справою, тому що вимагає величезних зусиль, фінансів та часу.

На мою думку, треба насамперед повернутися обличчям до своєї економіки. Звіти по проєктах для вітчизняних підприємств повинні стати більш престижними і більш вагомими, ніж публікації в міжнародних журналах з квартилем Q1. Пріоритетними повинні стати проєкти з підприємствами оборонпрому – як найбільш перспективними споживачами наукової продукції.

Спілкувалася Світлана ГАЛАТА 

Джерело

Фото на заставці: так виглядають сьогодні корпуси Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України.

 

 

Автори