«Визнання ОРДЛО»: ви ще не впевнені, але це вже поразка Росії

Віктор Трегубов

Отже, маємо.

Власне, той самий грузинський сценарій, про який я кажу з п’ятниці. Я у мами прогнозист.

А тепер серйозно: поки що це найліпший з можливих сценаріїв розвитку подій. Окрім тих, що передбачають висадку іншопланетян, прихід до влади пристойних людей в РФ чи пробудження совісті у німецького політикуму, себто окрім фантастичних.

Чому найліпший? Визнання окупованих територій можна було провести у 2014-2015 роках. Цього не було зроблено, тому що стратегічною ціллю Росії було підкорення України шляхом їхнього вбудування в її тіло, перетворення України на велику Боснію-Герцоговину, паралізовану політично та економічно.

Цим визнанням вони визнають, що усе, що вони робили у 2015-2021 роках, було даремним.
Цим визнанням вони визнають, що Україна встояла і не повелась.
Цим визнанням вони дають відповідь, чим були для України Мінські угоди – зрадою чи перемогою. Результатом Мінських угод було те, що у важкій військовій ситуації Україна спинила російське просування дипломатично, подарувавши Путіну надію дотиснути в кабінетах, яка не справдилася. В грі “хто перший кліпне” програла Росія, і з Мінських угод виходить вона.

Зараз найважливіше – якими будуть санкції і якими подальші військові провокації. Але навіть останні Росія собі цим рішенням ускладнила.

Ми встояли. Ми виглядаємо героїчно, Путін з його Совбезом виглядають жалюгідною пародією на ГКЧП. Нам співчуває весь світ, їм не співчуває навіть Китай. Ми несемо лише ті втрати, що вже понесли до 2015 року і від яких встигли відновитися, вони отримують ворох нових гемороїв і сильно звужують собі простір для маневрів.

Цей раунд точно за нами.
Слава Україні!

* * *

“Минских соглашений не существует” © ВВХ.

Що ж, ні то ні. Таким чином, вони затвердили власний з них вихід.

Тепер ми маємо чітку відповідь на питання, чим були Мінські угоди, бо знаємо, що вони зробили та який ефект мали. Ці угоди, підписані у вкрай важкому становищі української армії, зупинили російську агресію на зайнятих нею рубежах на вісім років. Не більше, але й не менше – вони дали нам час на відбудову.

Вихід з них дав Росії додаткові санкції та утвердив в образі злодія.

Таким чином, як мені здається, відповідь “добром був Мінськ чи злом” зараз стала очевидною. Для України – добром.


Ірина Геращенко

Вісім років тому Путін розпочав агресію проти України. Спочатку анексував Крим, потім окупував велику частину українського Донбасу.

Мета Путіна – не лише наші Сімферополь, Севастополь, Донецьк і Луганськ, а вся Україна. Сама думка про незалежну, сильну, європейську, цивілізовану, демократичну країну цьому автократу, тирану і диктатору нестерпна.

Відповідальність за агресію проти України несе не лише Путін і його банда, а РФ і її народ. Кожен росіянин, який голосував за Путіна, за Держдуму і сьогодні не вийшов на протест проти війни. Ви нам не браття.

ВР має зробити все для посилення української армії, відмовитися від закупівлі енергоносіїв країни-агресора і звернутися до світу щодо пекельних санкції проти РФ. Відмова від сертифікації ПП-2, відключення РФ від системи SWIFT, введення широких секторальних санкцій.

Всі покидьки, причетні до розчленування України, мають понести кримінальну відповідальність.


Джон Сміт

Таке грізне роздування і такий непристойний звук на виході.

Не кажіть: “Росія визнала лнр-днр”. Насправді, що визнала Росія, так це те, що прийняла рішення більше не прикидатися, що поверне Україні окуповані Донецьк і Луганськ. Росія відмовилася виконувати Мінськ. І отут ми нарешті маємо зрозуміти: із вигідних домовленостей не виходять.

Москва це сьогодні і підтвердила: Україна не збирається нічого виконувати, а от від Москви це всі вимагають. А отже Москва в цугцвангу і змушена вирватися з цього капкану.

Ось такі “вигідні Росії” домовленості підписав Порошенко. Таку “капітуляцію України”, яку сама ж Рашка відмовилася виконувати.

Тепер наберіть побільше слюни в рота і смачно харкніть її кожному негіднику в пику, який 8 років підточував нас зсередини в інтересах ворога криками про “жахливий Мінськ”.

Окрім цього плюньте в пику Зеленському. Це він жодним чином не відреагував на роздачу паспортів, що сьогодні й використала рашка як привід. Це він постійно атакував Мінськ і дав Москві аргументи від нього відмовитися.
Тепер він не має поганого Мінська. Тепер він зобов’язаний показати весь свій дипломатичний хист і продемонструвати, як доб’ється нових потужних санкцій за офіційне, пряме невизнання Росією нашого суверенітету над нашими територіями.

Також відсьогодні Росія визнає, що веде війну проти українців і України. А отже відсьогодні кожен, хто розповідав, що ніякої РФ на Донбасі немає, – спільник РФ. Зеленський тепер зобов’язаний завтра же внести закон про колабораціонізм і карати всіх, хто заперечує факт її агресії.

Ну і так: Путіну треба було перед своєю чєляддю з’їхати з теми Мінських домовленостей, які стали його особистим провалом і програшем Порошенку. Провалом грандіозного масштабу для всієї Росії, який підірвав її історичні перспективи. Зеленський допоміг відмовитися від “поганого Мінська” своєму кумиру.

Що далі?

А далі карабахизація окупованих територій. Формально вони мають свої збройні сили, запрошують збройні сили РФ на свою територію, щоб “прєкратіть гиацинт”. Росія не прийняла їх в свій склад і залишає за собою право злити їх в будь-яку мить як Вірменію і Карабах. Але тепер у неї є поле можливостей в будь-яку мить блискавично загострити ситуацію за прикладом 08.08.2008 у Грузії.

А ще на карті світу (в версії росії, звісно) утворилося два нових гордих народи – луганчанє і донбасці. Це трохи такі недорозвинені рускіє, бо їх не взяли в Рашку, але тепер і не українці. Лузери, одним словом.


Тетяна Кохановська

Так, хоч і не люблю виголошувати з розумним виглядом трюїзми, але бачу в стрічці певні хитання й різнацію, тому на всяк випадок нагадаю очевидне:

1. Визнання лугандонських бантустанів рашками в сенсі наближення-віддалення гарячої фази чи то пак маштабного конфлікту не має жодного значення. От просто не має, і все. Так само пречудово вони могли вторгатися і без всіляких визнань. Підготовлені технічно-організаційні засоби й інфосупровід не стануть більше чи менше підготовленими від цієї беззмістовної акції.
І якщо вона має якусь вагу, так виключно в якості додаткового наплювання в очі колективному Заходу, причому більш прихильній його частині – ФРН та Франції.

2. Слухати те, що хло вивергає ротом, беззмістовно. Це не має значення. Мають значення справи. І тим більш не варто засмучуватися. Подивіться лише, який він архаїчний і недоладний. Не можу позбутися відчуття, що на нас в реалі нападає якийсь коміксовий злодій, такий собі доктор Зло, вистрибнуло з паперових сторінок і ходить світом, в якому абсолютно дико виглядає.

3. А от перегляд їхнього мордорського Совбезу був навпаки повчальний. Бо оті кремліни, т. зв. “ближнє коло”, виявляється, просто в ужасі й прострації, майже всі – а йшлося ж лише про підписання папірчика, а не про якісь реальні дії. Поки що вони просто з’їли чижика, але тряслися при цьому як шмат желе у вагоні потягу.

4. Ну і зрештою – Мінським угодам кінець, і для нас це усуває найбільшу внутрішню небезпеку. Бо зеля – далеко не Порох, м’яко кажучи, з ним таку суперечливу угоду тримати в підвішеному стані стрьомно було, бо в якийсь момент міг би прогнутися на виконання російських вимог. Ну там з подачі якихось єрмаків чи ще когось. Причому дуже швидко, блискавично – небайдужі українці могли б не встигнути запобігти цьому. Бо рамка ж була вже створена. Звісно, ті ж самі єври нишком від Штатів можуть тепер спробувати повторити кунштюк, для примороження ситуації породити якісь нові угоди, ну там якісь женевські чи навпаки астанські. Але це буде тривалий процес, й суспільство встигне втрутитися й гримнути на зелебубика. Ну а нам самим виходити з Мінських було вочевидь не з руки. А тепер х*йло зробило це самостійно й огрібає весь негатив, який за це належить.


Олексій Петров

Озвучу одну мысль, кому-то она покажется глупой, ну уж как есть. Судьба уже который раз вот в такой непонятный многим нам способ дарит Украине подарки. Подарки в виде шанса. Шанса наконец-то прозреть и окончательно избавиться от иллюзий, которыми нас пичкал Кремль десятилетиями. Судьба фактически заставляет нас вспомнить кто мы! Вспомнить нашу историю!

Путин прошелестел свою заученную мантру, про «Ленин придумал Украину». Хорошая, кстати, игра, можно играть вдвоём – «РФ придумал Ельцин». И попробуй докажи обратное… Да и вопрос не в том, где появилась Ильинская церковь, а где в это время медведи любили жаб. Вопрос совершенно в другом.

Судьба снова нам всем открывает глаза и показывает, что нет и не было никакого братского народа. (Каждый день начиная с 2014 года – тому доказательство). За эти годы прозрели многие, но пришлось заплатить за подобные уроки. К сожалению, дошло не до всех. Кто-то даже мир увидел в глазах путина. Сейчас бы посмеяться, но не до смеха. Хотя да, на стадионе тогда кому-то было ооооооочень смешно и весело.

Сегодня судьба дарит нам новый шанс – наконец-то понять, что Путину нужна Украина целиком. Или стоящая на коленях с протянутой рукой, или лежащая в руинах. Третьего варианта не дано… Вернее, так кажется, что нет этого варианта. А он есть. Мы можем сломать все планы кремлевского полоумного карлика. Сможем, если захотим. Но придётся за это заплатить. Жизнями и временем…

К сожалению, в нашей ситуации все уроки платные. Бесплатные закончились…

Завтра будет сложный день. И не только завтра. Высыпайтесь и набирайтесь сил. Кремлевский гопник вышел на большую дорогу…


Валерій Прозапас

Боюся, для багатьох стала відкриттям відмова Путіним українцям в праві на існування.

Хоча може бути ще гірше – навіть його пряма мова декого не переконала, що ми в смертельній небезпеці, що не було ніяких шансів “договоріться”, що мета РФ знищення України як такої, що нам роками брехали про “война ідєт, потому что на нєй наживаются”.

І що в 2019 нами була зроблена катастрофічна помилка, наслідками якої стала деградація державних інституцій, зупинка інтеграції з ЄС, послаблення армії, повернення реваншистів, чим сповна скористався Кремль, як бачите.

Суспільство проспало переслідування військових, дипломатичні поразки, відновлення поставок російських енергоносіїв, розгул фсбшних кротів, наступ на свободу слова, репресії проти опозиції, спроби узурпації і багато іншого, що призвело нас до ганьби, а тепер наблизило і до війни.

Якщо в найближчий час наша країна не отримає можливості скорочених процедур для вступу в НАТО та ЄС, то є всі шанси знову зникнути як державі у великій війні.

Хто і як це здатен реалізувати – рецептів не так багато. Думайте.


Олексій Осипенко

Оце старий вчудив, повага навіть ©.

Пара слов на счет признания бамбаса.

Пункт первый: если кому-то кажется, что уж теперь-то войне не бывать, то я бы на это не очень надеялся. Сейчас в Дыру введут лапотно-десантных войск да побольше, а потом, например, “та сторона” каким-нибудь “градом” накроет колонну на марше. Ну и привет казус белли – пок-пок-пок, русских асвабадителей обижают, куда-тах-тах. Грузинский сценарий, вся фигня.

И, кстати, хочу напомнить всем, что про ужасных биндер, жаждущих крови русских младенцев, поехавшие в Кремле вещали и без “ядерного шантажа Зеленского”. Сказал бы он про Будапешт, не сказал бы, нас бы один хрен обвинили в намерении напасть на великую и прекрасную роиссю. На них Грузия, вон, “напала” недавно совсем. Что уж говорить про нас? И без ЯО понятно: звери. Спят и видят, как бы волынскую резню бензопилой устроить.

Пункт второй, главный: если в Кремле решили “фиксировать убытки”, то это это реально шанс прекратить горячую войну и перевести все в формат какого-нибудь Приднестровья. Принципиально лучше, чем перманентная война, но есть и свои подводные камни. Про них и поговорим.

Какие риски я вижу в происходящем для нас?

Прежде всего, риски медийные. Оплаченцы дыры не просто так не пускали к себе прессу и журналистов на вольном выпасе. Никто не хочет репортажа про “Изоляцию” по CNN, или чтоб в затопленные стволы шахт спустили пару камер или дронов – слишком много трупов. Слишко фиговая выходит картинка у “борцов с фашистами”. Другое дело сейчас, туда зайдет Роисся и на весь мир начнет трубить про “массовые захоронения, оставленные украинскими карателями, которые обнаружили русские витязи”. Это вполне неплохой способ хоть немного, но качнуть весы симпатий западного общества в сторону дыры.

Затем есть риски военные, но я уже их озвучил выше.

Риски политические тоже никуда не делись. Если в Кремле не полные олигофрены сидят, то они вполне могут снизить накал страстей, чтобы пророссийские партии хоть как-то вывести из маргинеса на украинском политическом поле. Сейчас даже Вилкул “слава Укарине” готов писать в ФБ потому, что то, что сделал бункерный дед, – это выстрел в ногу из гаубицы не хуже Крыма-2014. Крым-то они получили, а Украину потеряли. Сейчас они разменивают “Хорошее лицо при плохой игре” на полную и безвозвратную утрату нас как потенциального вассала или союзника. Фактически, свои грезы о империи россияне сейчас сами своими руками активно хоронят. Когда плешивый фюрер изволит отправиться на концерт Кобзона, я прям вижу, как его будут изобличать и ненавидеть. Ведь ах какую страну просрал.

Потому сейчас задача максимум для РФ – это откат к довоенным настроениям в украинском обществе и на Западе. Вести себя смирно, не провоцировать, играться в дипломатию и делать вид, что “бес попутал”, но честно украденное не отдадим. Через некоторое время Европа вспомнит, как здорово жить с шальным российским баблом, и сама полезет долбиться в десна. Ну, судя по всему, это то, как видят ситуацию в Кремле. Посмотрим, насколько они правы.

Но как известно, кризис – это не только проблемы, но и возможности. И они у нас тоже есть. И прежде всего, это возможности дипломатические и политические.

Россияне прекрасно работают с психологией и умеют провоцировать и нагнетать. Они ковыряют эти свежие унижение и обиду ржавым гвоздем, и как бы спрашивают “ну давай сам на сам, чего ты ссышь?”. Обычные садисты международного уровня. В 2008-м Саакашвили клюнул на эту удочку и в итоге жевал галстук в прямом эфире. Мы на это не поведемся, надеюсь. Как альтерантива грузинскому сценарию – “Украинский” 14-го года: добиться внутреннего кризиса и сыграть на нем. Заодно лишний раз напомнить всем, что failed state и вся фигня.

Таким образом, главной нашей задачей я назвал бы не вестись на откровенные провокации, и на любую выходку отвечать максимально взвешенно и аккуратно. Мы идем по очень тонкому льду, и потому надо соблюдать осторожность.

Но это что касается войны на востоке.

Что до дипломатии, то нам тут сделали неслыханной щедрости подарок. Россия плюнула в рожу Франции и Германии со всеми их умиротворениями, формулами штангенциркуля и архитектурами безопасности. Россия опять насрала на порог США. Россия даже Китаю ухитрилась пинка отвесить с их “безальтерантивностью Минску”. Задача нашей дипломатии – культивировать этот образ неадекватной РФ. Везде, на каждой платформе из каждого утюга кричать, что смотрите, слово швайнехундов гроша ломаного не стоит. Им плевать на закон, с ними нельзя иметь дело. Они соврут, они обманут, они кинут.

А потом добавлять – не то что мы, смотрите, мы безукоризненно выполняем все взятые на себя обязательства. Мы понятны, мы предсказуемы, мы адекватны. ИНВЕСТИРУЙТЕ В НАС, МЫ ТЕПЕРЬ КЛЮЧ К РЫНКАМ СНГ, – должны кричать наши лоббисты и дипломаты. Для этого, правда, надо бы слуг ссаной тряпкой прогнать, но это надо делать на выборах хотя бы для того, чтобы продемонстрировать, что у нас тут не гуляй-поле, а хоть и корявая, но демократия и, вообще, прозрачность. Верьте нам, а не им. То же самое касаемо “новой архитектуры безопасности Европы” – наши послы уже сейчас должны осаждать все эти Бундестаги и Елисейские дворцы с предложениями говорить о безопасности без того, кто эту безопасность разрушил.

Ну и добавлять сюда активную информационную кампанию. Выискивать всяких неватных Оливеров Стоунов, и заказывать им кино про Донбасс со всем тем, что там делали россияне. Как вероломно взорвали аэропорт, как казнили пленных, как пытали и убивали, как их покрывала россия. Как сбивали гражданский борт, как издевались над пленными в Сирии и т. п. Это все необходимо, чтобы, когда россияне откроют свой черный рот, чтобы рассказать про хунту, переворот и бандеровцев, их никто даже не слушал, как, например, никто не слушал нацистов на Нюрнберге. Наш голос должен быть громче голоса РФ. Нас должны слышать. Нас, собственно, УЖЕ слышат и УЖЕ переосмысливают, но если мы просто сядем на жопе ровно, то это закончится ничем иным как провалом.

Мы можем превратить жизнь российского МИДа в ад, а если будем достаточно убедительны и настойчивы, то с помощью западных союзников мы следом превратим их экономику в руины. И когда этот колосс на глиняных ногах опять посыпется, мы сможем вернуть все, что наше по праву. Если, конечно, нам будут нужны депрессивные регионы с нищим и озлобленным на весь мир люмпеном. Но этот выбор мы сделаем, когда придет время. До тех пор мы должны работать над тем, чтобы этот миг настал.


Serg Marco

Умиляет встречающееся мнение, что РФ удовлетворится территорией ОРДЛО.

То есть они собирали 150 тысяч армии (это очень много), гоняли их на учениях, выкладывали понтонные мосты в сторону Припяти, понимали, что влетят в нехилые санкции, чтоб зайти и остаться там?

Откуда у вас после всех этих лет такой оптимизм?

Россия останавливается там, где ей разваливают морду. В этих границах она и остановится в ближайшее время. И мы к этому должны быть готовы.

А оптимизм давайте вже після війноньки.


Юрій Бірюков

Вчера ночью регулярные части РФ открыто вторглись на территорию Украины – ведь вся территория Донецкой и Луганской областей входит в нашу территорию. К утру напротив наших ВСУ уже открыто будут стоять регуляры. В этот раз, впервые за 8 лет, не скрывая шевроны принадлежности.

Ну. Нет, не паника и не страх. Ненависть. И… надежда.

За это можно искренне поблагодарить Путина – у нас появляется шанс ДЕЙСТВИТЕЛЬНО вырваться из ярма России всей страной, всем народом.

 

Шарж © Дмитро Гапчинський

Автори

, , , , , , , , ,