«Добровільне» інтерв’ю під тортурами

Ірина Геращенко

«Зізнання» Протасевича… Мені важко і страшно уявити, під яким тиском, тортурами вони зроблені.

В часи, коли займалася заручниками, я бачила сотні відео на каналах бойовиків чи російських телепомийках, де замучені, зі згаслими очима, затравлені й побиті люди «зізнавалися». Ті, хто відмовлялися чи говорили на камеру не те, що з них вибивали (як правило, це все ж були українські військові, не цивільні), – залізні люди, я не знаю, де вони брали сили і мужність пережити тортури, побиття, знущання і не підкоритися.

Всі, хто зараз «розчаровується» в Протасевичі, відверто дивують. Хто ми такі, щоб давати оцінку людині, якій загрожує смертна кара. На руках і обличчі якої видно сліди тортур побиття. Я бажаю йому вижити і вистояти.

Р.S. фактор Наді пам’ятаю. Про неї мені все стало зрозуміло в ті перші хвилини, коли бус під’їхав до літака, в якому ми мали повернути її додому, й вона, замість усміхнутися екіпажу і всім, хто чекав на борту, відвернулася і театрально дивилася в небо всі півгодини проходження формальностей.


Віктор Литовченко

Я не зміг додивитись “інтерв’ю” білоруських садистів з переляканим, опухшим, плачучим, з явними слідами побоїв на обличчі та наручників на руках Протасевичем, в якому він типу добровільно зливає усіх підряд і розхвалює маніяка, який типу очолює їхню країну. Це просто якась маячня…

І уся ця гнила мразота зараз буде радісно бігати інтернетами та телевізорами з цитатами “зізнань” розмазаного терористами заручника. І смакуватиме своєю гарно зробленою роботою.

А у мене висновок з побаченого один – людство повинно напружитись і стерти це середньовіччя з лиця землі. Як якийсь кошмарний сон… Бо це якесь прямо неприпустиме блюзнірство, базоване на тваринячих інстинктах.

* * *

“Зізнання” Протасевича – це далеко не зайва демонстрація кожному, хто стає на шлях боротьби зі вселенським злом. Демонстрація того, до чого варто бути готовим. Я не знаю, чи до цього можливо підготуватися. Напевне, неможливо ні фізично, ні морально. Але знати – чим тобі відповість зло – варто. Це варто усвідомлювати.

Відчувати. Очікувати з високою вірогідністю. Як нагадування: чому не можна програвати і чому не варто давати слабину. І це ще зайвий аргумент, чому зі злом треба боротись. Щоб у світі було менше подібних “зізнань”.


Андрій Смолій

Страшно і сумно дивитись на Протасевича.

Не тому, що він герой чи антигерой. Не тому, що він типу «розкаюєтся» і каже, що «поважає Лукашенка». Страшно тому, що це і є обличчя тоталітарного режиму. Вбивчого режиму. Який катує та вбиває. Який вибиває зізнання і просто калічить людей.

Перед вами зламана людина. Яку на 99% ймовірності катували, ламали, знущались та просто морально вбивали.

У 2020 році білоруси замість того, щоби вимести рашистський непотріб зі своєї країни, казали «зате не так, як в Україні». На жаль, результат не забарився. І зламаний Протасевич стає символом ось цієї безнадії та жаху, які відбуваються в серці Європи.

Його не прийде ніхто захищати. Ніхто не дасть тягла озвірівшим правопохоронцям. Ніхто не викине вбивцю та терориста Лукашенка…

* * *

І це ще один урок для нас всіх. Ми не маємо НІКОЛИ допустити диктатуру та узурпацію. Ми не маємо дозволити комусь підім’яти всі інституції та топтатись по Законах. Ми не маємо вірити брехні про «деолігархізацію» під соусом більшовицького «відняти та поділити». Бо за популізмом і узурпацією йде диктатура.

Білорусь – просто приклад для всіх народів світу, що відбувається, коли закриваєш очі спочатку на банальне порушення Законів та Конституції. Крапка.


Олексій Петров

Ватные телеграмм-помойки как по команде (хотя почему как?) начали постить показания Протасевича.

«Ахахахаа… Смотрите… Он раскаялся… Аххааааа… Он даже плачет. А вы его защищали… Он сознался!»

Какими нужно быть убогими амебами с мозгами инфузории (если там вообще есть задатки примитивного интеллекта), чтобы верить в такую дичь. Любой из этих клоунов (админов, журналистов, спонсоров) всех этих «крокодилов», бородатых бабушек», «клименко-тайм» в руках белорусских (или российских) НКВДшников через час сознался бы в убийстве царя Алексндра II. А через два часа признался бы в заговоре против товарища Жукова… И показания. Аккуратным почерком. Подробно и обо всех.
И это если не спеша. Если с перекурами…


Валерій Прозапас

Слова наших журналістів про те, що “невідомо, чи перебував білоруський опозиціонер під тиском”, насправді не такі смішні та безневинні. Це явний реверанс в бік російського васала Лукашенка та дороговказ на провладну інформаційну політику найближчого часу.

Ну дійсно, хіба може міліція когось катувати в країні, де порадочєк, немає олігархів та ще й такі хороші дороги?

Це ж тільки з американськими кунгами все зрозуміло, з мовою на хлібі, зі “свинарчуками” та виною наших військових у підірваних складах, а синці та кров на зап’ястях Протасевича він міг сам зробити, через захоплення ультранаціоналістичними ідеями, наприклад.

А українське суспільство давно привчене до подвійних стандартів, тому схаває і це пропагандистське лайно, як покірно сприймає всі викрутаси “кінця епохи”.

Тому і старається медіапомийка на майбутнє, може, і тут доведеться повідомити про “невідомо, чи був тиск”.

Навіть скоріше за все, таке почуємо, узурпатори всі однакові.


Олександр Погребиський

Найперше думка після перегляду інтерв’ю Протасевича, як і у більшості, – це «Хлопця зламали»…

Не може людина за власним бажанням так швидко змінювати свою думку. Просто це не можливо! Є чітке розуміння, що прискорити такі кардинальні зміни у риториці можуть тільки тортури, сліди яких чітко видно на його тілі.

Чи засуджую я Протасевича?
Ні.

Бо не розумію, за що. За те, що у білоруської опозиції так і не з‘явилось чіткої ідеї на противагу Лукашенко? Чи може через те, що він не виправдав моїх сподівань як українця?

Після переглянутого єдиний висновок – це те, що тепер Білорусь в унісон з рф буде боротися проти нас. Тепер чітко треба усвідомлювати, що ворог став міцнішим.

А найганебніше – отримувати в цей самий день інформацію, що український Кабінет Міністрів хоче скоротити витрати на ЗСУ!


Володимир Ар’єв

Все, що ви бачите сьогодні на відео інтерв’ю з Протасевичем у лукашенківській в’язниці, цілком може бути в Україні. І тортури над політв’язнями, і залякування, і вбивства.

Для цього достатньо допустити 2 речі:

1) рускій мір, де немає місця нічому людському;
2) главу держави з наполеонівськими замашками локального диктатора, який прагне стати найвеличнішим і винищити всіх, хто критикує чи становить реальну конкуренцію. У підсумку це все одно призведе до п. 1.

До речі, білоруси теж вважали, що Лукашенко – це прикол та ненадовго, і дозволили йому отримати абсолютну владу.


Тамара Горіха Зерня

Тільки б не як в Україні! – весь час повторювали вони. Тільки б не як у Білорусі! – повторюємо ми.
Чи вони досі кажуть “на Україні”?

Десь із тиждень тому одна з “рупорів” білоруської опозиції, письменниця, яка щодня публікує у себе на фб хроніку протестів, їздила на літературний фестиваль у росію. Дуже захоплювалася вільною атмосферою на росії, “в Пітєрє”, відчуттям свободи і можливістю дихати на повні груди. І тисячі лайків від росіян…

Білорусів зробили, як кошенят. Україна досі йде по самому краю. Але у нас є на кого опертися, на мертвих і на живих. А у них, схоже, немає.

Усі відео