Українофоби повертаються
За показовим «приниженням Медведчука палацовим арештом» і законопроектом «про перетворення Зеленського на Путіна» (мовою зелених – «закон про олігархів») сталася подія без перебільшення знакова. Подія, яка точно показує пріоритети зеленої влади і те, хто насправді їхні вороги і друзі.
До України повернувся Микола Левченко. Так-так, колишній секретар Донецької міськради, голова Донецької обласної Партії Регіонів та народний депутат від Партії Регіонів в період Революції Гідності.
Переконаний, від цієї новини тим, хто пам’ятає політичні бойовища періоду президентів Ющенка і Януковича, сильно ікнулося. Бо Левченка забути складно, так само як Калашнікова або Колесніченко.
Скандально-відомим Левченко став після інтерв’ю УНІАН, в якому він заявив, дослівно:
«Я вважаю, що в Україні має бути одна державна мова – російська… В Україні існує безліч діалектів, і люди одне одного не розуміють. Тому найзручніший варіант зробити так: державною мовою стане російська…».
А от ще з того самого інтерв’ю:
«Шевченкова поезія мені не подобається, вона дуже убога. Він постійно намагається когось ущемити, десь із кимось бореться, його всі намагаються кривдити, він чинить опір. Це нудно».
Вам це нічого не нагадує? Безумні заяви Левченка тоді збурили навіть радника прем’єр-міністра Віктора Януковича Ганну Герман – вона зажадала, аби оцінку його словам дав центральний апарат партії. Левченко в боргу не лишився і заявив:
«Ганна Герман заплуталася і помилилася, у якій партії вона перебуває і кого вона представляє».
Але особливо цікавий період діяльності Левченка – 2014 р. Саме Левченко 28 лютого 2014 р. допоміг терористу Пашкє Губарєву озвучити на сесії Донецької міської ради свій ультиматум. Це стало початком заворушень, які переросли в нинішню російсько-українську війну.
А от цитата з інтерв’ю терориста Олександра Ходаковського, яке він дав російській «Літературній газеті»:
«Ахметов представлял собой серьёзный фактор влияния. Когда один из его людей, Николай Левченко, попытался выстроить какие-то отношения со мной, я отказался от этого. Суть предложения: «А давайте мы с вами объединимся, вы тут будете по нашей команде поднимать шум, а мы будем с Турчиновым и Яценюком договариваться». Ставка делалась на то, что новые власти решат опираться в Донецке на местные элиты, а значит, местные элиты смогут разруливать в Киеве свои дела…»
Зрозуміли? Особливо важливо – Левченко зв’язувався з терористом Ходаковським від імені Ріната Ахметова. Ви чули? ЗЕкоманда «законопроект про олігархів» подала. Здогадайтеся, чи постраждає від того закону Ахметов.
Витівки Левченка були настільки промовисті, що ще у 2014 р. він виїхав з України до Москви і перебував там аж донедавна. Періодично з’являвся на російському пропагандистському телебаченні. У 2015 р. СБУ повідомила про підозру Левченку і Колесніченку по частині 3 ст. 110 ККУ «зазіхання на територіальну цілісність і недоторканість України».
Але все це тепер у минулому! Щойно суди закрили проти Левченка геть чисто всі справи. Очевидно, СБУ летьохи Баканова і ГПУ Венедиктової не надали суду доказів злочинів Левченка. В Україні ця одіозна особа тепер чиста і ні в чому не винна.
І от розумієте, шанувальники ЗЕ нам просторікують про «героя Зеленського», який шпетить Медведчука. Не заперечую, ЗЕкоманда справді старанно виконує бажання Бойко і Львочкіна зі знесилення Медведчука – ОПЗЖ від того не страждає, вона продовжує перебувати в трійці лідерів. Натомість за Порошенка Медведчук до ВР не потикався – нині від депутат. За Порошенка Портнов і Левченко сиділи за кордоном – тепер вони вільно розгулюють по Україні. А ще у Верховній раді сидить організатор сепаратистського референдуму у Новодонецьку Аксьонов, який за Порошенка перебував у розшуку.
Це справжнє обличчя зеленої влади. А «приниження палацовим арештом» Медведчука та «закони про олігархів» – це продовження серіальчика про Голобородька. Для наївних.
