«Самое дорогое на свете – это глупость…»
Самое интересное в звонке Байдена Путину – наша на него реакция. Все понимают, что речь пойдет о нас; все понимают, что нас никто не спрашивал даже в форме «Вы сопротивление вообще рассматриваете как вариант?»; все понимают, что вопрос такой не имеет смысла, да и задавать его некому; все понимают, что на данный момент не осталось даже крох от той субъектности, которая огромными усилиями была выстроена к 2019 году. Всё понимают все, включая даже тех, кто продолжает рассказывать, как с новой властью всё стало лучше.
Как же дешево расторговали мы то, за что было заплачено жизнями тысяч, кровью десятков тысяч, нищетой и здоровьем миллионов. И было за что платить! Международная субъектность Украины впервые в истории, если вынести за скобки полумифических киевских князей. На что поменяли? На миллиарды для Коломойского, Ахметова, Пинчука и Фирташа, на миллионы для Зеленского, Ермака и прочей обслуги, да на тысячи для лещенок, скрыпиных, мосейчучек, ивановых, влащенок, гнапов, бигусов и прочей журношлюхоты, расторговавшей за мелкий прайс кровь Небесной Сотни и тысячи жизней защитников Украины.
Помните, был такой старый советский фильм “Место встречи изменить нельзя”, и там один из антигероев говорил:
«Самое дорогое на свете – это глупость. Моя глупость мне по самой высокой цене обойдется».
Меня третий год преследует мысль, что мы платим цену за свою глупость, наивность, инфантильность, нежелание думать; что цена нашей глупости растет: сначала это были затраты домохозяйств, потом начался развал армии, потом были средства защиты от эпидемии, потом разворовывание ковидного фонда, потом прое*анная вакцинация, теперь это сотни жизней каждый день. Что дальше? Ведь цена глупости расти будет до тех пор, пока не наберется критическая масса поумневших. Ну или пока мы не закончимся. В буквальном физическом смысле или как граждане независимой Украины.
Никто не знает, до чего договорятся Байден с Путиным, но понятно одно: наше мнение ни на что не влияет. Более того, не удивлюсь, если завтра всплывет информация, что звонок дяди Джо Путину был реакцией на слова колхозного дурачка о мало делающем для Украины Байдене.
Я, кстати, не думаю, что Путин готов/был готов к полномасштабному вторжению. Это не его стиль – делать то, подготовку к чему он усиленно демонстрировал. А вот какое-то говно от него будет обязательно. Например, признание независимости днров-лнров с размещением там своих «миротворцев». И, думаю, он что-то такое продаст Байдену, как компромисс. Мы выслушаем решение договаривающихся о нас без нас, никто даже не вякнет, а потом нам покажут видосик, как найвеличниший лично отвернул войну титаническим усилием и мудрым сбалансированным давлением на администрации США и РФ.
И это прекрасно: как ни крути, а просмотр гундосого кривляния – самая гуманная часть цены из того, что нам уже пришлось и еще придется заплатить за свою глупость.
Ситуація залишається вельми загрозливою. Звісно, зробити ремікс 2014-початку 2015-го Путін уже не зможе. Він був переконаний, що після двох років правління цієї бестолочі, від неї відвернувся весь світ, а ще – обеззброєна й демотивована за два роки армія… Він спершу явно сподівався, що побрязкавши зброєю, побачить напроти лише перелякані очка нашого наркомана. А натомість виявив консолідовану позицію країн-членів НАТО на чолі зі США. Плювати вони хотіли на якогось Зеленського і його фокуси. За них ми, може, ще заплатимо втратою безвізу, але не безпекою. Тому Пуйло добре розуміє, що легкої прогулянки нашими тилами в нього не вийде, і безкарно відкинути лінію фронту на пару десятків кілометрів він не зможе. Але це не означає, що він не вдасться до чергової брутальної авантюри. Та навіть просте “піднімання ставок” по-путінськи – це загроза загибелі сотень українців. У Дебальцево він саме так і “підіймав ставки”.
Зараз реально українське питання повернулося на порядок денний. Ідуть неперервні переговори про нас, хоча й без нас. Відновлюється коаліція з підтримки України. Іноді навіть у доволі екзотичний спосіб та з неочікуваними учасниками. Наприклад, один із керівників Держдепу вчора прилетів до Стокгольма обговорювати загрози для України з колегами з МЗС Швеції! Байден, який ще недавно відкинув сльозливе й ображене прохання Путіна про переговори, таки передзвонив Путлєру й вів з ним розмову знову ж таки про Україну. В НАТО брифінги з українського питання зараз проходять щодня…
А знаєте кого й чого в цих усіх подіях нема? України та її, прости, Господи, зєпрідєнта! Узагалі нема. Зеленський поза всіми цими процесами. Про перемовини й зустрічі ми взнаємо з комунікатів НАТО, повідомлень прес-служби президента США тощо. Наше непорозуміння лише виторгувало для себе можливість розмити омансько-катарську оскомину часточкою європейського шарму й отримало дозвіл відвідати з робочим візитом Париж. Я не знаю, що воно там буде саме розказувати. Але я знаю, що тон розмові задасть Макрон. І саме він поверне візитера від балачок про вдячність, дружбу і любов, запрошень на святкування 30 ліття Незалежності чи участі в Кримській платформі до головної нашої проблеми на східному фронті.
А тут є й свої ризики. Недавно була “Нормандська Трійка” без України. Про результати розмови нас узагалі навіть не поінформували. А Німеччина й Франція за відсутності пасіонарної позиції України завжди готові скотитися до ідеї миру за будь-яку ціну. Зеленському точно передали якийсь меседж в Катарі. За ним він і їздив. Але напряму виконати наказ із Москви він не може. От, я побоююся, що на фоні брязкання залізом із Кремляндії не надто певні друзі можуть йому легітимізувати ці рашистські вимоги, як “європейські пропозиції”. Це все вже було. Так само вимоги Лаврова були оформлені, як “Формула Штайнмайєра”. Але тоді був Порошенко, який усе це відкинув. А зараз у нас порожнє місце, якийсь комедіант, якого запрошують до столу лише вислухати, що там без нього вирішили дорослі…
Коли без нас за нас щось вирішують, стає тривожно. Хоча, безпека України – це занадто важлива й серйозна річ, щоб віддавати її в розпорядження цієї зеленої недовлади. Саме так, схоже, вирішили всі гравці: й на заході, й на сході. За нас лише той факт, що Захід – це не лише стомлені позеленілою Україною Меркель і Макрон, це ще й Байден і США, в плани яких не входить створення на прикладі України прецеденту геополітичного торжества Путлєра та втілення його фетишу про “відновлення зон впливу наддержав”. На нашому боці й надмірна наглість та істеричність поведінки Путіна, який перевищив “больовий поріг” і для німців із французами, й для інших європейців. Проти нас поки загрози рашистського воєнно-політичного кривавого авантюризму та наша антиукраїнська влада…
