Нам не треба, щоб в Росії було добре, нам треба, щоб Росія від…чепилася
Дуже задовбався спостерігати за прекраснодушними співгромадянами, що щиро співчувають Навальному. Мовляв, от він – шанс Російської Федерації стати нормальною, демократичною, ліберальною державою…
Я тут вбачаю відразу три помилки: помилку образу, помилку масштабу, та помилку цілі.
Помилка образу – це такий дуже чудовий wishful thinking, який не перестає мене дивувати. Люди люблять натягувати на політиків певні образи просто тому, що їм хочеться, щоб цей політик був саме таким. Часто цей образ на політику сидить, як на корові черкеське сідло, але люди тільки піддають напору у спробі їх сумістити.
Сонечки, Навальний – російський нацик. Коли його країна рвала Грузію, він обзивав грузинів “гризунами” та вимагав негайно депортувати усіх етнічних грузинів із РФ. Він жартував про “білоруську мову, яку вигадали кавказці з падонками”. Він йшов на мера Москви з обіцянками депортувати мігрантів у Середню Азію. Він брав участь у “Російських маршах” із відвертими зігометами. Про “Крим не бутерброд” ви в курсі.
Ні, це я ще не кажу, що він поганий (хоча він, звісно, рідке лайно). Я просто хочу запитати: яким боком він – ліберал та демократ? Ну, курча, яким? Ліберал та демократ не може бути шовіністом, а він – органічний шовініст, який щиро зневажає всі нації довкола. Так, останній час він це трішечки маскує, але натура проривається – як цитата його самки з “Брату-2”.
Чи, може, ви десь бачили його вибачення перед тими самими грузинами? Чи, може, в своїх публічних виступах він просуває хоч якусь саме ліберально-демократичну повістку, а не тільки антикорупційну та антипутінську? Це не одне і те ж, рідні. Я вам страшну річ скажу: якщо ви подивитеся інтерв’ю Путіна середини дев’яностих, до стрімкого злету його кар’єри, то Путін там виглядає більш ліберальним, демократичним та європейським діячем, ніж Навальний зараз.
Втім, окей. На секундочку уявімо, що в Росії до влади прийшов не справжній Навальний, а такий собі Навальний мрії, яким його бачать прекраснодушні людоньки. Не нацик-нарцис, а ліберал і демократ. От як змінить він Росію на демократичну державу…
Десь тут був кордон між ідеалізмом та ідіотизмом. Обережніше. Не притулятися.
Роль особистості в історії не настільки велика. Люди, які намагалися зробити Росію чимось, схожим на цивілізацію, були. Інколи навіть приходили до влади. Результат ви знаєте. Гірше того, відкати були жахливі. Класичний приклад – більшовики після Тимчасового уряду.
Це була друга помилка – помилка масштабу.
Третя помилка – помилка цілі. Окей. Уявімо, що якимось чином Росія стала ліберальною, демократичною та цивілізованою. Радий за неї.
А нам-то що? Що нам треба від Росії?
Нам від Росії треба деокупації українських територій і припинення як відвертої, так і прихованої агресії проти самої нашої суб’єктності. Нам не треба, щоб в Росії було добре, нам треба, щоб Росія від… чепилася.
І тут часто чую таку сентенцію: а от якби Росія стала ліберально-демократичною, вона б і сама перестала…
І ось тут дуже важливо. Тут я не буду казати, що це прекраснодушна помилка. Це не вона. Це брехня. Небезпечна брехня. Ідеологічно-догматичне твердження, що не має нічого спільного з реальністю.
Якщо в Росії буде вільний ринок, зміна влади, свобода преси та зібрань, ЦЕ АЖ НІЯК НЕ ОЗНАЧАЄ, ЩО РОСІЯ ВІДЧЕПИТЬСЯ ВІД УКРАЇНИ ЧИ ПОЧНЕ ПОВАЖАТИ СУСІДІВ ВЗАГАЛІ.
Ні, не означає. Точно не означає. Це непов’язані речі. Російський шовінізм та імперіалізм сидить не в Путіні чи в Навальному (хоча в них – повні штанці), він сидить у абсолютній більшості росіян, які мають хоч якийсь політичний світогляд.
Вибачте, що ламаю догми вашої громадянської релігії, але це занадто важливе питання, щоб дозволити собі самообман. Це європейці можуть собі дозволити наївне “проблема в Путіні”. Ні, проблема в типовому російському виборці. Він саме такий: ксенофобічний, агресивно-параноїдальний, схильний сприймати весь світ ворогами, а Україну – законною ціллю.
Росія не почне себе добре вести, бо стане цивілізованою. Цивілізаційний прогрес в Росії ніяк не стримує її імперіалістичне світосприйняття і загарбницькі тенденції. Петро Перший та Катерина Друга були дуже, дуже прогресивними монархами.
Отже.
Ні, ворог нашого ворога не завжди наш друг. Нам немає сенсу принижуватися, підтримуючи шовіністичну мерзоту, яка вголос заявляла, що зневажає українську територіальну цілісність. Укріплення цієї мерзоти аж ніяк не на нашу користь.
Єдиним нашим серйозним союзником в російській політиці є конфлікт сам по собі.
Єдиною нашою ціллю щодо Росії може бути створення в ній такої ситуації, коли вона припинить окупацію українських земель та агресії проти України тому, що буде змушена. Не тому, що стане доброю та сама захоче – не стане і не захоче, а тому, що не зможе інакше. Тому що змушена буде піти з Донбасу, з Криму, з Сирії, з Придністров’я. Чисто фізично, бо не стане коштів, бо війська будуть потрібні вдома, бо постане питання про утримання власних регіонів, а не загарбання чужих.
Це важкий сценарій. Наразі малоймовірний. Але значно, значно ймовірніший за прекраснодушну лабуду про російських демократів.
P.S. Один коментар був настільки хорошим, що я його прямо сюди додам.
