Рік, проведений за фортечними мурами
Підбиваю баланс року. Намагаюсь згадати, скільки разів я особисто ходила на мітинги у 2020-му. На Незалежності точно, весною ще… Влітку, коли ПП хотіли заарештувати, – двічі чи тричі? Ми тоді сильно під дощем промокли. Чоловік також ходив до Ріфа на суди та під будинок до Порошенка, коли туди тітушки приїжджали. А, на Банковій були, з червоними лініями. І коли тато Журавля Зеленського проклинав.
Рік, проведений за фортечними мурами. Ми їх укріплювали як могли. Ми давали прихисток своїм, ми робили вилазки на ворожу територію, ми захищалися. Навіть коли здавалося, що захищаємо тільки клаптик землі, що у нас під ногами, не більше, ми все одно стояли.
Це міг би бути рік громадського єднання, рік підйому і активізму, коли влада і громадяни виступили б проти спільного ворога.
Це був рік ослаблення росії, рік бурління у Білорусі, рік нищівної поразки для росіян у Вірменії, рік, коли путін втратив Молдову і отримав нокаут у Штатах. Це міг би бути рік можливостей для України.
Це міг бути рік, коли ми тут, всередині кордону, забули б про чвари і кинулися б допомагати своїй владі. Коли б держава будувала шпиталі та кисневі станції, звозила і наймала по всьому світу лікарів, носила б на руках наших медиків, а ми, українці, давилися б у чергах наввипередки з бізнесом, допомагаючи країні встояти та впоратися з пандемією.
Це міг би бути рік торжества соціальної справедливості. Коли уряд би повернувся обличчям до найбільш вразливих і найбільш потребуючих. Коли б відкинули всю мішуру, всі ці позолочені паркери і золоті паркетники, коли б перевели чиновницький апарат на жорстку дієту, почавши економити з себе. І віддали зекономлене на лікарні, на ліки, на кисень, на підтримку малого бізнесу.
Не сталося.
І одночасно, це міг бути рік повного злиття України. Він міг бути роком ганебної капітуляції на Сході, роком відновлення водопостачання у Крим, роком масових репресій, викрадень і катувань українців. Цей рік міг би стати останнім для України.
І теж не сталося.
Ми знаємо, що могло б бути, якби не дай, Бог.
Ми зітхаємо за тим, що могло б бути, якби Бог дав (розуму).
Ми дивимося на нашу фортецю і потихеньку розширюємо її стіни. Ми не можемо врятувати всіх, звичайно. Але якщо піднятися трохи вище, то видно сигнальні вогні.
Дивіться, там теж не сидять склавши руки. І там борються, і ще там… І щоразу нові люди підходять на Банкову, і є надія, що при потребі нас буде багато. Достатньо багато.
І ще є відчуття, що чорна тьма, яка накрила Україну, розсіюється. Безпричинне відчуття, чисто інтуїтивно, але розсіюється. Таке враження, що весна прийде.
/згоден? – репост! не згоден? – на суперечку у коментарі!
На фото: Папа Франциск у Страсну п’ятницю на порожній площі Святого Петра у Ватикані. © Nadia Shira Cohen for The New York Times
