Еліта
У 18-19 столітті “інтелектуали” сказали:
“Влада успадкованої і купленої еліти – погано, отже усяка елітарність у владі – погано”.
Ідея зайшла, і понеслася світом зрівнялівка. Здавалося б, що ХХ століття добре продемонструвало хибність цих думок. Безелітність принесла свободу сталінських таборів та “залізної завіси” в Московській імперії, рівність перед комуністично-феодальною династією Кімів в північній Кореї, братство червоних кхмерів та їхніх жертв у полпотівській Кампучії. Це все “перегиби на місцях”? Ті, хто так вважали, потім волали “Товариш Сталін, сталася жахлива помилка”.
Іммануїл Кант писав, що держава має забезпечити рівні можливості для усіх громадян. Ідея, пройшовши через руки Г. Гегеля і К. Маркса, втратила точність свого звучання і була перекручена з ніг на голову. Рівні можливості за Кантом – це створення умов, в яких людина завдяки своїм зусиллям і талантам досягне певної частки бажаного успіху. Оця частка не має залежати від її родоводу чи грошей, зароблених нею або її предками. Вона залежить від самодисципліни та невтомної вірно направленої праці. І ось лише це має забезпечити держава.
Коли зламаний телефон доніс цю ідею до топ-блогера ХІХ століття Карла Маркса, вона викривилася в те, що бути кращим за інших – це зло, усі мають бути рівними, і право на владу мають усі незалежно від того, чи гідні вони її мати.
ХХ століття було лише поодиноким відригування цієї ідеї. Поки десятки мільйонів страждали під гнітом комуністичного абсурдного гіперфеодалізму, решта світу жили відносно нормальним життям. Але і відрижка може вбити. Глобалізований світ, почуття нав’язаної так званими “мислителями” провини перед “знедоленими”, викрутні лівацьких химер, що живуть в кожній нашій мавпячій голові, можуть вилитися нам в глотку як блювотні маси. І в цьому блювотинні наша цивілізація може захлинутися на смерть. І десь там, за кілька тисяч років, знову хтось напише: “Усю владу Гідним”.
Я виступаю за ідею неуспадкованого елітизму. Суспільство повинно намагатися створити рівні умови для саморозвитку особистості. Це не просто. Це залежить від сімейного виховання в ранньому дитинстві. Тут важливо, не скільки грошей вкладають батьки в дітей, а які ідеї. І змінити це непроста річ. А ще держава (суспільство) має забезпечити, щоб найкращі були попереду. Найкращий менеджер і дипломат в країні має бути президентом, кращий абітурієнт мати підтримку для отримання фаху, найкращий випускник педінституту, схильний до організації освітнього процесу, стати міністром освіти…
Що означає кращий? Три основних блоки – знання, досвід, соціальність. Глибина знань тут в широкому розумінню цього слова. Досвід – історія фахового успіху. Соціальність – повага до закону та суспільних цінностей. Коли мова іде про владу (адміністрування), то це правило має діяти абсолютно. Не важливо це президент, депутат чи начальник ЖЕКу. В інших сферах життя це має бути присутнім лише до рівня отримання освіти, а далі все вирішить вільний конкурентний ринок. Держава ж має лишень забезпечити, щоб він дійсно був вільним – без корупції, преференцій і пільг.
