Справа була далеко не в Порошенку

До речі, переважно нейтральне відношення як суспільства, так і його активістів, до проявів реваншу, до повернення старих ліц, до відновлення дерібану, до юридичного бєспрєдєла, до згортання армії, до реального зубожіння, до наступу на ідентичність зайвий раз доводить, що справа була далеко не в Порошенку.

Ну можете собі уявити, який крик би піднявся, якби хтось з керівництва БПП назвав якусь жінку “тюнінговою корабельною сосною”?
Або якби було продано за кордон маски під час епідемії?
Або якби він назвав дальнобоїв “засранцамі”, чи були підозри в його зустрічі в Омані з представником РФ?
Або якби було в такий спосіб заарештовано людей по справі Шеремета?
Або якби він заїкнувся про “розведеня” чи віддав Коломойському Укрнафту?

Просто 4/5 населення не хотіло України, не бажало мови, зневажало віру та не розуміло армію. Все це їх дратувало, а наприклад Коломойський, Дубінський та Портнов тепер влаштовують. Вони не хотіли державу і латентно хотіли капітуляції, – тому сором’язливо сховали це бажання за “мародерством” та “топ-корупцією” Порошенка та ненавистю до порохоботів, смокчуть цю цукерку досі та смоктатимуть ще довго.

Тому готові терпіти ганьбу до реалізації цих малоросійських устремлінь руками непотрібу, який привели до влади, – не варто сподіватися на падіння рейтингів.

Можна винести зрадника Януковича, можна відбитися від Путіна, але неможливо будувати державу для народу, який її не хоче.

І це проблема набагато більша за Зеленського та зелень.

Карикатура © Дмитро Гапчинський