Операція «прінуждєнія любві к бубочкє». Частина 2
Я всех приветствую. Я – Ковальов Роман Анатольевич, именно я – тот самый майор, который критикует Зеленского и о котором сегодня не говорит только ленивый. Ну что ж, напишу немного и я.
Успел увидеть небольшой кусочек эфира на ТК “Прямий”, где ничего обо мне не знающий Микола Вересень рассуждал о том, кто там пошел под Круты воевать, а кто остался в Киеве, ненавязчиво намекая аудитории, что именно те, кто критиковал власть, и остались в Киеве.
Так вот, весной 2014 года я из Севастополя, будучи гражданским, добровольцем поехал в АТО и сейчас в ЗСУ, а вы, Микола?
Теперь по сути. Я за то, что бы все мы стремились к одному – к законности и процедуре. Действительно, 14 января 2020 года я, находясь в отпуске, написал пост, в котором высказал свое суждение о действиях выбранного президента и призвал его уйти. Ни один Закон Украины не запрещает мне это делать. Вариации Миколи Вересня и иже с ним о том, “как нам кажется, это должно быть” или “есть такая практика в других странах”, – оставьте для кухонь и фб. Еще раз призываю к законам и процедуре.
Не хотите критики президента? Не проблема – принимайте Закон и вперед. Пока же в Украине обстоят дела так, что все, чем я отличаюсь в своих правах и свободах от гражданских, – это я как военный не могу входить в политические партии. Все. Все остальное мне гарантировано Конституцией и международными договорами Украины.
Что касается приказа о моем наказании, то я считаю его незаконным и нарушающим мои права и свободы, и посему я оставляю за собой право обратиться в суд.
Отныне все вопросы и заявления буду делать лично или через лицо, которому я в установленном порядке это доверю.
Честь имею.
* * *
Я усіх щиро вітаю!
Ще раз хочу подякувати за ті тисячі слів підтримки, що ви мені написали. Я це дуже ціную!
Тиждень видався ще той. На жаль, крім позитивної підтримки ажіотаж, викликаний публікацією наказу про моє покарання, став чинником для консолідації сил, що бажають мене “поставити в стойло”.
Тиск на мене посилюється щохвилини. Тепер командування намагається:
– знайти винних в тому, що копія наказу про моє покарання виявилася у мене на руках;
– знайти відповідь, як копія наказу попала в інтернет;
– притягти мене до відповідальності за викладання в інтернет “службової документації”.
Для цього залучено “кращі і найвідданіші сили”. Кумедно бачити, як вони збираються в прийомних генералів з блокнотами в руках і з рабською відданістю в очах чекають чергового консиліуму “що робити з тим майором”?
Для боротьби зі мною на просторах Фейсбуку використовується ціла структура, завдання якої є поширення про мене неправди та поливання мене брудом. Найчастіше це наспіх зклепані акаунти, які розповідають всім про те, що ніби мене знають або зі мною нібито служили. Це у них називається “протидією”, і роблять вони це, до речі, за гроші платників податків.
Вони підняли мою особову справу і шукають будь-яку інформацію з мого минулого, що може спаплюжити моє ім’я. Мені дзвонять офіцери, колишні співслужбовці, і розповідають, що на них чиниться шалений тиск, аби вони визнали, що я поганий офіцер, і публічно про це заявили.
Але ж я готовий і до цього!
Моя аудиторія – це величезний пласт офіцерів, які підходять і тиснуть руку, щиро бажаючи мені удачі зі словами “дістало”. Цим офіцерам хочу зараз сказати, що я не зверну зі шляху, поки не доб’юся правди, і ваша підтримка для мене дуже важлива!
А ще бачу один прогнозований совковий аспект: мене “прибирають”. На момент публікації наказу про покарання в ЗМІ я подав документи на перевід з Командування Сухопутних військ до Центру морально-психологічного забезпечення, де я мав би змогу виїзджати на передову і сіяти українські цінності серед особового складу. Серед тих, кому зараз найважче. Ті цінності, за які мене і поважає більшість тих, хто мене особисто знає. Як людину з бойовим досвідом. І ось, коли цей процес підійшов до свого логічного і успішного завершення, після того, як моя історія стала надбанням громадськості, один генерал відмовився підписати мої документи про переведення саме через ажіотаж, що піднявся навколо мене. Формальної причини поки що не знаю, але я доб’юся її у вигляді конкретного документу. Як мені сказали кілька офіцерів: “ех, Рома! Ну почекав би ти з викладанням наказу ще день, і все б підписали, а вже потім можна було і опубліковувати”.
Тепер керівники пропонують мені в терміновому порядку знайти собі деінде місце де я буду служити, але при цьому паралельно ведучи роботу з начальниками, щоб ті не надумали брати мене до себе. Або пропонують піти з пониженням і подалі від Києва, де приберуть при першій ліпшій нагоді з іншої формальної причини. Військові знають, як це робиться.
Але хочу вам нагадати, нешановні любителі совкових тоталітарних методів “ламання через коліно”, офіцер – не раб і не слуга. І служимо ми вже точно не вам, а Україні та українському народові.
Пам’ятайте про це.
Принаймні я буду про це вам нагадувати, поки живу. Служитиму або ні. Без погон для цього відкриється ще більше можливостей.
Маю честь!
Справа майора Романа Ковальова – це дуже цікава справа, і я раджу всім на неї надзвичайно пильно дивитися. Це навіть більш показова справа ніж справа Ріффмайстера (вибачте, може здатися, що я порівнюю людські життя, це не так, я порівнюю справи і мотивації пресувати у різних груп людей).
Ми бачимо, як БЕЗ НАКАЗУ ЗЕЛЕНСЬКОГО, це дуже важливо, система сама включається і починає вбивати людину, яка проявила неповагу до Зеленського. Я впевнений, що сам Зеленський особисто на час отримання суворої догани Ковальовим не знав про існування Ковальова та його дописів. Зараз може вже і знає, але це неважливо, бо Ковальова пресує не Зеленський, Ковальова пресує система, яка вистроїлася під Зеленського по тим принципам, які Зеленський та його оточення транслювали вниз.
Ці принципи – лизоблюдство і дерев’яність. За порушення принципів лизоблюдства система буде тебе карати.
І мова не про армійську систему, а про всю державну систему цілком, до районної бібліотеки включно. Армійська система просто найбільш придатна для транслювання принципів, вона дуже паралельна і перпендикулярна, тому в ній будь-які принципи начальства дуже швидко протікають вниз. Тому ми одразу це побачили.
Невоєнне суспільство не має цієї перпендикулярної структури, тому в ньому можливі анклави, бульбашки, осередки спротиву, рандомні переходи від однієї групи до іншої, тому транслювання принципів від начальства вниз відбувається набагато повільніше.
Але повільніше – це не значить, що не відбувається. Відбувається. Влада поступово, але щоденно транслює вниз один і той же принцип – лизоблюдства. І намагається карати за порушення цього принципу.
Закон про оподаткування блогерів Бородянського – це саме імплементація цього принципу.
Нардеп з комітету по свободі слова, який замість свободи слова захищає свободу маршрутчика примусово транслювати Сватів, – це саме імплементація цього принципу.
Ідентичні коментарі тисяч ботів з єдиним месседжем “ЯК ВИ СМІЄТЕ ТАК ГОВОРИТИ ПРО ЦІЛОГО ПРЕЗИДЕНТА”, з якими стикався вже кожний блогер, що має необережність критикувати Зеленського, – це саме імплементація цього принципу.
Дуже соромно жити в країні, в який ключовий принцип державотворення “йому 42 роки, він не лох”, але такий путь.
Один-блоггер-который-меня-забанил правильно пишет, что дело с травлей майора Ковалёва очень показательно.
И он совершенно верно пишет о том, что это не Зеленский лично пытается уничтожить Ковалёва. Это система пытается уничтожить Ковалёва.
Система, которая досталась нам в наследство даже не от Януковича, и не от Кучмы, а от Андропова с Брежневым, как минимум. Система, которая отработана десятилетиями, и которая диктует:
– Молчи!
– Не говори!
– Не высовывайся!
– Не смей иметь мнение!
– На кухне дома рассуждай!
Её не Зеленский построил. И не Зеленский бережно пронёс её через войну, через ещё более трудные мирные годы.
Было ли такое при Порошенко? При Порошенко, которого наши правозащитники-активисты-антикоррупционеры-журналисты упрекали, что-де он строит вертикаль власти и давит свободу слова?
Конечно, было.
И недовольным рты закрывали. И работников предприятий убирали с глаз долой, чтобы чего не вышло, чтобы кто чего не сказал. И школьников на мороз выгоняли с караваем — встречать дорого гостя.
НО ЕСТЬ РАЗНИЦА.
При Порошенко особо умные за это получали 3,14дюлей.
Это не “я так считаю” и не “хочется в это верить”.
Я это точно знаю.
Я ПРИСУТСТВОВАЛ при этом.
Я сидел на соседнем сиденье в автобусе, когда человек из АП орал в трубку матом: “Вы чё, бл*дь, охренели там, людей на морозе держать?! Немедленно заведите всех внутрь, сейчас _он_ узнает, нам всем тогда 3,14дец!”
Разница в том, что РАНЬШЕ, при авторитарном Порошенко, за такие фортели можно было выхватить 3,14дюлей. И на свете кроме меня есть много людей, которые знают примеры.
А ТЕПЕРЬ, при демократичном Зеленском, за это можно получить, я думаю, только благодарность за бдительность и инициативу. Потому что вектор офисом президента и пресс-службой задан совершенно однозначный.
Критиковать нельзя сгноить нах скотину.
Расставьте знаки препинания самостоятельно.
И вот система встрепенулась, оживилась и расправила плечи. Так шо далі буде, не переключайте канал. Будет интересно.
В армейской среде уважение не получишь в приказном порядке. А у тех военных, которые знают войну на вкус и запах, и подавно! Нет, ты, конечно, можешь надуть пузыри полковничьих звёзд на погонах, вызвать в кабинет, долго вращать полупьяными глазами и требовать чего-то там, но… Чем больше громких слов, тем меньше уважения. И на войне, ну там где пиф-паф, пиу-пиу и вполне вероятно, что даже «Герої не вмирають», уровень уважения совершенно другой. Даже я бы сказал, атрибуты, говорящие об отношении к тебе, совсем иначе выглядят. Не важно, как браво тебе козыряют! Не важно, как долго ты будешь считать окурки на затерянном в посадках ВОПе, чтобы потом громко и пафосно взъе*ать бойцов. Всё это не важно…
Чтобы понять, как относятся к тебе, задай сам себе один вопрос. Простой как угол дома! Случись что на этом ВОПе, где ты сейчас находишься с проверкой и громко так, с некоторой долей презрения говоришь «Я же не лох какой-то», как думаешь, отдадут тебе бойцы последний автоматный магазин или нет? Поделятся бэка? Прикроют? Или так же, с презрением, посмотрят, плюнут себе под ноги и… ничего не скажут! Потому что ты тут нах не впёрся. И весь твой пафос можешь засунуть очень глубоко! Тут сейчас бой, и, как видишь, тебе не доверяют. Спиной никто не повернётся, потому что еще десять минут назад ты корчил из себя Наполеона Ганнибаловича, вот и воюй… Давай! Покажи удаль!
Несколько дней назад (за вполне объективный и, главное, правдивый пост с критикой действующего Верховного Главнокомандующего в соцсети) на майора Романа Ковальов спустили всех собак! Даже тех, которые должны были пойти в оплату коммуналки. Заработала система. Услужливо гнуться спины. Каждый из «звёздных» старается опередить конкурентов в вилянии хвостом. Авось заметят и дополнительный ромбик прикрутят или веточек на погоны прибавят. И что главное, конституционное право гражданина на свободное изъявление своих мыслей решили бить уставом. Даже какие-то статьи там привели. Странно, но даже мой кот знает, что НИ ОДИН ЗАКОН или подзаконный акт, инструкция и даже устав не могут противоречить Конституции страны, главного закона Украины!
В общем, в ГО Справа Громад приняли решение обеспечить полную юридическую поддержку Романа Ковалёва в его противостоянии с армейской системой, которая радостно возвращается на совковые рельсы.
И хоть тридцать доган объяви солдату или офицеру за критику, уклонист, который прогулял войну своей страны против оккупантов, так и останется уклонистом.
Фото © Anatolii Stepanov
