Фактор хорошого хлопця

Знаєте, мені це вже порядно набридло. Набридло те, як раз за разом наші громадяни намагаються обрати чарівника, який мусить за них у їхній країні вирішити їхні проблеми. Щойно ми бачили, як більшість країни у єдиному пориві обрала у президенти коміка, який нині через голову керівника Митної служби звільняє керівників митниць і влаштовує скандали з секретарями міськрад. Тепер так само на наших очах до Верховної Ради готові обрати відомого співака з людьми, про яких ми не знаємо практично нічого.

Вдумайтеся в це формулювання «політичний рейтинг співака». Не маразм? З чистої допитливості цікаво – який наразі політичний рейтинг Стіва Тайлера, Міка Джаггера, або Бонні Тайлер? Чому всі вони не йдуть у політику? Відповідь очевидна – на Заході ніхто не проголосує за «просто хорошого хлопця». На Заході чудово розуміють, що влада – це служба. Парламент – це місце, де мусять обговорювати важливі для країни питання і коректувати та приймати закони. Люди, які там працюватимуть, мусять принаймні розумітися на предметі. Знати, як держава працює. Розуміти, чому ця процедура працює так, а ця – так? Що зможе поміняти там на краще людина, яка все життя не організовувала людей, не керувала людьми, не створювала виробництво? Яка співала…

Я чудово знаю цю логіку. Люди всерйоз вважають, що «стало краще» – це коли ви продовжуєте ходити на ту саму роботу, виконувати ті самі обов’язки, у вільний час байдикувати, а не займатися самоосвітою, аби реформувати себе самих. А водночас аби в них росли зарплатні, зменшувалися ціни, та дешева іпотека з’являлася б з неба. Людей переконують, що все це можливо – треба ніби лише «перестати красти». Це «вас обкрадають» перетворилося на ідеальну вудочку з морквинкою, яку вішають перед віслючком, аби їхати в нього на горбу. І народ біжить за морквинкою, не помічаючи, ким зайнятий його горб і кого він везе?

«Що мені робити? Як мені жити?» – питають люди. І самі собі відповідають – потрібен той, хто прийде та вирішить… «Зробить краще».

Знаєте, я далеко не прибічник екс-міністрів Анатолія Гриценка, Юрія Бойка та екс-прем’єра Тимошенко, але їхніх виборців зрозуміти принаймні можна. Вони виходять з чогось конкретного – з досвіду перебування цих політиків при владі. Можна захоплюватися тим досвідом, можна його критикувати, але факт лишається фактом – такий досвід всі вони мають. Екс-президент Порошенко – й поготів.

Проте люди хочуть чарівника. Люди готові голосувати за «хорошого хлопця». Люди, обираючи законодавця в Раду, керуються принципом «Ну, він же такий хороший хлопчик! Пісні гарні співає!» Люди голосують не за реального політика, а за власні ілюзії. За сподівання, що «а раптом він буде хороший?» Той факт, що просто не можна бути хорошим для всіх, їм на думку не спадає.

Не спада їм на думку й те, що за політиком-дилетантом часто-густо стоїть олігарх, для якого такий політик-дилетант всього лише інструмент для втілення власних інтересів (і ми вже маємо такий приклад перед очима). Але… «Хіба ж може таке бути? Він же – хороший хлопець!»

Трагедія ситуації полягає в тому, що, шукаючи «хорошого хлопця», виборці уривають шлях у владу для справді ефективних керівників. Дають зрозуміти, що йти ефективному менеджеру у владу не треба, його ніхто не оцінить. Команда президента Порошенка на Дніпропетровщині на чолі з головою Дніпропетровської ОДА Валентином Резніченком будувала школи, дитячі садки, дороги, стадіони, лікарні, системи економного опалення… За президента Порошенка Україна здобула безвіз, увійшла в п’ятірку найбільших експортерів харчів до ЄС, збудувала 207 нових заводів за 4 роки, і Газпром став винним «Нафтогазу», а не навпаки. Чим громадяни віддячили за все це? Обрали президентом дилетанта. Коміка. Нині вони готові обрати в парламент співака з друзяками.

До чого ми так прийдемо – не хочеться й думати.