Лікарям потрібна допомога юристів

Давно вже не писав нічого по медицині. Тож слухайте.

Я вже колись писав, що перехід на нову систему фінансування без деяких коректив несе певні ризики. А саме зловживання бюджетом установи з боку керівництва.

Нагадаю, що раніше бюджетування проводилось по захищеним статтям, коли керівництво не мало законної можливості використовувати бюджет як заманеться – певна сума виділялась на комунальні послуги, певна на зарплатню, певна на основний фонд і т.п. Зараз же керівництво отримує повний контроль над вже солідарним бюджетом. І вже на свій розсуд розпоряджається всіма коштами. Тобто внутрішні бюджетні статті лишаються, але планування статей не узгоджується з розпорядником бюджету вищого рівню (Нацслужба здоров’я, скорочено НСЗ).

І що стосується розподілу зарплатні. Немає чітко встановлених меж (на рівні закону або підзаконних актів), якій процент загального бюджету установа буде витрачати на зарплатню. А встановлюються ці межи вже на установчих зборах під час укладання угоди між установою та НСЗ.

Складається новий колективний договір, де фіксується відсоток бюджету, що виділяється на зарплатню. А також фіксується порядок розрахунку розміру зарплатні для різних категорій працівників. Участь у цьому приймають керівництво, відповідальні особи НСЗ та представники медичної громадськості (зазвичай – просто профком). Загалом обсяг фінансування установ (тепер вже КНП – комунальних неприбуткових установ) виріс від 1.5 до 2.5 разів, що й дозволило підняти рівень зарплатні медикам первинної ланки. І, мабуть, всі пам’ятають, як багато було піару навколо підняття зарплат. Опустимо навіть те, що обіцяних колись зарплат в 30-40к гривень ніде нема.
Добре, що подекуди є зарплати в 15-17к гривень. Це – брутто, до видатків. І це – саме подекуди, у середньому – менше.

А подекуди трапляються і геть дикі випадки. Наведу два приклади.

Приклад 1.
Сімейна амбулаторія в одному з СМТ під Києвом.
Бухгалтерія відмовляється робити складні розрахунки з урахуванням усіх коефіцієнтів, виводиться деякий усереднений коефіцієнт, встановлюється розмір базового окладу у 6к гривень та доплата до 6к гривень в залежності від кількості пацієнтів. І усереднений коефіцієнт тут означає, що неважливо, скільки пацієнтів яких категорій є в лікаря – чи усі молоді, з нормативним коефіцієнтом 1, чи усі старики з коефіцієнтом 2.2.
Всім лікарям йдуть нарахування виключно за кількість пацієнтів без урахування вікового розподілу. Тобто максимальний розмір зарплатні брутто при максимальній кількості пацієнтів буде становити 12к гривень. Після відрахування податків – трохи більше 9к гривень. Тобто було до 4-7к в залежності від категорії, навантаження і т.п. А стало – аж 9к. І тотальна “усредниловка”, тобто ще мінус мотивація.

Приклад 2.
Велика поліклініка великого обласного центру.
Підписання угоди проходить майже таємно. Деталей договору ніхто з працівників не знає. Ні договору колективного, ні договору с НСЗ. Єдине, що знають, – відсоток з нарахувань, що йде на зарплатню – 12-15%. І купа штрафних санкцій.
Особливо скрутно у педіатрів. Планів, які треба виконувати, багато, а можливостей – замало. Наприклад, план виконання календаря щеплень. Багато батьків відмовляються робити деякі щеплення або взагалі, або роблять їх в приватних клініках. Як результат – штраф лікарю.
Тобто дивіться, середній об’єм нарахувань на 1 педіатра виходить порядку 1 млн гривень на рік. При ставці 12% це виходить 10к гривень на місяць брутто. Або максимально 8к на руки. І кожен штраф – мінус тисяча гривень. Останній раз педіатри отримали по 6-7к гривень. Тобто лише трошки більше, ніж отримували раніше.
Проте профком отримав грамоту від загальномісцевих профсоюзів за “кращий колективний договір”. А керівництво вже отримало та використало “оздоровчі путівки”. І не кудись там, а в жаркі країни. І представники НСЗ при підписанні угоди не могли не бачити запропонованих лікарям умов. Значить, все всіх влаштовувало.

Тож виявляється, що за замовчуванням у медиків знов немає ніяких прав, якщо все керівництво разом із профспілками – єдине корупційне болото. І я впевнений, що такі випадки далеко не поодинокі.
Така сувора реальність недопрацьованої реформи.

А при бажанні всього цього можна було уникнути. Тім більше що про подібні ризики писалося багато, і відповідні пропозиції по доопрацюванню реформи в МОЗ подавались, й не раз. Запропоновані механізми називали дискримінаційними, такими вони й виявились.

Може, хтось з юристів згодиться допомогти лікарям?
Може, МОЗ зверне увагу на такі “косяки”?