Прийди та проголосуй!
Завтра день тишины, потому напишу сегодня.
31 числа ты должен прийти и проголосовать.
Высокая явка усложняет манипуляции.
“Я не голосовал за этого, я не пришел” – это инфантильность, по сути ты, не придя, отдал голос за победителя выборов, даже если он тебя критически не устраивает.
За то, чтобы мы сегодня имели выбор проголосовать, умерло слишком много людей, чтобы кому-то было просто тяжело подорвать задницу в воскресение. Эта возможность выбора оплачена миллиардами денег и тысячами жизней. Не будь инфантильной мразью, недостойной этой жертвы.
Приди и проголосуй.
Я всё сказал.
“У мене є мрія” ©
Щоб ці вибори пройшли у один тур.
Щоб закінчився нескінченний потік бруду.
Щоб ми заспокоїлися, та почали працювати.
Щоб могли без огляду на “як це може вплинути на вибори” робити те, що вкрай потрібно.
Щоб ми могли 3,14дити клерків, бюрократів, чиновників, які прикриваються рейтингами діючого Президента на цих виборах.
Щоб ми могли 3,14дити тих, хто краде та наживається на війні, та тих, хто не навчає та не готовить вояків до війни, хоча це їх робота.
Давати копняків всім хто заслуговує, не дивлячись на заслуги. Навіть якщо за званням це генерал-ує*ан.
Останній рік ми, всі ті, хто має державницьку позицію, вимушено наступали собі на горлянку, бо розуміли ціну, яку може заплатити наша країна та наші діти за наші помилки.
Останній рік багато покидьків навпаки робили дуже багато чого, бо розуміли, що гучного скандалу не допустить ніхто із стратегічних міркувань.
Давайте вже проголосуємо, виберемо в першому турі Порошенка та з понеділка влаштуємо “вирвані роки” всій тій наволочі, яка вже за 5 років сформувала касту недоторканих функціонерів-“патріотів”.
У нас парламентсько-президентська республіка. Ми підтримуємо Порошенка на пост Голови держави, але маємо повне право рвати БПП та його призначенців. Не тільки маємо право, але й повинні це робити. У нас буде кілька місяців, щоб ви3,14дити зі списків в ВР все лайно, яке там засиділося. Та все недоторкане лайно в БПП, яке вже заї*ало своїми криками про «ви працюєте проти Порошенка».
Давайте вже відірвемо сраки від диванів та проголосуємо в неділю в один тур. Не треба чекати другого. Хай краще ці гроші підуть на армію.
Іди думай, курво. До неділі. Якщо є чим. А потім піди та проголосуй в неділю за Порошенка, бо я вже дуже втомився мовчати.
А потім заведемо в парламент максимум нормальних людей. І це на 100% буде не БПП, якщо вони не влаштують проміж себе «велику чистку»
Эмоциональный бензин заканчивается. Выгорел. Датчики майже на нуле. Да, наверное, и поездка на фронт, особенно по местам где наш батальон держал свой кусочек неба для всей Украины, бесследно не прошла. По большому счету, уже все сказано из того, что хотелось и моглось. Все определились с выбором. А если ещё остались те, кто думает и взвешивает шансы, то передайте им… передайте им 5 грн. Пусть немного мозгов купят себе. Да, я стал циником. Война воспитала такую черту характера. А я и не против. Пусть будет. В хозяйстве пригодится…
Безусловно, сегодня и завтра ещё выплеснут остатки дерьма на Верховного Главнокомандующего воюющей армии. Вот только не долетит и уж точно не прилипнет. Он политик и дипломат экстра-класса. И за шахматной доской он влёгкую обыграет своих противников в шахматы, даже если они будут иметь на руках доминошные «камни». Пример? Да пожалуйста… Его неожиданный для всех поход на Вы в сторону тусовки «нацдружин». И они покорно расступились. Всё! Несколько шагов и мат. После этого уже никому (кроме них самих) неинтересно всё, что они скажут или сделают. Оставалось только испуганно кричать «Ганьба». Он их сделал как пацанов. Психология собачьей своры. Пока ты убегаешь, они с лаем и рычанием будут преследовать тебя. Но как только разворачиваешься и уверенно идёшь на них, свора разбегается в разные стороны… Да, матушка-природа она такая.
Но я сейчас за другое. Уже послезавтра нам всем придётся сделать очень важный выбор. Или продолжаем свой путь вперёд или разворачиваемся. Третьего не дано.
Я не буду сейчас давить на гражданское сознание и рассказывать про войну, чтобы хоть так достучаться. Умному объяснять не нужно, а дурак всё равно не поймёт. Я лишь хочу обратиться к каждому украинцу, вне зависимости от его политических взглядов. Идите сами на выборы и тащите всех своих родственников, друзей, приятелей. Уговаривайте, кричите, материте их на чём свет стоит. Ведь нужно сделать так мало. Поднять задницу с дивана и сделать несколько шагов. Шантажируйте тем, что больше никаких рыбалок вместе или секас только после волеизъявления. Пусть голосуют за кого хотят, хоть за Голобородька, но сделайте эту гражданскую мелочь, дойдите до избирательного участка.
Если вам кто-то говорит, что уже всё решено за вас… Не верьте.
Если слышите, что ваш голос ничего не решает… Не верьте. А ещё можете и подсрачник отвесить такому умнику.
Вы гражданин Украины! Именно наша нация сделала невозможное – остановила российских оккупантов. А уж дойти до избирательных участков мы уж как-то сможем…
И да! Если слышите, что ваш знакомец всё равно не пойдёт на выборы, «бо ему пох», забудьте про этого человека. Люди с амебами не общаются…
Слава Україні!
Настоящие убытки…
Каждый раз, когда я заканчиваю свой пост, я думаю, что это мой последний пост. Мне больше нечего сказать окружающим – умный человек и так уже все понял, дураку все равно не понять, поэтому нужно как врачу принять решение, что лечить бесполезно, пора написать последний пост и отключить больного от аппарата искусственного дыхания…
Большинство моих знакомых и друзей переселенцев будут голосовать за Пороха. Эти люди знают, что такое настоящие потери. Многие из них остались без жилья, а тот, кто сумел продать, получили в итоге сумму в 3-5 раз меньшую, чем получили бы за такое же жилье на территории Украины, в аналогичном населенном пункте. То есть их потери исчисляются ДЕСЯТКАМИ ТЫСЯЧ ДОЛЛАРОВ. И это я сейчас говорю за простых людей, потому что потери бизнесменов измерялись не всегда в десятках, а чаще в СОТНЯХ тысяч зеленых.
Но есть и другая категория людей, которым стукнет что-то в голову и блекнут все положительные изменения, достигнутые за последние годы в стране: и безвиз, и ассоциация с ЕС и Томос, и обновленная армия, и децентрализация, и самый большой рост ВВП за последние 7 лет, а также снижение уровня восприятия коррупции до самого низкого показателя за последние 11 лет. Ну не нравится им все это в сравнении с тем, что всякие Свинарчуки украли 350 млн. гривен у «простого народа». А тут еще Ахметов со своим «Роттердамом+» обобрал население аж на 10 млрд. грн. Суд правда не признал это, но журналист-антикоррупционер Лещенко уверен, что обобрал, надо же как-то отрабатывать свою квартиру. И пусть еще ничего не доказано по Свинарчукам, и не имеет никакого значения для простого человека, что он платит самую низкую цену в Европе за электроэнергию, но в его маленьком мозгу никак не может поместиться эта великая сумма потерь 10 350 000 000 грн!!! А кто виноват в этом? Конечно же, ТОТ, который заставляет ДУМАТЬ!
В общем, сейчас я вложу эту сумму в скудный мозг простого человека. Мы ее разделим на 42 млн жителей Украины и на 5 лет президентства! Получится, что каждый месяц из кармана «простого украинца» крали по 4 гривны 11 копеек!!! Я не буду говорить о безвизах, Томосе и т.д., но выходит, что «простой человек» даже свою собственную безопасность и, в принципе, сытую жизнь готов продать всего за 14 КОПЕЕК В ДЕНЬ ?! А ВДРУГ будет сытнее?!
В общем, если тебе не нравится кандидат, при котором страну якобы «раздели» на 10,35 млрд гривен, можешь проголосовать за кандидата, который по-настоящему раздел на газовых контрактах на 32 МЛРД долларов, или прикольнуться и проголосовать за кандидата, бизнес-партнер которого украл у страны через ПриватБанк 150 МИЛЛИАРДОВ ГРИВЕН!
Не хочешь ДУМАТЬ, значит, БУДЬ ГОТОВ К ТОМУ, ЧТО ЖИЗНЬ ЗАСТАВИТ ТЕБЯ ПОНЯТЬ, ЧТО ТАКОЕ НАСТОЯЩИЕ УБЫТКИ…
Знов маємо можливість спостерігати дивну закономірність, коли на переламах історії ворогом української держави були не стільки краще організовані сусіди, скільки самі добрі українці, схильні до Чорних рад, боротьби проти своїх же державників та до якоїсь дитячої швидкості розчарувань у своїй зусиллях, в результаті чого ми отримали казус “зачарованих 5 років”.
Колись головним супротивником Хмельницького був не ясновельможний круль, а природний русин Ярема Вишневецький, який вогнем і мечем завзято приборкував посмівших заявити про свої права співвітчизників.
Тоді всі досягнення 1648 року були перекреслені в 1653 під Берестечком, а вже 1654 з Переяславського обману почалося московське знищення зародку української державності.
Бо не вистачило розуму заради своєї Гетьманщини об’єднатися навколо талановитого Івана Виговського, зато такі як Пушкар і Барабаш розпочали довгий перелік “кремлівських зозуль” в боротьбі проти своїх.
Далі далекоглядний Іван Мазепа, який передбачив наслідки змалоросійщення, підняв “знамя вольности кровавой” проти царя Петра, але знову не знайшов підтримки серед своїх. Зате знайшовся полковник Ніс, який зрадив Батурин, в якому росіяни знищили навіть немовлят. А слухняному гетьману Івану Скоропадському лишалося спостерігати, як замість мрії Мазепи постає кремлівська “Малоросійськая колєґія”, але ж його козаки рубали “мазєпінцев” під Полтавою, тому винити не було кого.
Слава не померла, але навіть самоуправління було втрачено, і до 1917 року нас перетворювали на “нєправільних русскіх”, хіба що в шароварах і без букви “ґ” в розмовах.
Українська республіка 1918 року постала ніби незвідки, але не дивлячись на чергові рікі крові героїв, славні походи і знаменитих отаманів, у 1922 вже з’явилася УРСР зі всіма наслідками. Бо добрий український народ повірив у “зємлю крєстьянам – фабрікі рабочім” і пішов у красниє отряди “біть пєтлюровцев”, “розкуркулювать” та служити в ЧК. На відміну від поляків, які відновили державу, українці продемонстрували повстання на заводі Арсенал, безглузді дії таких як Махно та переважної більшості з кількох десятків “отаманів Холодного Яру”, традиційні чвари і розбрат.
Ідея державності була загнана у підпілля і якимось дивом реалізувалась 1991 року, хоч і в куцому вигляді сфери впливу “старшего брата”.
Спроба 2005 року вибороти справжню незалежність при Президенті Ющенко закінчилася його дискредитацією силами на чолі з колишньою соратницею Тимошенко і отриманням булави в 2010 році черговим ставлеником Кремля Януковичем.
Без війни, без прямого тиску, від імені самих українців, але на їхніх очах, підписувався кабальний газовий контракт, Харківські угоди, відмовлялися від ПДЧ, цькували мову, знищували армію і принижували націю, готуючись вступити до чергового “союзу”.
2014-2019. Пройшли чергові п’ять років, які почалися дивом Майдану, продовжилися прямою війною з РФ, в якій вона не перемогла, а по задуму Кремля мають закінчитися ганьбою імені Зєлєнського або реваншем Тимошенко.
Ми знову на межі, за якою відповідь на питання – стали ми нарешті державним народом або ні?
В цьому справжній сенс подій, нас ламають тотальним інфомаційним тиском, брехнею, пропагандою, “новимі ліцамі”, “дешевим газом”, “свінарчукамі”, “торговлєй на крові”, “зубожінням”, “надо договаріваться”, “хуже нє будєт”, щоби ми відмовились від держави і занурилися у нову Руїну “нових курсів” “націоналістичних порядків” та “компромісів”, за якими як завжди напоготові стоять московські окупанти.
Ми можемо стати поколінням, яке відкриє двері до України, якої ще ніколи не було, яке нарешті витримає більше п’яти років успішної боротьби, позбудеться істеричності, хуторянства і меншовартості та розірве порочне коло поневолення.
Подумайте про це в “день тиші”.
А ти за Мазепу чи…
Ти НЕ розумієш цих людей? Серця у тебе нема! Совісті!
Ти вдумайся, хіба можна так жити?
Людям – все гірше й гірше. Нащадки вільних козаків практично кріпаками поставали!
Де шукати правду? У судах? А хто там засідає? Ті, зі старих? Аж до самого верховного судді!..
Кому майно все належить? Хіба не обраним? Хіба не тим, з попередніх?
Що змінилося? Хіба посадили когось з колишніх? Ні!
Що? Скарали можновладців? Яких? Тільки тих, хто виступив проти САМОГО особисто?
А хто за гратами? Заслужені народні герої, що мужньо билися за волю і правду для людей…
Ти подивився, що з Києвом роблять? Будівництво на будівництві! Зносять залишки визнаних пам’ятників мистецтва і заміняють на новобудови! Де це бачено?! А на чиї гроші будується все це? Хіба не на ті, що вкрадені у людей!
І хіба тільки в Києві?
А мутні перемовини з представниками Європи? Невже незрозуміло, що нас банально у неволю продають?
Та ти минуле нашого повелителя згадай – кому він тільки не служив?
А війна? Скільки наших там полягло? У людей горе, смерть, а правитель наш, що? Хіба не багатішає? А оточення його?
А маєтки їхні за кордонами?
Хіба не зрозуміло, що війна йому потрібна? Та й всім їм зрештою…
Та хай його нащадок воює… Що? Він воює? Де? Атаки зі зброєю в руках відбиває? От якби відбивав!.. Ну скажи, де це бачено, аби торгувати з тим, із ким воюєш? Що, не торгують наші можновладці з тими, хто по нас стріляє?
Хіба ти не бачиш, більшість носіїв культури і митців проти нього?
Хіба не бачиш, що проти нього родичі тих, хто постраждав від свавілля?
Ти засуджуєш тих людей? Ти засуджуєш тих, хто взяв бік царя Петра?
Ти підтримуєш цього мерзенного гетьмана Мазепу?
Що таке? Здивовані? Чим? Хіба не впізнаєте?
«Нащадки вільних козаків практично кріпаками поставали» – так, саме Мазепою були встановлені немаленькі податки, а чимало осіб по факту позбулися козацького щаблю – лишили найбільш гідних.
«А хто там засідає? Ті, зі старих? Аж до верховного судді!..» – так, Мазепа практично не міняв козацької старшини, що лишилася з часів гетьмана Самойловича. Кочубея згадайте.
«Кому майно все належить? Хіба не обраним? Хіба не тим з попередніх?» – так, належало козацьким полковникам-олігархам. З попередніх.
«Хіба посадили когось з колишніх? Ні!» – так, Мазепа мало карав своє оточення – шукав компромісів між інтересами різних олігархів-полковників.
«Скарали можновладців? Яких? Тільки тих, хто виступив проти САМОГО особисто?» – так, Іскру і Кочубея скарали, погодьтеся, аж ніяк не за захист злиденних і знедолених.
«А хто за гратами? Заслужені народні герої, що мужньо билися за волю і правду для людей…» – хіба не впізнаєте Семена Палія?
«А подивився, що з Києвом роблять? Будівництво на будівництві! Зносять залишки визнаних пам’ятників мистецтва і заміняють на новобудови!» – саме так. Новобудови – це Києво-Печерська лавра, Софійський і Михайлівський монастирі та ще чимало будівель. Залишки церков часів Ярослава Мудрого при цьому зносилися безжально.
«А мутні перемовини з представниками Європи? Невже незрозуміло, що нас банально у неволю продають?» – переговори з католиками Станіслава Ліщинського, з лютеранами Карла ХІІ… Вони багатьом були незрозумілі.
«Та ти минуле нашого повелителя згадай – кому він тільки не служив?» – і польському королю Яну Казимиру служив, і самостійному гетьману Дорошенку, і проросійському гетьману Самойловичу! Московському Петру І Мазепа допоміг царем стати. Було?
«У людей горе, смерть, а правитель наш, що? Хіба не багатішає?» – багатшав Мазепа підчас Північної війни. Таки багатшав.
«А маєтки їхні за кордонами?» – ну, мав Мазепа маєтки і в польській частині України, і у Московщині. В т.ч. Петром даровані. Залишки його палацу в Росії ще й зараз стоять. Ви в курсі?
«Та хай його нащадок воює… Що? Він воює? Де? Атаки зі зброєю в руках відбиває?» – так, зі зброєю атаки Андрій Войнаровський, небіж Мазепи і його спадкоємець, не відбивав. Він мав дещо інші справи.
«Ну скажи, де це бачено, аби торгувати з тим, із ким воюєш?» – так торгували. І з турками торгували прямо під час війн, і з татарами, і з поляками, та й з Москвою не гребували. І Магдебургські міста торгували і полковницькі. Було-було.
«Хіба ти не бачиш, більшість носіїв культури» – так, типу Стефана Яворського, Дмитра Туптала, Йоасафа Крюковського – головними носіями культури в ті часи були монастирі і братства. І їхні ієрархи.
«і митців – проти нього?» – типу Феофана Прокоповича, якій у вільний від молитов час писав п’єси та панегірики. В тому числі і Мазепі. Якщо знаєте інших відомих митців тих часів, повідомте.
«проти нього – родичі тих хто постраждав від свавілля» – типу полковника Павла Полуботка, батько якого був покараний Мазепою. За заколот.
Знайомо? Оце почитав трохи історичної літератури і написав своє бачення світогляду ідейного противника гетьмана Мазепи, українського розливу. Яка гидота, чи не так?
Все це про 1709 р. А ви собі що подумали?
І до речі. А ви б кого підтримали? Гетьмана України Івана Мазепу? Чи прибічників царя Петра?
P.S. Це мій допис ще 2017 р. Щойно випадково наткнувся. І сам прозрів.
Спасибо Порошенко, что мне не стыдно, что мне не стыдно.
Мне не стыдно за украинскую власть.
И еще меня не получиться пристыдить, что мне, вот видите ли, не стыдно.
Мне не было стыдно за Ющенко в 2010-м. Я честно пошел и за него проголосовал. И в его 5 процентах есть и мой голос. Но тогда я на упрямстве так делал. Тренд был, что если ты за Юща, то ты идиот. Реально Ющенко не сумел сделать того, что должен был. Но я считал и сейчас считаю, что был прав. Это был правильный человек и его надо было поддерживать. Но Россия уже тогда делала все, что делает сейчас против Порошенко. И тогда это с украинцами удалось быстрее и эффективнее – года не прошло и “я разачаравался!” У Ющенко не стало контролируемого большинства в ВР, а без него он сразу превратился в Президента без полномочий.
Ну да ладно. Те дни пройдены.
Сегодня же мне не стыдно, что я поддерживаю Порошенко. Он сделал столько, что наоборот должно быть стыдно людям, которые его НЕ поддерживают.
Янукович подошел к концу своих полномочий с электоральным результатом 30%. Хотя что он мог показать в качестве своих успехов?
Вышки Бойко? 26 миллиардов гривен списанные олигархам (нестерпна ко-коррупция)?
Жизнь всей страны в кредит (20 млрд дол)?
Развал обороны – когда потом большинство погибших и составили его сторонники?
И тем не менее ватная публика его поддерживала.
Это надо было быть идиотами.
Порошенко же за 5 лет может показать столько, сколько не покажет никто. Даже не буду перечислять. Через запятую оно теряет силу. Любое бери и это прорывное достижение. Любое можно брать и нести на выборы. И сказали бы: “Ну ладно, хрен с тобой. Ничего больше полезного не сделал, но хоть страну сберег. И на том спасибо. Голосую”.
А у него таких достижений – список на А4.
И потому мне не стыдно, что мне не стыдно за Порошенко.
Порошенко – это реальный мотор Украины, и он уже записал себя в историю. Уважение ему и спасибо.
І до перемоги!
Україні потрібен Порох!
Эти выборы очень отличаются от всех предыдущих. Предыдущие были за кого-то. Эти – против Порошенко.
Против него объединились даже те, кто с удовольствием плюнет в спину ситуативному партнёру, стоит тому только отвернуться.
И оказалось, что проукраинский политикум у нас в меньшинстве. Пока, во всяком случае.
Потому что из имеющих хоть какие-то шансы набрать нужный процент за Украину только один.
Остальные за россию, за свой карман, за свои амбиции, за свои обидки и месть… Ну, такие себе мотивации…
Разве в 14-ом году кто-то мог себе представить, что у Коломойского и путина совпадут интересы по поводу нашей страны? Да о патриотичности Бени ходили легенды! И вот, поди ж ты…
Такой мерзости и полоскания в народе грязного белья я не припомню за все годы независимости. Народу скармливают дерьмо с совковой лопаты пока абсолютно безнаказанно. Но это ПОКА. Доказано ВВС.
Отдельно скажу за рейтинги. Ими всегда манипулировали, но в этот раз превзошли сами себя.
Предвыборная кампания проходит под девизом “кто смачнее плюнет в Порошенко”, дошли уже до его семьи и младших детей.
Не существует никаких стоп-линий, никаких норм этики и морали.
Человек, выбравший своим слоганом “честных больше”, врёт по-крупному и в мелочах, во всех эфирах и интервью, врёт – и это можно легко проверить. Проще посчитать моменты, когда он не врёт. Для этого хватит пальцев на руке неаккуратного работника лесопилки…
Дама за возможность взять в руки булаву вместо дилдо готова продать душу дьяволу.
Бывшие регионалы, нынче два сорта го…, простите, оппозиции, и медведчуковская платформа “За життя” уже, не скрываясь, ездят с москву на переговоры.
А появление в списках кандидата от клоунов – это ещё и моральное удовлетворение одного обиженного дяденьки, которому не захотели дорого оплачивать его “патриотизм”.
Среди этого всего оказался окончательно охреневший народ, расслоение которого сейчас даже больше, чем во времена Майдана и начала войны.
Я уже не раз писала, что 19-тый год сложнее 14-го, ответственнее. И ошибиться сейчас страшнее.
Мы проходим исторически очень важный период – период взросления нации. Когда люди выбирают не сердцем и желудком, а ещё и мозгом. Когда люди выбирают не того, кто много обещает, а того, кто сделал.
Когда люди осознанно хотят удочку, а не рыбу.
И я в вас верю.
Я верю, что мы уже повзрослели настолько, что не наделаем глупостей. Таких глупостей, которые отбросят нашу страну ещё на сто лет назад.
Єднаємось.
Придется ли нам платить за невыученный урок 2014-2019?
Видела расшары поста Наейма «Как же так, ведь Зеленский – это же незадекларированная вилла, деньги из бюджета РФ, все это как Липецкая фабрика, а еще и Коломойский сверху! Это же плохо, ой-ой-ой». Не ведитесь. Это не прозрение, это не осознание, это крокодиловы слезы.
Найем – иудово семя (буквально), поливал дерьмом Ющенко, обслуживал Януковича, по свистку написал призыв на Майдан, потом на горбу Порошенко пролез в Раду, которого тут же принялся поливать дерьмом. Свистнут – повторит этот забег. Сколько раз свистнут – столько и повторит.
Для нас же 2014-2018 – это время исправления ошибок. А 2019 – экзамен, на котором мы отчитаемся, как мы усвоили Урок-2008. В нашем случае это, конечно, урок 2007-2012 (парламентские выборы, президентские и снова парламентские), но для мира это Урок-2008, когда мир позволил остаться безнаказанным нападение России на Грузию. А мы были частью этого. Помните, как за признание России страной-агрессором голосовала только фракция Ющенко? А Тимошенко и Янукович пресмыкались перед Путиным? А потом мы их вывели во второй тур президентских выборов? Конечно, помните. Вот это и есть наш Урок-2008.
Для мира это был не первый и, как оказалось в 2014, не последний урок о том, что сколько волка ни корми, он всё в лес смотрит. Что как ни ублажай агрессора, он это поймет как поощрение и пойдет дальше. Что если отдать агрессору то, на что он наложил кровавую лапу, придется встречать кровавую лапу на следующем рубеже. Так было с Гитлером. Так есть с Путиным. Так же будет с очередным съехавшем на собственном величии карликом, если мир опять не выучит урок.
Поэтому, когда я слышу предложения отдать Донбасс, я спрашиваю: «Что следующее после Донбасса вы готовы отдать Путину?» Поэтому, глядя на немцев, начавших строить Северный Поток-2, я думаю: «Вы уже приготовились отдавать Прибалтику? Вы уверены, что до вас очередь не дойдет?»
Но еще более значительным выглядит Урок-2008 для Украины. Потому что даже после того, как агрессор напал уже на нас, мы не сделали те выводы, что должны были сделать еще в 2008.
К 2008 году нам медиашлюхота засрала головы так, что мы смеялись над Ющенко, который поехал поддержать Грузию. А в 2010 мы были распропагандированы до такой степени, что вывели во второй тур выборов двух кремлевских кандидатов. Причем один из них, точнее одна, акт государственной измены – подписание банкротящего страну газового контракта – совершила за год ДО выборов. А после этого полстраны за нее проголосовало. И этому нет и быть не может никаких оправданий. Впрочем, тот факт, что второй – победивший Янукович – свою госизмену совершил уже после выборов, слабо оправдывает другую половину избирателей.
Вот за это мы и платим сейчас кровью, бедностью и временем. За то, что не выучили урок в 2008. Или шире – в 2007-2012.
Мы не выучили Урок-2008. Который назывался «Дал свою голову засрать пропагандой кремлевским и олигархическим шлюхам, оплевывал проукраинского Президента, проголосовал за кремлевскую агентуру – будешь лить кровь и слезы». Вот и льем.
Урок-2019 отличается от Урока-2008 только практическим подкреплением. Тогда нам история просто ОБЕЩАЛА кровь и слезы. А сейчас мы УЖЕ страдаем, УЖЕ теряем и людей, и деньги, и время, но ПРОДОЛЖАЕМ позволять срать себе в голову пропагандой, ложью и фейками. Льем кровь и слезы, но упорно лезем на те же грабли.
И наблюдая за этим, я задаюсь логичным вопросом: а чем нам придется платить за невыученный урок 2014-2019? Ну если мы даже с кровью не можем усвоить, что на грабли прыгать вредно для здоровья, то чем и как нас история будет учить после 2019?
Да и будет ли? Посчитает ли достойными того, чтоб продолжать нас учить? Или вспомнит 1709, 1918, 1994, 2008, посмотрит на 2019 и да махнет рукой: «Необучаемы. Хватит их мучить, пусть сидят в русском рабстве. Вон новгородцы и смоляне растворились в ордынским море и радуются. И этих туда же. Хватит. Безнадежны».
Поговорите с людьми. С близкими, с друзьями, с коллегами. Убедитесь, что вменяемые настроены проголосовать. Не почувствовали уверенность – убеждайте. Все вменяемые должны прийти на выборы.
Нам дорого стоил Урок-2008. Настолько дорого, что платить за Урок-2019 нам уже просто нечем. Нечем, кроме Украины.
* * *
- Кондитер заинтересован, чтоб население богатело, чтоб могло больше денег тратить на шоколад, на коробки конфет, на недешевые торты.
- Ломбардщик заинтересован, чтоб население беднело и несло в ломбард свои сережки и колечки за копейки. А еще лучше, чтоб и выкупить потом не могло бы.
- Популист заинтересован, чтоб население глупело, и верило бы в киношный образ “своего парня”, отмахиваясь от незадекларированных вилл и бизнеса с российским министерством пропаганды.
Переходи на нашу сторону, ломбардобот. У нас печеньки 🙂
И будущее тоже у нас.
Чому частина українців не хоче голосувати за Порошенка попри його здобутки для українців, для держави? Беззаперечні здобутки.
Ні, не через надумані історії про карупцию, маніпуляції (хоча це теж вплинуло).
Ключовою проблемою українців є те, що вони хотіли би сприймати сьогодення з висоти власних фантазій. От фантазував я в 2014-му про Європу і зарплату хоча б 2000 євро, от нема в мене того, – зрада зраденна. І далі включається купа вигаданих історій про зубожіння, ніколи так погано не жили (хоч це абсолютна брехня) і таке інше.
Але правдою є те, що в 2014 році українці не мали нічого. Абсолютно нічого. Ну так, формально в них було майно, будинки, квартири, машини, гроші, життя… але все це за 1 хвилину могло стати нічим. І так і сталося з багатьма людьми, які жили на Донбасі і в Криму. Багато з них втратили все.
І в світлі цього відновлення обороноздатності країни, відновлення армії, відновлення економіки, Асоціація з ЄС, безвіз, Томос та інші здобутки Порошенка є просто фантастикою, неможливим. Тим, про що не можна було й мріяти в 2014-му, коли основним бажанням всіх людей було бажання вижити.
Ми не цінуємо те, що маємо. А ті, хто не цінують, стоять найближче до того, щоб втратити все.
Бо ж не про Порошенка мова йде і не про його здобутки, а про розвиток держави під час його правління, про європейський напрямок розвитку, від якого фактично відмовилися всі його суперники.
Подумайте про це, коли будете голосувати.
* * *
Попри всі досягнення (ось тут), мій голос за Пороха не буде безумовним.
Я більше не хочу бачити, як нібито українські ЗМІ перетворюють українців на об’єкт для своїх цинічних експериментів
Я більше не хочу бачити провалів в інформаційній політиці держави і не хочу, щоб цим займалися сторонні люди, в той час коли держорган, який має цим займатися, малює мурали в метро.
Я більше не хочу бачити тітушок на вулицях в будь-якому їх вигляді (чи то бабушкі чи то недопереростки в камуфляжах).
Я більше не хочу бачити довбойо*ів на критичних посадах.
Я більше не хочу бачити непокаране зло, яке потім переростає в загрозу існування держави.
Я цього не зрозумію.
Сподіваюся, Президент, який зробив для України багато, зможе віднайти сили та можливості, щоб змінити ще й це.
За Порошенка.
