За народ

Іван Хомяк
Іван Хомяк

Мені не подобається народ як окрема категорія. Можна об’єднати певну групу людей за якоюсь ознакою (наприклад, громадянством). Можна говорити про статистичний розподіл якихось рис. Але не можна наділяти народ рисами конкретного індивідууму. Тому що це, трясця їй в печінку, емерджентність.

Не буває волелюбних, працелюбних народів. Є народи, в яких є критична кількість борців за волю або тих, хто тягне на собі економіку. Але не можна робити узагальнень для усього народу в цілому. Назвіть українців волелюбним народом, але 9 випадках із 10 натикатиметесь як не на колаборанта, так на капітулянта (пофігіста).

Ви думаєте, український народ перейшов через Майдан. Та більшість цієї маси навіть в новинах ним не цікавилися, а ржали собі в комфорті з дебільного гумору 95-кварталу тоді, коли ми під вічне виконання гімну та прокляту “Плине кача” прощалися з побратимами.



Ви думаєте, це український народ веде війну проти московських окупантів. Зараз, розженеться український народ. Він за 2018 рік купив 78 387 нових автомобілів та придбав мобілок на 22 млрд гривень. Зубожіння в крайній степені. Народ не воює з окупантами, він тільки ниє, як йому важко живеться. Стережіться, дурбелики, думки часом матеріалізуються.

З окупантами воює лише 1% дорослих цього народу. Війна існує тільки для них, їхніх сімей, кількох сотень волонтерів та кількох тисяч адекватних громадян. Для решти війна – це міф, який поширює Порошенко, щоб “робити бізнес на крові”. І ці дурбелики незадоволені рамками на заходах, де присутні три вищих військових керівники. Це не ціль для диверсанта, а мрія. Особливо коли ваші “коленопреклонные” і “договороспособные” кандидати починають відставати. Просто для вас війни немає. Це не ваша війна, то який ви, до біса, український народ?

Я не люблю український народ. Якби мова йшла лише про народ, то я і пальцем не поворухнув заради нього. Я люблю конкретних українців. Людей із іменами, характерами і біографіями. Лише через них і з ними разом я готовий іти, боротися та працювати. Якби їх не було, то така абстракція мене зовсім не хвилювала б. Я знаю, що десь поруч є кілька сотень знайомих людей, заради яких я готовий жертвувати своїм для своїх. І ще припускаю, що є кілька тисяч людей, поки ще мені невідомих, за яких я також готовий ставати на барикаду. Саме за них, а не за абстрактний народ. Решта ж викликають у мене нестерпне почуття мізантропії та штовхають в декаданс.

Поділитися:
Share

Share