Хвороби нашого менталітeту

Тепер, дивлячись на цих “молодих ліц” з команд типу так званого “Зє”, розумієте, як легко було більшовикам брати владу, і як з допомогою червоних “актівістов” просто надягалось ярмо на шию мукаючих про “зємлю крєстьянам” посполитих?

І дивлячись на сучасних “журналістів” з їхніми “Томос нє дал елєкторального позітіва” та “порохоботи ето зло”, розумієте, чому такою беззахисною виявилася УНР перед московською пропагандою, а українці слухняно зненавиділи “пєтлюровцев” і дружно пішли в колгоспи?

А хіба не така хитровиє*ана “еліта”, яка зараз верещіть “Мінскіє нє работают”, сто років тому допустила захоплення Києва сратими 7 тисячами чевоноармійців?

Не очевидні аналогії сучасних “націоналістів” з тими “атаманами”, що не бачили далі свого хутора, ворогом вважали “злочинну владу”, і були поодинці розбиті “товаріщами”?

Ну і немала частина чубатих голів, як і тоді під час війни, дивлячись з диванів, вірність присязі, підтримку держави та повагу до її керівництва премудро називає “лізать зад”.

Хвороби менталітету виявилися складнішими, ніж вдавалися ще пару років тому.

Ми все одно переможемо, але стало очевидно, що далеко не всі з “простогонароду”^тм були варті тієї крові, яку за них проливали сто років тому і зараз.