Про газ

Про газ у моїй хаті

Він з’явився в 1994 р. До цього опалювали торфом, вугіллям (бурим і антрацитом), їжу готували переважно на вугіллі, дрова використовували “на розпалку”.
Десь з 1970-х почали возити скраплений газ у балонах (за хабар можна було вибрати важчий, з більшою кількістю “атмосфер”), він ішов на приготування їжі та щоб посмалити свиню.
Сьогодні живу в квартирі, обладнаній електроплитою, і проблема газу перестала бути для мене особистою, хіба що трохи переймаюсь проблемами сестри – вона живе в приватному будинку з газом, сплачує половину ціни, але та все одно кусається.
Цікаво, скільки в нас споживачів газу і тих, хто в побуті використовує лише електрику?

Про газ у надрах і в трубі

Той, який в надрах, належить усім.
Той, який вже потрапив до труби, належить тому, хто його видобув.
Видобувник одержав право власності на нього, попередньо сплативши державі чималий рентний податок, вклавши кошти в геологічну розвідку, буріння свердловин, дороге (імпортне?) обладнання, витрати на підтримання обладнання в робочому стані, витратні матеріали, зарплату працівникам і відрахування на розвиток території. Усі перераховані елементи входять до собівартості видобування газу; є ще й інші, наприклад, відсотки за неминучі кредити тощо.
Ціна не може дорівнювати собівартості, бо в неї треба закласти також відсоток на модернізацію обладнання, на розширення виробництва (ми ж маємо досягти енергетичної незалежності) та на прибуток, бо акціонер жадає дивідендів (інакше чого б він інвестував?), а якщо акціонер держава, то їй потрібні ще й кошти на субсидії незаможним.

Про газ у головах

Дешевий газ – за собівартістю або за ціною нижче собівартості – призводить до руйнування газовидобувної галузі та національної економіки в цілому.
Якщо видобувник продає газ за справедливою (ринковою) ціною, то він одержує ринково обґрунтований прибуток та має змогу наростити виробництво, що, в свою чергу, може позитивно вплинути на ціни (великий врожай яблук минулого року обвалив ціни на них). Одночасно держава одержує належні податки, з яких сплачує субсидії незаможним (ці субсидії варто було б монетизувати).
За такої схеми за газ сплачують споживачі газу – заможні повною мірою, незаможні меншою – і держава (тобто ми всі як платники податків), але тільки в тій частині, в якій незаможним не вистачає, щоб сплатити повну ціну. Останнє мені не подобається, бо я через механізм податків сплачую за газ, який не споживаю, але я погоджуюсь на таке, бо є соціальна справедливість (і щоб Спаситель не гнівався).

Зовсім по-іншому складається, коли ціну встановлюють тимошенки, капліни та інші мадуровичі.
Щоб покрити різницю між собівартістю та популістською (неринковою) ціною, держава збільшує субсидії, і я, не споживаючи газу, сплачую не тільки ту частину, яку не в змозі сплатити незаможний, а ще й значну частину витрат заможного і навіть багатого (не виключено навіть, що й за саму ЮВТ, яка тулиться в малесенькому маєточку в Конча-Заспі), тобто за людей з вищим рівнем особистого добробуту. А на таке я вже не підписувався.

Далі: підприємства галузі, не одержавши прибутку, починають вимагати для себе субсидій (власне, саме вони є їх кінцевими бенефіціарами) і часто вдаються до шахрайства.
Наприклад, приписуючи зайве споживання домогосподарствами, щоб одержати більше коштів від держави (тож я плачу їм ще й не за спожитий газ). Або ж продаючи дешевий “соціальний” газ промисловим споживачам за набагато вищу ціну.
Водночас падає видобуток, бо навіщо вкладатись у виробництво, коли можна під’їхати до чиновника, відповідального за газові субсидії, – такі “інвестиції” прибутковіші.
Маємо потужне джерело корупції.

Згадаймо 2014 рік – за низької ціни “Нафтогаз” був “чорною дірою” економіки. Сьогодні, за переважно ринкової ціни, він найбільший платник до бюджету; різниця між його платежами до бюджету і видатками на газові субсидії склала (вже перевірив) близько 72 млрд гривень у 2018 році.
Подивімось на Венесуелу – як безплатне зруйнувало країну.

Цього мало б бути досить, щоб зрозуміти, що в країні має діяти лише ринкова ціна на газ.
Якби той газ не проник у наші голови…

Україна буде ринковою, або не буде ніякої.

Автор

Володимир Ховхун