Сторічні граблі

Валерій Прозапас
Валерій Прозапас

Маємо можливість наочно спостерігати людей і явища, які сто років тому кинули націю в жернова червоного молоха.

“А чьто мнє с того унівєрсала Центральной Рады о нєзавісімості?”

“Эту Злуку на хлєб нє намажеш”.



“Скоропадскій разочаровал. Гдє рєформи, месяц прошел!”

“Армія УНР гола-боса, пускай син Пєтлюри воюєт”.

“В Дірєкторії одні коррупціонєри, простим людям всьо хуже. Нужни новиє ліца!”

“Большевікі в два-трі раза все уменьшить обєщают. Зємлю крестьянам!”.

“С Лєніним надо договаріваться”.

Самі себе налякали.
Самі припинили боротьбу.
Самі своїх втоптали в багно.
Самі втратили державу.

І поїхали на Колиму, пішли в колгоспи та жерли один одного, “освобождалі” Фінляндію з Балтією, стали площадкою для війни нацистів з комуністами, ніщєбродили на “вєлікіх стройках”, ставали малоросами без мови та історії.

А всього-то треба було вірити в свою державу та підтримувати свою армію, не слухати клоунів, не вірити популістам, не домовлятися з ворогом.

Це ж так просто.

 

На заставці – мапа України, яку було видано у Відні у 1919 або в 1920 році у видавництві «Крістоф Райсер та сини». Художник «Verte», автор ідеї – Г. Гасенко

Поділитися:
Share

Share