Про морську славу козацького роду

Джон Сміт
Джон Смит

Українцям корисно знати не тільки історію України, а й історію свого військово-морського флоту. Тому що її від нас постійно приховували, а самі росіяни приписували всі наші перемоги собі, писали один одному дисертації про наші перемоги, розповідаючи, що це слава вєлікава рускава флота. От тільки russi і Cossachi у всіх джерелах – це не moscov.

Сьогодні достатньо добре відомо про морські походи козаків на Османську імперію та Кримське ханство, про це піде мова нижче. Але і до війни з Османською імперією українці воювали.

Рідкісна ілюстрація. Козаки на чайках атакують ворожі галери, турецький малюнок 1636 р.

Про морські походи скіфів 250-270х років на Римську імперію пише Дексіпп, Полліон, Зосима, Йордан, Георгій Синкелл і ін. Скіфами грецькі і римські історики продовжували називати народи Північного Причорномор’я і в 3, і в 6 столітті нашої ери. Трохи пізніше цю назву витіснить нова – руси. В ході Скіфської війни, де коаліція скіфів, готів та інших племен воювала з Римською імперією, флот скіфів (а також готів) здійснював набіги на міста римлян, поки інші варвари атакували з суші.



«Коли Оденат був зайнятий війною з персами, а Галлієн, за своїм звичаєм, захоплювався найбезглуздішими речами, скіфи, побудувавши судна, дісталися до Гераклеї і звідти повернулися зі здобиччю в свою землю» (Георгій Синкелл)

Морські десанти були проведені на безліч міст західної та північної Малої Азії, Балкан і навіть Греції. Зосима пише про 6 тис кораблів і 320 тисяч воїнів в найбільшій битві 269 року.

«Полчища скіфських народів прорвалися на двох тисячах суден через Боспор, пройшли по берегах Пропонтіди і вчинили жорстокі спустошення на морі і на суші, але, втративши більшу частину своїх, повернулися назад» (Ammian Marcell)

Загалом масштаб битв зрозумілий.

Римська імперія розвалилася, і князі нашої Русі стали вчиняти напади на Візантійську імперію.

Кінець 8 століття. Морський похід князя Бравлина на Судак. В результаті князь захопив південний берег Криму до Керчі. Задовго до хрещення Володимира в Херсонесі.
860 рік. Морський похід князя Аскольда на Константинополь (360 суден – Іона Диякон).
907 рік. Морський похід князя Олега на Константинопіль (2000 суден по Нестору), надзвичайно вигідний мирний договір.
931-941 р.р. Походи князя Ігоря.
1043 рік. Невдалий похід Ярослава (400 кораблів по Аттіліату).
І т.д.
Україна-Русь воювала з Візантійською імперією і домоглася встановлення вигідних відносин.

Потім Візантійську імперію завоювали турки і почався період нової морської війни – з імперією Османської.

Що характерно, загалом записи про морські подвиги наших козаків залишили іноземні джерела – турецькі літописці (наприклад, Katib Chelebi і Evliya Çelebi, Мустафа Наїма), донесення польських шпигунів під час Хотинської війни, французьких (Пилипа де Арле де Сезі), папських, англійських послів (Д. Рое) в Османській імперії, мандрівників типу Пієтро делла Валле, Гійома де Боплана. І якщо в інших іноземців походи українців викликають захоплення, то турецькі джерела пишуть, намагаючись применшити їх значення, але визнаючи, що під султаном часом хитався трон через набіги українців. Від цього достовірність даних тільки підвищується.

З 15-го століття над Україною постійно нависає загроза з Криму. Торгівля людьми з турками була величезною статтею доходу Кримського ханства, тому татари регулярно здійснюють набіги на Україну. У рабство були захоплені просто величезні маси людей. За різними підрахунками близько мільйона чоловік. Річ Посполита не могла забезпечити повний захист, тому це змусило український народ самостійно шукати військову відповідь.

Відповіддю стали морські рейди козацького флоту. Тож не дивно, що першими під удари з моря козацького флоту потрапили морські порти, вони ж рабовласницькі ринки – Кафа (Феодосія), Гезлев (Євпаторія), Керч, Ак-Керман (Білгород-Дністровський). Метою українців стало порушити морські комунікації між Кримом і Туреччиною, превентивними нападами скувати татарські сили в Криму. Крім того, атакували все Чорноморське узбережжя Османської імперії, так як Крим був її протекторатом. Неодноразово доходило навіть до атак на столицю – Стамбул / Константинополь. Це були типові рейди по тилах противника, активна оборона. З 1570-х до 1630-х козаки фактично створили постійну загрозу Криму та Османській імперії з моря.

«Але, якщо Чорне море було завжди сердитим, з давніх часів, то тепер воно незрівнянно чорніше і страшніше, через численні чайки (saiche), що все літо спустошують море і сушу» (Префект Кафи Емідіо Дортеллі д’Асколі)

Д’Асколі з перших рядків починає свій “Опис Чорного моря і Татарії 1634р” з розповіді про козацькі напади. Тож очевидно наскільки серйозно він оцінює цю проблему.

Тактику козаків описав Гійом де Боплан:

«Ось як це відбувається. Човни їхні виступають з води не більш як на дві з половиною стопи, тому козаки бачать ворожий корабель чи турецьку галеру скоріше, ніж їх самих запримітять. Далі вони спускають вітрила і дивляться, куди дме вітер; намагаються плисти так, щоб сонце було в них за плечима. За годину перед заходом сонця чимдуж веслують до галери чи корабля і зупиняються за милю поодаль, щоб не втратити його з поля зору. Таким чином тримають їх на оці, а опівночі, за сигналом, підпливають до кораблів. Половина козаків готова до бою, чекає лише відповідної хвилини, коли візьмуть галеру на абордаж, а тоді проникає всередину. На кораблях дуже здивовані, що на них напало 80 — 100 човнів, з яких лізуть козаки, захоплюють корабель, беруть цінності і невеликий крам. Забирають чавунні гармати, усе те, що, на їхню думку, може їм знадобитись, що не псуватиметься у воді, а потім галеру разом із залогою пускають на дно. Ось як чинять козаки».

Боплан описав лише одну з тактик козаків, насправді вони діяли по-різному, але незмінно прагнули ставку робити на утримання ініціативи, маневр, непомітність чайок в морі і нападати першими.

На рахунок бойових здібностей українського флоту – цитата у того ж таки Д’Асколі:

«На морі вони заволодівали спочатку маленькими судами і, заохочувані удачею в своїх здобутках, з кожним роком стали збирати все більші судна і в більшій кількості і, нарешті, дійшли до того, що 10 років тому 300 з лишком човнів вийшли в море і воювали з цілим флотом падишаха (Gran Signore). За словами всіх очевидців, якби в день битви була тиха погода, то жодна галера не повернулася б назад, так як козаки вже було заволоділи кормовою частиною адміральської галери, але, при сильній бурі, що піднялася, галери змогли рушити супроти ворога на всіх парусах і тим потопити кількох» (Опис Чорного моря і Татарії).

Про цю грандіозну битву 1626 року, де 300-350 українських чайок зіткнулися з турецькою армадою згадали багато сучасників. Наприклад, англійський посол в Османській імперії Д. Рое. Також детально розповідає про битву під Кара-Харманом османський історик Мустафа Наїма. Його праці наповнені презирством до “невірних свиней”, але про українців він пише зі злістю і теж підтверджує, що лише погода пізньої осені, що раптово змінилася, врятувала турків від розгрому (більш дрібні чайки мали гірше морехідність):

«Тільки чайки не тонули, оскільки на їхньому фальшборті було примотано оберемки зв’язаного шкірою очерету, тож хоча їх і затопило, проклятці вели бій, занурені у воду по саму шию. Ще не бачено народу, який би зрівнявся з козацьким племенем такою собачою впертістю. Ті, хто в морських справах віддавав накази життя-смерті та бачив інші бої, казали, що ця битва з козацьким народом перевершила всі інші»

Тобто флот українців був грізною силою не тільки в набігах на узбережжя, а й в морських битвах був здатний змагатися з флотом османів – однієї з найсильніших країн того часу.

«Козаки стали такі відважні, що не тільки при рівних силах, але і 20 чайок не побоїться 30-ти галер падишаха, як це видно щорічно на ділі; дійсно, 3 роки тому козаки забрали 2 галери і переслідували інші» Д’Асколі

Повторю, це сучасник і очевидець – префект великого рабовласницького ринку Кафи.

Або ось. За свідченням французького посла в Порті Пилипа де Арле де Сезі:

«Вони (козаки) користуються такою славою, що потрібні удари кийками, аби змусити турецьких воїнів виступити проти них на кількох галерах, які великий правитель споряджає туди з великим трудом”, а також він називав козаків “господарями Чорного моря»

Але якщо про самі доблесті козацьких моряків в принципі серед дослідників в Україні непогано відомо, то ось оцінити результати морської війни кінця 16-го і початку 17-го століть з точки зору військової-стратегічної і політичної, на мою думку, належним чином ще не намагалися.

Далі цитата (турецький літописець Мустафа Наїма в своїй Історії):

«Давніше, коли Козак не виходив у Чорне море, кримські татари і ногайці Кантемира нападали на країну Ляха. Тож падишах, якого кілька разів просили стримати їх, надіслав листа татарському ханові, де було наказано, щоб хіть-не-хіть стримати Кантеміра та всіх буджацьких татар»

Тобто турки, щоб козаки не завдавали морські удари у відповідь, стали забороняти татарам робити набіги на Україну. Це 1626 рік.

Але і до того вже були подібні заборони. Цитата за 1617 рік (після брязкання зброєю біля польського кордону):

«Іскендер Паша написав мирний договір датований 26 вересня 1617 р.і видав зобов’язальну грамоту, і гарантував, що татарське плем’я надалі не завдаватиме шкоди-збитку країні Ляха» (у відповідь на припинення козацьких набігів).

1618

Послу поляків вказали на козацькі морські напади. Той відповів, що причиною є напади татар. В результаті «… від великого везіра Халіля Паші вдруге написано й відіслано листа до Джанібека Ґерея Хана зі словами: «Хай всупереч мирній угоді країна Ляха не піддається нападам Татарина»

1626

«А Мегмед Ґерей та Шагін Ґерей казали: «Якщо з Козаком таке становище, то чому ви нам перешкоджаєте чинити набіги?» Тоді дали відповідь і послали [їм] листа: «Для того, аби бандитів стримувати і щоб вони не шкодили миру»

Як бачимо турки, як і московити, називають українців бандитами. Ось тільки які ж бандити, якщо турки самі визнають: припинимо набіги татар – припиняються й напади козаків у відповідь. Виходить їх набіги залежать не від бажання наживи, а від бажання розплати.

1630
Ще одне перемир’я, дві статті якого проголошують:

«Шоста: щоб із цього (османського) боку контролювали татар.
Сьома: хай буде роз’яснено Кантеміру, Ай-Теміру, Ораку Мірзі та жителям Ак-Кермана, щоб вони не завдавали шкоди ляській країні»

Польша в свою очередь обязуется не допускать набегов козаков.

І т.д.

Тобто козаки вже до 1620-х років створили паритетну загрозу для Османської імперії та Кримського ханства. В результаті ворогуючі сторони взяли на себе зобов’язання припинити взаємні набіги.

Навмисно даю турецьке джерело, щоб зрозуміла була достовірність.

Але підсумуємо незалежним джерелом, яке також підтверджує серйозність загрози від українського флоту. Префект Кафи Емідіо Дортеллі д’Асколі:

«Одним словом, козаки наводять такий страх не тільки в Татарії і всьому Чорному морі, але і в Константинополі, що через них там озброюють щорічно флот, частиною або весь. Також з їх приводу, ставши падишахом, султан Осман (Osman), 13 років тому, затіяв війну з поляками і особисто повів незліченне військо (мова про Хотинську війну). Але ясновельможний Владислав (Serenissimo Vuladislao), за допомогою тих же козаків, здолав і розбив його на голову. В цьому році султан Мурат (Murat), теперішній падишах, спробував воювати з тієї ж причини і рушив було два сильних війська, думаючи особисто стати на чолі їх; але потім, з ласки Божої, настав бажаний мир, причому умовою договору було надалі не допускати козаків на їх чайках до моря»

Козаки оволоділи військовою технологією, за допомогою якої змогли зрівняти сили з татарами. Якщо ті, маючи потужну кінноту, могли проникати далеко вглиб території противника і викрадати величезні маси народу в рабство, то козаки навчилися точно так проникати вглиб території противника і знищувати його порти і торгово-економічні центри.

В результаті вже до 1620-х років татарські набіги перестають бути регулярними і незабаром стають рідкісним явищем. Більш того, в 1626 році гетьман козаків Михайло Дорошенко і брати хан Мехмед і калга Шагін Гереї укладають прямий союз між Кримом і Військом Запорізьким, поклавши початок столітньої історії українсько-татарських військових союзів.

Тобто фактично морська війна українців досягла своїх цілей. Загроза з півдня – людоловскі набіги татар – була практично нейтралізована, колишній ворог – кримські татари – перетворився на союзника. Якість тих союзів – окрема тема, проте, найголовніша проблема була вирішена. І допомогли в цьому морські акції відплати, рейди та диверсії українського військово-морського флоту. Ця сторінка нашої історії створила глибоку базу фольклору, відбилася в народній пам’яті і виховувала наступні покоління українців в гордості за свою історію.

До речі, щоб у наших північних ворогів не було бажання примазуватимуться та приписувати собі нашу військово-морську історію, то всі сучасники чітко розділяють russi і moscov. Всі цитати вище стосуються russi-cosacchi. Не moscov. А все, що є на рахунок moscov в оповіданні наприклад Д’Асколі про морські походи cosacchi, – це сумніви, що москови взагалі на таке здатні. Одна цитата – вона нашим ворогам особливо сподобається:

«Москови (Moscovi) за своєю природою боягузливі і вельми несміливі (codardi et timidissimi), малодосвідчені в військовому мистецтві, а козакам необхідно мати великий досвід і лев’яче серце (cuor di leone)»

Цікавий факт, що в грандіозній Хотинській війні 1621 року турецький султан, крім сухопутних сил, виставив на морі 66 галер і 500 чайок (перейнятий аналог козацьких) – всього близько 25 тис осіб. Проти нього діяло в найкращі місяці до 4 тис козаків декількома флотиліями загальним числом до 80 чайок. Тобто тільки по одному цьому видно, що загроза з моря туркам бачилася настільки серйозною, що вони не збиралися її недооцінювати.

При цьому втрати турків по ретельно підрахованим даними Петро Сас склали 7,5 тис осіб (майже третина з 25 тис). Проти 1,5 тис втрат з нашого боку, що також показує якість двох флотів.

При цьому українському флоту під час Хотинської війни вдалося виконувати завдання – атакувати найбільші торгово-економічні центри Османської імперії, здійснювати диверсійні вилазки і порушувати морське постачання армії султана. В результаті український флот став серйозним чинником, що прискорив перемогу Польщі над Туреччиною. Хотинська війна наочно показує рівень українського флоту і його значення для сухопутних сил держави в масштабній війні.

Війна на морі проти Османської імперії починається з 16-го століття, затихає лише до сімнадцятого з припиненням татарських набігів, а й в 18-му під час Російсько-Турецьких воєн український флот відіграє важливу роль. Наприклад, у війні 1789 року, коли під командуванням американського адмірала Джон Пол Джонса (засновник військового флоту США) і безпосередньо своїх керівників Сидора Білого і Антона Головатого розбили турецький флот біля Очакова, чим наперед визначили вдалий початок і успішне завершення всієї війни і відвоювання українського півдня у турків. Після цього, зі знищенням козацтва та поглинанням його Російською імперією, перетворенням в російські війська, українці складають кістяк Чорноморського флоту.

«А матросов на Черноморский флот набирать из крестьян полуденной Малоросии как извечных мореходов и победителей над неприятелем» (Потьомкін)

Українці до нинішньої Російської імперії воювали на морі з Османською імперією, а до неї з Візантійською, а до Візантійської – з Римською. Як бачимо, українці завжди вибирали САМОГО СИЛЬНОГО противника і били його. Це повністю нас відрізняє від Росії, яка НІКОЛИ не воювала зі завідомо сильнішим противником, а вважала за краще нападати тільки зі стовідсотковою впевненістю в перемозі. “Ісподтєшка”, зі спини, на два катери та буксир. При десятикратній перевазі.

У різні періоди історії періоди морських походів припинялися років на 300-400, українські еліти втрачали флот повністю за непотрібністю, але потім його відроджували з нуля і починали знову.

Тому я впевнений, що і в цей період нашої історії козакам потрібно мати воістину “лев’яче серце”.


“Описание Чёрного моря и Татарии. Составил доминиканец Эмиддио Доттелли Д’Асколи, префект Каффы, Татарии и проч. 1634 г.”

(Выдержка)

«… Но, если Чёрное море было всегда сердитым, с древних времен, то теперь оно несравненно чернее и страшнее, по причине многочисленных чаек (saiche), всё лето опустошающих море и сушу. На крайних пределах Руссии (Russia), провинции подвластной Полонии (Polonia), есть скалы и леса, образующие как бы остров на реке Нипро (Nipro) по-турецки Оза (Osa), как сказано выше. Эти Россы (Rossi), называемые иначе казаками (Cosacchi), дабы мстить татарам, ежегодно набегавшим на них с целью грабежа, стали в последние 30 лет спускаться, на выдолбленных челнах (legni concavi) и хорошо вооруженные, по этой самой великой реке Оза, от которой и получили прозвище “Оза козак” (Оsa Cosach), в Чёрное море, причиняя немало вреда прибрежным местам Татарии и проливу Чёрного моря. На море они завладевали сначала маленькими судами и, поощряемые удачей в своих предприятиях, с каждым годом стали собирать все большие суда и в большем количестве и, наконец, дошли до того, что 10-ть лет тому назад 300 с лишком челнов вышли в море и сразились с целым флотом падишаха (Gran Signore). По словам всех очевидцев, если бы в день битвы была тихая погода, то ни одна галера не вернулась бы обратно, так как казаки уже было завладели кормовою частью адмиральской галеры; но, при поднявшейся сильной буре, галеры могли двинутся против неприятеля на всех парусах и тем потопить нескольких.

Однако, c тех пор и по сие время, до 30, 40 и 50-ти челнов спускаются ежегодно в море и в битвах причиняют столь жестокий вред, что берега всего Чёрного моря стали совсем необитаемы, за исключением некоторых местностей, защищенных хорошими крепостями. Казаки разрушают, грабят, жгут, уводят в рабство, умерщвляют; часто осаждают укрепленные города, берут их приступом, опустошают и выжигают, подобно тому как в прошлом году они сделали в Юзлеве (Jusleve) — единственный укреплённый ханский город, из которого казаки похитили все, что нашли, а затем подожгли и самый город, четверть которого, сама торговая часть, сгорела. Иногда они идут днём и ночью, углубляясь внутрь страны, чтобы разграбить какое-нибудь богатое место; таким образом четыре года тому назад в Каразио (Carasio), т.е. в самом центре Татарии, казаки разграбили и сожгли множество лавок, убивая всех им попадавшихся; такая участь постигла даже некоего армянского священника; с ними бежало более 150 рабов.
Но на суше они еще не причиняют столько бед; на море же ни один корабль, как бы он ни был велик и хорошо вооружен, не находится в безопасности, если, к несчастью, встретится с ними, особенно в тихую погоду. Казаки стали так отважны, что не только при равных силах, но и 20 чаек не побоятся 30-ти галер падишаха, как это видно ежегодно на деле; действительно, 3 года тому назад казаки забрали 2 галеры и преследовали остальные.

Одним словом, казаки наводят такой страх не только в Татарии и всём Чёрном море, но и в Константинополе, что из за них там вооружают ежегодно флот, частью или весь. Также по их поводу, ставши падишахом, султан Осман (Osman), 13 лет тому назад, затеял войну с поляками и лично повел бесчисленное войско. Но светлейший Вуладислао (Serenissimo Vuladislao), при помощи тех же казаков, одолел и разбил его на голову. В этом году султан Мурат (Murat), теперешний падишах, попытался воевать по той же причине и двинул было два сильных войска, думая лично стать во главе их; но потом, по милости Божией, последовал желанный мир, причём условием договора было впредь не допускать казаков на их чайках к морю. Но трудно будет соблюсти подобное условие, так как сами поляки, в виду мало доступности местопребывания казаков, окажутся не в силах укротить их, если только казаки добровольно не прекратят свои набеги, чему я не верю…

Есть еще другие казаки, московские, сходные с польскими, которые спускаются по Танаи (Tanai); на море и на суше они поступают, как прочие.
Те и другие козаки очень дружны между собою, хотя их государи ожесточённо воюют друг с другом. Утверждают даже, что среди московских казаков есть много польских, и это правдоподобно, так как московы (Moscovi) по природе трусливы и весьма робки (codardi et timidissimi), малоопытны в военном искусстве, а казакам необходимо иметь большой навык и львиное сердце (cuor di leone)».


Роль українського чинника в зародженні, становленні та розвитку підводної військової справи (1595-1995 рр.). Олександр Калініченко

Козацький підводний човен

 

На заставці: картина Артура Орльонова «Козаки гетьмана Петра Сагайдачного здобувають Кафу у 1616 р.»

Поділитися:
Share

Share