Іловайськ. Частина четверта – Бойовище
Попри всі ті тони брехні, які вилили на роботу Генштабу ЗСУ вітчизняна преса, політики і пересічні всепропальщики, прорив угрупування з підрозділів ЗСУ та добробатів з генералом Хомчаком на чолі, які опинилися в оточенні біля Іловайську (в подальшому – «Групи Хомчака»), почав готуватися практично зразу, коли стало очевидно, що повна ізоляція – справа часу.
Досвід був. 7 серпня з «мішку» вздовж кордону були успішно виведені частини Сектору «Д» – біля 3000 бійців. Прямо перед Іловайськом з оточення під Міусинськом, проривом на північ – до частин Сектору «А», з оточення вийшов 1-й батальйон 30-ї бригади. Тощо. Прорив готували й тут – причому розглядали різні варіанти. Про це свідчить сам перебіг подій.
Проти ранку 28 серпня в районі села Комсомольське (Кальміуське) була атакована та знищена колона ротної групи 92-ї бригади. Варто зазначити, ротна група 92-ї була сформована з мобілізованих, раніше в боях участі не брала і, прибувши на фронт, примудрилася десь блукати – офіцерам штабу довелося її шукати. Того ж ранку у тому ж самому районі потрапила у засідку і була розгромлена колона 42-го батальйону тероборони «Рух опору». Бат «Рух опору» не треба плутати з «Рухом опору» – ініціативою партії Юлії Тимошенко напередодні президентських виборів у травні 2014 р. Батальйон формувала Кіровоградська ОДА (ВО «Батьківщина» там була лише одним з багатьох спонсорів). В район Старобешева – Комсомольського мала вийти й ротна група 72-ї бригади, але на 28 серпня група була лише в селі Стила – на захід від Старобешева. 72-а на той момент ще відновлювала боєздатність після боїв на кордоні, а 42-й бат «Рух опору» до перекидання в район Комсомольського охороняв у Краматорську штаб АТО. Простіше кажучи, в бій були кинуті останні резерви.
Характер збору цих підрозділів наводить на думку, що штаб АТО планував прорив між Новокатеринівкою і Кутейниковим. Від села Колоски, до якого рухалася ротна група 42-го бату, до Многопілля (оточеного штабу Сектору «Б») по прямій було 20 км.
Здавалося б, розгром цих колон відкрив Москві фронт до самої Волновахи. Але. 28 серпня зранку по російських військах і терористах ДиРи був завданий потужний артилерійський удар силами дивізіону 19-ї ракетної бригади, гаубичного дивізіону 55-ї бригади, батареями 27-го і 72-го реактивно-артилерійських полків, та самохідної батареї 17-ї танкової бригади. Українські гармати примусили росіян серйозно переглянути свої плани.
Водночас проводилися роботи з деблокування «групи Хомчака» з півночі. У 20-х числах серпня зведена група 11-го і 17-го батальйонів тероборони, що діяли в районі Дебальцева – Адріанополя зайняли село Федорівку, перерізали трасу між Алчевськом і Красним Лучем (Хрустальним) і по факту замкнули в оточенні угрупування терористів Луганди в районі Стаханова (Кадіївки) – Алчевська. 23-25 серпня батальйон вступив в бій з групою російських морпіхів з Петербургу і знищив 23 «братішек». Потім бої не припинялися – свої позиції бійці 11-го і 17-го БТрО тримали до 2 вересня. Навіщо?
В інтерв’ю волонтеру, публіцисту та досліднику Сержу Марко ротний 17-го БТрО Андрій Бойко розповів, що на Федорівку мала прориватися з Сектору «А» і далі просуватися по дорозі через Фащівку й Нікішино в напрямку на Малоорлівку та Кировське колона 30-ї бригади з подальшим напрямком на Зугрес та Іловайськ. Від Кіровського до Іловайська дорогами – 33 км, по прямій – 28 км. Але…
Висмикнути 30-ку, або будь-які інші сили з Сектору «А», було вже просто нереально. На додачу до чотирьох російських батальйонних груп, що зайшли між 17 і 20 серпня (і здобули в рило біля Георгіївки 20 серпня), 23 серпня на Луганщину увірвалися ще чотири російські батальйонні групи (біля 3000 осіб) і накинулися з флангів на угрупування Сектору «А» біля Хрящуватого, Георгіївки, Лутугина та Луганського аеродрому. На вагу золота була кожна людина, і сподіватися на допомогу штабу АТО генералу Колеснику (командувачу Сектору «А») було марно, – штабу АТО вся країна виносила мозок Іловайськом.
Паралельно, в районі Докучаївська стали збирати групи 79-ї та 95-ї аеромобільних бригад. Це був теж крок відчаю. 79-а все ще приходила до тями після боїв на кордоні в оточенні, а 95-а відновлювала боєздатність після знаменитого рейду та після боїв біля Ясинуватої. Збирати людей і техніку доводилося буквально по крихтах, за підрахунками дослідників обидві бригади спільно могли виставити в кращому разі півтора десантних батальйони. Не складалося і з прибуттям. До передової частини 79-ї і 95-ї прибути змогли лише 29-30 серпня.
«Я особисто пропонував генералу Руслану Хомчаку зайти в Іловайськ, зайняти кругову оборону до очікування готовності резервів, призначених для деблокування. Була така можливість… Він мені сказав: “Я це завдання виконати не можу, тому що мені добровольчі батальйони поставили ультиматум, – або ми виходимо всі разом, або ми виходимо самі, а ви тут, якщо хочете, залишайтесь і дійте як вважаєте за потрібне”. Генерал Хомчак повідомив, що прийняв рішення щодо виводу всього угруповання», – генерал Муженко.
Чи реальним було стати в оборону і дочекатися 79-у і 95-у? Тут думки різняться. Командир бату «Миротворець» Андрій Тетерук в інтерв’ю розповів, що в його хлопців вже закінчувалися БК та харчі, – триматися не було як. Водночас «Філін» наполягає на тому, що триматися було можна, – в Іловайську покинули 40 т боєприпасів, і з харчами якось раду собі давали теж. Думки різняться і в пересічних учасників подій.
Генерал Муженко стверджує – генералу Хомчаку пропонували різні варіанти виходу, в тому числі невеличкими групами в різних напрямках, у тому числі – на південь. Пропозиції були відкинуті. ТВО комбату «Філін» також повідомив, що обговорювалися три варіанти, і особисто він пропонував прориватися з боєм в напрямку Мосьпина, між Донецьком і Старобешевим. Проте, було прийняте рішення йти «зеленим коридором», про який домовлялися з російським командуванням. Генерал Мельник (тоді полковник і офіцер штабу Сектору «Б») уточнив, що нарада у Хомчака проходила вночі з 27 на 28 серпня. День був наданий частинам на підготовку.
Отут ми наблизилися до самого цікавого питання, – а хто ж і коли почав переговори з росіянами? Наразі відомо кілька фактів. Відомо що російська сторона запропонувала українцям вихід по «зеленому коридору» ще 27 серпня, подейкують про пропозицію самого Путіна. Так це чи ні, конкретних підтверджень я не знайшов, єдине офіційне звернення Путіна щодо «зеленого коридору» з’явилося проти ранку 29 серпня о першій ночі.
Відомо, що контакти між росіянами і штабом Сектору «Б» існували ще до оточення «групи Хомчака», – 25 серпня по захопленій ворогом радіостанції росіяни вийшли на зв’язок зі штабом Сектору «Б» і домовилися про обмін полоненими. Згідно проміжного звіту Тимчасової слідчої комісії ВР переговори вели водночас на двох рівнях. Перший – рівень командування Сектору «Б» і російських військ на місці. С. Другий – рівень Генштабів, їх вели особисто начальник Генштабу генерал Муженко і перший заступник Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський.
На місці переговори йшли важко.
«На нас виходили представники РФ, пропонували скласти зброю і вийти по пропонованому ними маршруту, а це був маршрут на Амвросієвку, Новоазовськ. Тобто, біля кордону. Не факт, що ми взагалі після цієї прогулянки повернулися б в Україну. Вони би всі наші підрозділи просто завели б на територію РФ. Це був би суд пострашніше ніж з Савченко» – генерал Мельник.
З того, що Сектор «Б» вступив в переговори з росіянами значно раніше за Генштаб, що рішення про вихід було прийняте ще вночі 27-28 серпня, витікає очевидне, – переговори про вихід розпочало командування Сектору «Б», а Генштаб підключився тоді, коли переговори треба було закріпити на більш високому офіційному рівні. Чому Генштаб взагалі підключився, а не віддав наказ іти на прорив? Та тому, що в Генштабі знали, що в Хомчака 1400 людей, але значна частина їх – абсолютно деморалізовані службовці ЗСУ і ще бійці добробатів, які взагалі командирам ЗСУ не підпорядковані, а отже Хомчаку на місці краще видно, як чинити. Це, до речі, спростовує тезу, ніби командування Секторів «Д» і «Б» були такими собі «передатчиками» між штабом АТО і підрозділами. Коли треба, ініціативу командування Сектору «Б» ніхто не обмежував. Але.
«28-го серпня ввечері, близько 23-ї години на мене вийшов перший заступник начальника Генштабу ЗС РФ генерал Богдановський і сказав, що умови змінюються, вихід можливий тільки за умови, що техніка і озброєння залишаються. Це було для нас неприйнятним, і було сплановано йти на прорив, який мав розпочатися о 3-й годині ночі 29-го серпня» – генерал Муженко.
За генералом Мельником, піти на прорив о 3-й ночі було реально, – колони були вже вишикувані, добробати прибули з Іловайська, – росіяни їм не перешкоджали.
Доречне питання, а росіянам навіщо було випускати українців з оточення? У попередніх дописах я вже писав про причини, які змусили росіян зупинитися на зайнятих рубежах 25 серпня. Тому процитую приказку:
«– Я ведмедя спіймав.
– То веди.
– Так не хоче.
– Ну, покинь.
– Так не пускає!»
Дати «зелений коридор» для Москви було виходом цілком логічним. Знищення «групи Хомчака» в оточенні, в умовах, коли по російських позиціях постійно працювали б українська авіація та артилерія, було чревато аж надто високими втратами, і сам процес розтягнувся б на тижні. Залюбки могло статися так, що росіяни були б змушені атакувати і нести втрати, а тим часом українці зібрали б сили для прориву оточення.
Генерал Хомчак наказ на прорив з оточення не виконав, – поклався на свої домовленості з росіянами на місці. О 6-й ранку до вишикуваних колон «Групи Хомчака» прибув БТР з російським офіцером, який заявив, що умови змінені, і вони дозволять вихід підрозділів по одному маршруту, напрямком на південь, без зброї, боєприпасів та військової техніки. На протести українських офіцерів росіянин кудись дзвонив і таким чином тягнув час по півгодини. Нарешті Хомчак збагнув, що його дурять, і о 8:15 дав наказ – іти на прорив. Далі – відомо.
За Многопіллям колона ЗСУ розділилася навпіл, і для росіян це було несподіванкою. Першу лінію позицій росіян українські колони пройшли без перешкод. А далі почалося пекло. Генштаб ЗСУ і зараз наполягає, те, що сталося 29 серпня 2014 р. між Многопіллям і Старобешево – не прорив, це абсолютно віроломний розстріл військових колон, які не збиралися чинити опору, тобто за всіма міжнародними законами військовий злочин.
Цікаве зауваження. 40-й батальйон тероборони «Кривбас», який перебував під Іловайськом від самого початку, від 4 серпня, в «зелений коридор» не пішов, – прорвався самотужки, днем пізніше. Практично без втрат. Отже було можливо.
Що сталося далі?
«Якщо навіть ви дивилися сепаратистські сайти, то могли помітити, що при виході з оточення з Іловайську не було захоплено техніки. Вона вся була фактично знищена… Дуже погано, що не було грамотної взаємодії. Так ще добровольчі батальйони з ЗСУ не застосовувалися, не було відчуття плеча, хто що мусить робити. Тому так і вийшло, що одні продовжували рух, забивали ґрунтові дороги, інші спішувалися й вели бойові дії, займали оборону, треті йшли в наступ. Була б взаємодія, ситуація могла і по-іншому розвиватися» – генерал Мельник.
В ході прориву стало зрозуміло, навіщо росіяни тягли час зранку 29-го, – вони не встигали окопатися. Я прошу особливо звернути увагу на цю деталь. Якщо росіяни в момент проходу українських колон були не окопані, чим вони займалися весь день 28 серпня? Моя версія така. Попри явну перевагу в силах (2200 проти 1400) у відкритий бій з українцями вступати «народ зайвої хромосоми» все ж таки боявся, й тому вони зняли війська з інших ділянок фронту і підкинули поповнення з Росії, – все яке могли. Цифру у 4,5 тис з боку росіян можна вважати цілком реальною. Підтвердження? Водночас з Іловайськом бої практично завмерли на позиціях під Маріуполем. Уникала Москва прямих зіткнень у ті дні і на Луганщині. Очевидно, після отримання згоди від штабу Сектору «Б» на перекидання сил вони витратили весь день і ніч 28 серпня, і на ранок 29-го лише окопувалися.
Чому я скрізь пишу «росіяни» а не «терористи ДиРи»?
Генерал Палагнюк: «ДНРа» там не було. Колону розстрілювала виключно російська армія. «ДНРов» я там бачив, вони виконували функцію виключно міліції».
На підтримку українських колон у небо піднялася пара штурмовиків Су-25, завдала удару по «народу зайвої хромосоми» і, головне, дізналася координати російських позицій. Ведучий пари капітан Волошин був збитий, катапультувався і прорвався до своїх. Відомий повернувся на базу і повідомив координати штабістам. По позиціях «народу зайвої хромосоми» зразу відпрацювали ракетники 19-ї ракетної бригади і 107-го реактивно-артилерійського полку. В небі їхню роботу підтримувала пара літаків МІГ-29.
Зразу після бойовища групі українських військових на чолі з полковником (нині генералом) Палагнюком дозволили забрати поранених і тіла загиблих. Характерні деталі – наказ Палагнюку надійшов безпосередньо від Муженка, а росіяни на місці про якісь домовленості ще не знали. Очевидно, місію Палагнюка узгодив Муженко в переговорах з генштабом РФ. Місію Палагнюка важко переоцінити. Крім тіл убитих і підібраних поранених полковник Ігор Палагнюк вивіз десятки полонених, яких російські офіцери не віддали терористам ДиРи, але передали полковникові-українцю. Палагнюк тут же зривав з них шеврони добробатів і їх бинтував, аби зійшли за поранених і не потрапили на очі терористам ДиРи.
Результати бойовища були такі. Під час Іловайського бойовища загинули 366 вояків – українських службовців і бійців добробатів, і 429 поранених, з них Генштаб за ЗСУ визнає 150 бійців убитими і 90 пораненими. У полон потрапили біля 300 вояків. Дані про 366 убитих підтверджені і незалежними оцінками – дослідженням Ярослава Тинченка.
Російські втрати точно невідомі. 28 серпня 2018 р. начальник управління цивільно-військового співробітництва Збройних сил України Олексій Ноздрачов повідомив, що під Іловайськом втрати росіян склали біля 200 убитих і біля 300 поранених. Дані уточнюються. При тому співвідношенні сил це вельми гідно.
Генерал Хомчак вийшов з оточення разом з комбатами Березою і Тетеруком і, перш ніж навідати штаб АТО, поїхав до Дніпра, мовляв, привести себе в порядок. У вересні 2014 р. генерал Хомчак від командування Сектором «Б» був відсторонений – його замінив генерал Наєв, нинішній командувач ООС. Практично зразу після Іловайську в пресі була розгорнута компанія вихваляння «героїчного генерала Хомчака». Примою в цьому інформ-хорі виступав журналіст Юрій Бутусов – один з учасників наради в кабінеті тодішнього заступника голови ДніпроОДА Геннадія Корбана.
Комбати Семенченко, Білецький, Береза і Тетерук нині народні депутати.
Більше половини батальйону «Донбас» після Іловайська категорично відмовилися служити під командуванням Семенченка і перейшли на службу до ЗСУ, – з них був створений батальйон ЗСУ «Донбас-Україна».
