Іловайськ. Частина перша – ЗСУ
4 серпня 2014 р. командувач Сектору «Б» генерал Руслан Хомчак наказав командирові 40-го батальйону територіальної оборони «Кривбас» Олександру Мотрію йти та брати штурмом місто Іловайськ. Командир 40-го бату заперечив, що для такої операції йому бракує сил, на що Хомчак брутально заявив, що накази не обговорюють і пригрозив трибуналом. Так почалася найбільш трагічна операція літньої кампанії 2014 р. – серія боїв за Іловайськ.
Генерал Хомчак стверджував, що в Іловайську значних сил противника нема – місто охороняють щось до 80 бойовиків. Але комбат Мотрій відправив до міста лише тих 120 бійців, які зголосилися на це добровільно. Результат бою 5 серпня був сумний – українські бійці не змогли прорвати оборону на околиці міста і відійшли на попередні позиції. Стало остаточно очевидно – Іловайськ гарно укріплений, і брати його буде важко.
Того ж 5 серпня відбулася нарада у кабінеті заступника голови Дніпропетровської ОДА Геннадія Корбана, за участі командирів добровольчих батальйонів зі структури МВС – Семенченка (Донбас), Білецького (Азов), Берези (Дніпро-1), Філоненка (Шахтарськ), а також редактора видання «Цензор.нет» журналіста Юрія Бутусова та самого генерала Хомчака. На зустрічі Хомчак знову повторив ту саму інформацію – в Іловайську значних сил нема, укріпрайонів – нема, взяти Іловайськ не становить труднощів, але самому Секторові «Б» для взяття міста бракує сил. Детальніше про цю зустріч я розповім в іншому дописі, присвяченому участі в іловайських боях добробатів.
7 серпня ЗСУ знову пішли на Іловайськ, тепер вже два батальйони тероборони – 39-й бат «Дніпро-2» і 40-й бат «Кривбас». Їх посилили 2 танками і 2 БМП 51-ї бригади та загоном ДУК «Правий сектор». Задача – зайняти дві панівні висоти під Іловайськом і виставити блокпости. Задача виконана не була так само – армійцям бракувало сил і засобів. Був втрачений танк 51-ї бригади.
Третій штурм стався 10 серпня. На Іловайськ тепер пішли 40-й бат ЗСУ та батальйони МВС – «Азов», «Донбас» і «Шахтарськ». В результаті бою бату «Кривбас» вдалося виставити чотири блокпости навколо міста і по факту взяти місто в напівоточення з трьох сторін. Але саме місто продовжувало перебувати під контролем бойовиків. Блокпости бійці тербатів ЗСУ тримали до кінця серпня 2014 р.
Цим і обмежувалася участь ЗСУ в боях за Іловайськ, але до оточення. Бої в самому місті вели підрозділи МВС – добровольчі батальйони.
І от тепер про те, чим я починаю всі дописи про ті події. Навіщо взагалі частини сектору «Б» попхалися в Іловайськ? Відповіді на це ніби очевидне питання… немає досі. Практично всі пояснення тих подій були створені після і насправді нічого не пояснюють. Наразі чітких пояснень я почув три – українські силовики звільняли рідну землю, взяття Іловайську дозволяло перерізати трасу з Донецька та Харцизська на Шахтарськ і зірвати забезпечення Донецька Москвою. Й нарешті, що ніби частини Сектору «Б» рухалися на з’єднання з підрозділами ЗСУ біля Дебальцевого. Перш ніж проаналізувати їх всі три, розглянемо обстановку на фронті в період між 4 і 10 серпня.
Перший бій за Іловайськ почався в той самий час, коли вся увага штабу АТО була прикута до Сектору «Д» – з мішка вздовж кордону від Маринівки до Ізвариного виводили підрозділи 72-ї, 79-ї, 24-ї, 51-ї бригад та інших підрозділів ЗСУ, МВС та ДПСУ. Вивід завершився 7 серпня – виснажених і знесилених оточенців відвели в тил на відновлення. З їхнім відходом бойові дії у Секторі «Д» (генерал Литвин) не припинилися – тривали бої за опанування та утримання Савур-Могили. На інших ділянках фронту Сектор «Д» встав у глуху оборону, на щось більше йому просто бракувало сил. На оборону їх, до речі, теж бракувало – добряче виснажені частини просто не було на кого міняти.
У Секторі «Б» зайвих сил теж явно не було. Із всіх секторів АТО Сектор «Б» в той момент був найбільш тихий. Задача його зводилася, по суті, до стримування фронту на північ, захід та південь від Донецька. Позаяк активні бойові дії в той час відбувалися в інших секторах – «Д» (Савур-Могила), «С» (утримання району біля Дебальцева) та «А» (оточення Луганська), від Сектору «Б» чекали лише одного – утримання своїх позицій і уникнення будь-який авантюр. Але як раз в авантюру генерал Хомчак заліз. Навіщо?
Тепер розберемо озвучувані причини входу в Іловайськ. Світова історія війн свідчить – спроби звільнення рідної землі без відповідної підготовки і за нестачі сил призводить тільки до одного – до втрати нових площ рідної землі. Що й сталося в підсумку, до речі. Генерал Хомчак цієї істини не знати просто не міг. Сумнівною виглядає версія про бажання штабу Сектора «Б» перерізати трасу біля Харцизська. Півтора тижнями раніше те саме не намагалася, а зробила, батальйонна група 25-ї бригади біля Шахтарська. Результат – терористи ДиРи кинули проти 25-ки всю наявну арту і навіть підпалили приватний сектор Шахтарська, аби загорілася техніка українців. Протримавши плацдарм 3 дні, БТГр 25-ки була змушена з боєм прориватися до своїх. Питання – Хомчак не знав про це, чи всерйоз гадав, що біля Харцизська буде якось не так, як біля Шахтарська? Якими силами він збирався ті позиції утримувати?
Хто в такому разі справді відправляв добробати на смерть – злочинна влада чи розкішно розпіарений згодом «Цензором» Бутусова генерал Хомчак?
Ще більшою фантастикою виглядає заява про ніби прорив до українських сил на Дебальцеве. Справа в тому, що з боку Дебальцевого ніхто на зустріч до Іловайська на 4-10 серпня прориватися не збирався. Ба більше, підготовка такої операції обов’язково залишила б сліди не тільки в штабі Сектору «Б», а й у штабі Сектору «С». Бо Дебальцеве та околиці це був як раз Сектор «С». А значить мусили лишатися документи ще й на рівні штабу АТО – координація дій двох секторів це як раз їхній рівень. Але…
З погляду логіки для штабу АТО, така операція з оточення Донецька по лінії Іловайськ-Дебальцеве виглядає авантюрою та дурістю. Там щойно не вдалося реалізувати задум оточити терористів ДиРи по лінії Дебальцеве-Шахтарськ-Благодатне. Там зірвалося оточення по лінії Лутугине-Ровеньки-Савур-Могила. Тепер, після виводу з оточення Сектору «Д», штабу АТО ще й бракувало сил… Яке оточення, шановні?!
На рівні документів все ще цікавіше. Існують телетайпи штабу Сектора «Б» командирові 40-го батальйону на виступ в Іловайськ. Але за 4 роки НІХТО не зміг знайти жодного наказу штабу АТО або Генштабу для штабу Сектора «Б» наступати на Іловайськ.
І генерал Хомчак, і команда Коломойського у ДніпроОДА заявляли, що наступати на Іловайськ Хомчаку начебто наказав Генштаб. Генштаб у свою чергу не перший рік говорить, що наступ на Іловайськ був виключно ініціативою командування Сектра «Б», генерал Хомчак переконав тоді штаб АТО, ніби зачистка Іловайська – справа реальна і не складна. Як бачимо, загальній логіці подій відповідають як раз заяви Генштабу. Та й довести документально факт наказу Генштабу або штабу АТО Хомчак не здатний – хоча його власний наказ 40-му бату знайшовся швидко.
Навіщо ж генералу Хомчаку знадобилося йти в Іловайськ? Гадаю, причини цього рішення треба шукати в тому факті, що війну генерал Руслан Хомчак зустрів на посаді ТВО командира оперативного командування «Південь» – саме під його керівництвом тоді перебували 17-а, 92-а, 79-а, 93-я, 25-а, 55-а бригади. Штаб оперкомандування «Південь» містився у Дніпропетровську, тобто від перших днів війни генерал Хомчак перебував на контакті і діяв спільно з керівництвом ДніпроОДА, командою Ігоря Коломойського. А, може, і раніше.
Саме в цьому, на мій погляд, і полягає причина його пекучого бажання взяти Іловайськ. Але про це в дописі «Іловайськ, частина друга», де я розповім про участь в Іловайських боях добробатів. І їхніх творців.
На фото: Бій на 2-му блокпосту. Боєць із кулеметом у повен зріст – Павло Петренко. Загинув 29 серпня 2014 року під час бою в Червоносільському у машині, в яку влучив прямою наводкою танк. Похований у Здолбунові на Рівненщині. © Максим Левін.
