Іловайськ. Частина друга – Добробати

Дмитро Вовнянко
Дмитро “Калинчук” Вовнянко

#памятай14й

В жовтні 2014 р., даючи показання тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради, командир батальйону МВС «Шахтарськ» Андрій Філоненко заявив, що рішення про штурм Іловайська силами добровольчих батальйонів МВС «Донбас», «Азов», «Дніпро-1» та «Шахтарськ» приймали 5 серпня 2014 р., у Дніпропетровську, у кабінеті заступника голови Дніпровської ОДА Геннадія Корбана в присутності самого Корбана, командирів згаданих батальйонів С. Семенченко (К. Грішина), А. Білецького, Ю. Берези та А. Філоненка, а також журналіста та редактора сайту «Цензор.нет» Юрія Бутусова і командувача військами Сектору «Б», генерал-лейтенанта Руслана Хомчака. Причиною залучення до операції батальйонів МВС було те, що ЗСУ у Секторі «Б» не мали достатньо сил, аби провести операцію самим. Захопити Іловайськ першими намагалися як раз таки ЗСУ – 40-й батальйон територіальної оборони «Кривбас» наказом генерала Хомчака був відправлений у Іловайськ, але зайняти місто не зміг, натомість виявив, що місто добряче укріплено і насичене терористами ДиРи. Додаткових сил штаб Сектору «Б» просто не мав. Навіть для звільнення Ясинуватої 17-20 серпня була задіяна 95-а аеромобільна бригада, яка виконувала задачі практично у всіх секторах за наказами штабу АТО.

Історією за Іловайськ зацікавився журналіст і політолог Марко Гресь-Арсеньєв. Саме він в інтерв’ю озвучив інформацію, що на зустрічі з Корбаном 5 серпня 2014 р. командирам добробатів було обіцяно по 300 тисяч доларів США за взяття Іловайська, і якісь суми комбати отримали. 18 жовтня 2014 р., після програми «Чорне дзеркало» на телеканалі «Інтер», де Марко Гресь заявив, що комбат Семенченко повів своїх людей в Іловайськ на смерть, на пана Греся був здійснений замах у під’їзді його будинку.



Інформація Філоненка та Греся цікава тому, що вона дає бодай якесь притомне пояснення – чому війська взагалі сунули в Іловайськ, і чому Іловайськ штурмували переважно добробати? Про те, що спроба штурму Іловайську взагалі не вкладається в логіку тодішніх подій на фронті, я вже писав у дописі «Іловайськ. Частина перша – ЗСУ». Повторюватися не буду. Додам лише, що захоплювати Іловайськ в Секторі «Б» намагалися в той самий час, коли сусідній Сектор «Д» ледве тримав фронт – після виведення частин, які перебували в оточенні до 7 серпня 2014 р., в Секторі «Д» залишилося дуже мало військ, і боєздатність їхня була вельми примарною. Якщо в Секторі «Б» знайшлися б зайві сили, набагато логічнішим було відправити їх у Сектор «Д» – посилити фронт. Натомість ці сили полізли в Іловайськ. Додамо також, що АТО на той час керувало СБУ, добробати були частинами МВС, і наказати їм напряму військове командування не могло, – все спілкування з ними відбувалося через кураторів від МВС при штабі АТО, тому існує безліч свідчень.

Інформацію про те, що Генштаб ЗСУ до боїв за Іловайськ був не дотичний ніяк, підтверджує і реальний свідок – екс-начальник штабу батальйону «Донбас» В’ячеслав Власенко, позивний «Філін»: «Зайти до Іловайська – власне бажання Семенченка. І він зробив все, аби «Донбас» туди пішов. Захід туди нашого батальйону взагалі не розглядався у Міноборони та Генштабі».

Те, що тодішнє керівництво ДніпроОДА активно відслідковувало події в Іловайську, відомо кожному, хто в ті дні слідкував за Фейсбук-профілем тодішнього заступника голови ДніпроОДА Бориса Філатова, – оточенню Горлівки та Луганська він тоді уваги майже не приділяв, хоча саме там в той момент вирішувалася доля всієї АТО. І це не дивно, до створення добробатів команда тодішнього голови ДніпроОДА Ігоря Коломойського мала безпосередній стосунок. Але якщо слова Філоненка і Греся відповідають дійсності, яка ж була мета взяття Іловайська? Відповідь очевидна. Від Іловайська ціпком кинути до міста Зугрес, а це Зуївська ТЕЦ, яка забезпечує електрикою всю Донецьку область з усіма розташованими там підприємствами. Належить Зуївська ТЕЦ «ДТЕК Східенерго» Ріната Ахметова. Контроль над станцією бійцями загонів, пов’язаних з командою Коломойського, мав би неабиякі наслідки в сфері українського крупного бізнесу. Але було й ще дещо.

Стараннями преси та громадських активістів бійці добровольчих батальйонів в той час були практично героями нації. Історія добровольчих батальйонів почалася 15 березня 2014 р., коли 500 добровольців Самооборони Майдану вирушили на базу МВС під Києвом, де з них був створений 1-й батальйон Національної гвардії України. 14 квітня 2014 р. почалася історія батальйону «Дніпро-1». Формувала батальйон Дніпровська ОДА. З Дніпровською ОДА пов’язані історії інших батальйонів – «Донбас» і «Шахтарськ». В умовах, коли російські новини та проросійські блогери в інтернеті ширили думку, ніби все населення Півдня і Сходу України живе мрією про потрапляння до складу Росії, поява підрозділів, що складалися з добровольців, українців Дніпропетровщини («Дніпро-1») та Донбасу (такими себе позиціонували «Донбас» та «Шахтарськ»), виглядала справжнім дивом. Піар-ефект від появи батальйонів був шалений. Добробати зразу ж стали кумирами українців.

Було й ще дещо. Інформування населення про події на фронті з боку командування ЗСУ в той час кульгало на обидві ноги, натомість добробати в своїх пабліках у соцмережах давали регулярну інформацію з АТО. Інтерв’ю з бійцями добробатів рясніли ЗМІ. На відміну від армії, де ще з радянських часів про себе розповідати не любили і на контакт з журналістами йшли без особливого бажання, добробати навпаки були цілковито відкриті для ЗМІ. В свідомості людей, які не надто розбиралися в армійських деталях, з добробатами асоціювалися і батальйони територіальної оборони (штатні підрозділи ЗСУ), і батальйон ім. Кульчицького (штатний підрозділ НГУ), тощо. Загальний настрій у ЗМІ в серпні 2014 р. був такий, ніби «добробати звільняють Донбас, а ЗСУ – допомагають», хоча, насправді, було з точністю до навпаки. Вплив добробатів на суспільство був чималий.

Не дивно, що в Іловайську з добробатами опинилася чимала кількість журналістів провідних ЗМІ. Не дивно й те, що бій за Іловайськ в ЗМІ висвітлювався в рази більше ніж оточення Луганська і Горлівки, – операції кількох секторів, які, справді, вирішували долю війни. Тож присутність відомого журналіста Юрія Бутусова на зустрічі в кабінеті Геннадія Корбана, про яку розповіли Філоненко і Гресь, виглядає цілком логічною, з Іловайська від самого початку робили грандіозне піар-шоу в прямому ефірі з очевидною метою – завоювати голоси виборців на парламентських виборах, що відбулися 26 жовтня 2014 р. (про їхнє проведення було оголошено 31 липня 2014 р.). У виграші були б усі – і командири добробатів, і генерал Хомчак (саме в його секторі відбувалися події), і команда Ігоря Коломойського. Єдині, кого все це не влаштовувало, були Москва і терористи ДиРи.

Треба зазначити, піар-шоу Іловайськ таки став і використовується ще й досі.

Факт наради в ДніпроОДА 5 серпня не заперечують і її учасники – Корбан і Бутусов. До речі, в пізнішому інтерв’ю Геннадій Корбан заявив, що операція з взяття Іловайська від початку була провальна. Та поглянемо що сталося після зустрічі.

7 серпня, як раз коли з оточення виводили частини Сектору «Д», штаб Сектору «Б» здійснив нову спробу захопити Іловайськ, – в бій кинули 40-й бат «Кривбас», 39-й бат «Дніпро-2» та кілька одиниць техніки 51-ї бригади ЗСУ. Є дані, що до штурму приєднався загін ДУК «Правий сектор». Штурм результатів не дав, – закріпитися в Іловайську українцям не вдалося. Командир 40-го БТрО Олександр Мотрій повідомив про обстановку в Іловайську штаб Сектору «Б», і це спричинило конфлікт між ним і генералом Хомчаком. Комбат «Шахтарську» Андрій Філоненко стверджує, що він також отримав дані розвідки про укріплення та значний гарнізон у Іловайську. Проте в бій пішов.

10 серпня ЗСУ та добробати спільними силами навалилися на Іловайськ. Бійці «Кривбасу» (ЗСУ) виставили навколо Іловайська чотири блокпости, і цим участь їхня і «Дніпра-2» в штурмі Іловайська обмежилася. «Донбас», «Азов», «Дніпро-1» і «Шахтарськ», посилені гарматами і технікою 51-ї бригади, з двох боків сунули в місто, але закріпитися не змогли. Штурм припинився. Саме в тому бою загинув чоловік депутата Тетяни Чорновол Микола Березовський.

Згідно проміжного звіту тимчасової слідчої комісії ВР, рішення про наступний штурм Іловайська було прийняте 16 серпня на базі батальйона «Азов» в селищі Урзуф, де відбулася нарада командирів добробатів знову таки за участі командувача Сектора «Б» генерала Хомчака та заступника міністра внутрішніх справ генерала Ярового. Іловайськ вирішили брати 18 серпня. Заслуговує на увагу той факт, що трьома днями раніше, 13 серпня, в сусідньому Секторі «Д» зустрічними ударами з боку Росії і Сніжного терористами ДиРи були захоплені Маринівка та Сніжне, – в оточенні опинився перший батальйон 30-ї бригади підполковника Собко. Тоді ж, 13 серпня, стався неорганізований відхід з фронту частини бійців 3-го батальйону 30-ї бригади, а також окремих підрозділів 51-ї і 72-ї. Все це практично на флангу Сектора «Б». Доречне питання, штаб Сектору «Б» хіба не відав про ці події?

Звіт тимчасової слідчої комісії ВР стверджує, що не відали, – операціями в Секторах «Б» і «Д» ніби керував напряму штаб АТО, а командувачі секторів ніби лишилися такими собі «передатчиками» між своїми частинами і штабом АТО. Очевидно, слідча комісія повторила те, що їй сказали самі командувачі Секторів «Б» і «Д». Почути від двох генерал-лейтенантів, що вони працювали лише передатчиками, – це цінно. Не кожен день таке трапляється. До того ж подальші події показують, коли було треба, накази керівника АТО генерал Хомчак ігнорував залюбки, тобто певну самостійність у діях він мав. Не витримує критики і заява ТСК, ніби між секторами «Б» і «Д» не існувало взаємодії, і ті не відали про події одне одного при тому, що розташовані штаби секторів були у 5 км одне від одного. Аби стільки старших офіцерів отак з легкістю визнали свою повну і кричущу профнепридатність, – це шикарно. Навіть працюючи на заводі майстром, я знав, що відбувається і на сусідніх ділянках, і у цехах, які обслуговував, банально аби не підставили. Будь-який керівник робить так само. Такі виправдання – рівень дитячого садка.

Набагато логічнішим буде припустити, що на 16 серпня 2014 р. генерал Хомчак не бачив ніякої загрози з боку РФ і подіям в сусідньому Секторі «Д» значення не надавав. Або ними просто знехтував з якихось невідомих причин. Тому й планував штурми тоді, коли вчасно було думати про оборону і перекидання вивільнених сил сусіду на допомогу. Але.

Того ж дня, згідно звіту ТСК ВР, генерал Хомчак наказав добробатам почати штурм на добу раніше – 17 серпня. Звіт стверджує, що Хомчака прискорив штаб АТО. З врахуванням всього викладеного вище, ризикну припустити, що прискорив його хтось інший. Зранку 17 серпня колона батальйону «Донбас» за підтримки 6 БМП роти капітана Кошуби атакувала Іловайськ. «Дніпро-1» вступив у бій на кілька годин пізніше,  – він не встиг прибути вчасно. Батальйони «Азов» і «Шахтарськ» не прибули взагалі, – їхні командири заявили, що чхати вони хотіли на всі нові накази і прибудуть, як і було домовлено, 18-го. «Дніпро-1» пішов у бій не спільно з «Донбасом», а маршрутом призначеним для «Азову» і «Шахтарська». Бійцям «Донбасу» і «Дніпра-1» вдалося закріпитися на околиці Іловайська.

Наступного дня до Іловайська прибули представники батальйону «Шахтарськ» і заявили, що в штурмі участі брати не будуть, свої дії вони погодили з керівництвом МВС. Батальйон «Азов» до операції в Іловайську долучився лише 19 серпня в кількості 30 бійців. Тут важливе зауваження. Добровольчі батальйони не були власне… батальйонами. Найчисельнішою формацією в Іловайську був «Донбас» – 192 багнети. «Дніпро-1» мав у складі 78 бійців. Штатна ж чисельність батальйону – 400-500 осіб. От так.

19 серпня добровольці знову пішли в бій і змогли захопити залізничне депо. Того ж дня, за словами Андрія Білецького (комбату «Азова»), сталася бурна дискусія між ним і Семеном Семенченко, комбатом «Донбасу». Білецький стверджує що 1,5 години умовляв Семенченка покинути цю авантюру і пити з Іловайська. Крім того, за словами Білецького, підтримка добровольців артилерією та бронетехнікою була значно менша за обіцяну штабом Сектору «Б». Це до питання про участь в боях за Іловайськ ЗСУ. Білецький вивів своїх людей з бою, і більше «Азов» участі в боях за Іловайськ не брав.

Я спеціально детально описую всі ці нюанси поводження командирів добробатів, аби наголосити, ані Білецький, ані Філоненко за свої дії під Іловайськом до сьогодні не зазнали жодних покарань. Їх навіть не пожурили. Ба більше, Семенченко у всіх своїх інтерв’ю жодного разу не звинуватив Білецького та Філоненка у боягузтві, тему виходу з бою «Азову» обходить украй делікатно (явно знає, що Білецькому буде що відповісти). Це до питання про те, хто приймав рішення про штурм Іловайська, та чи існував відповідний наказ штабу АТО (не знайдений досі).

Ще одна деталь. На 19 серпня про наявність на території України російських батальйонних груп знали вже і в штабі Сектору «Д», і в штабі АТО. 17 серпня 2014 р. був нанесений ракетний удар системами «Точка-У» та «Смерч» по колоні 18-ї окремої моторизованої бригади армії РФ. Спалили 46 машин. Тут уже командування Сектору «Б» не відкрутиться, – воно мусило знати про вхід в Україну штатних частин російської армії. Але «show must go on», штурм Іловайська продовжився.

Того ж 19 серпня добровольці спробували просунутися вглиб міста. Явно бійці вже піднімалися в атаку важко, і вести їх мусили їхні командири, – того ж дня був поранений комбат Семенченко і контужений комбат Береза. Семенченко був вивезений з Іловайська, командувати батальйоном «Донбас» і всіма добровольцями залишився начштабу «Донбас» В’ячеслав Власенко («Філін»).

20 серпня прес-служба Нацгвардії повідомила про те, що Іловайськ повністю під контролем українських силовиків. Повідомлення було кричущою неправдою, добровольці контролювали лише половину міста на захід від залізниці. Зону багатоповерхової забудови контролювали терористи. Звідки інформація про повне звільнення Іловайська потрапила до МВС? Очевидно, від службовців МВС, командирів добробатів.

Того ж дня інформацію, оголошену прес-службою НГУ, повторила прес-служба РНБО. Відтоді фразою «РНБО відзвітувала про взяття Іловайська» рясніє більшість матеріалів на цю тему.

 

Поділитися:
Share

Share