Іловайськ. Частина третя – Оточення

Найбільша загадка Іловайського бойовища звучить так — коли потрапило в оточення угрупування під Іловайськом? В серпні 2014 р. з кожного профілю кожного зрадофіла було зрозуміло – 24 серпня. Але… Перебравши нині купу матеріалів, для себе я зрозумів, що оточення добробатів і частин ЗСУ під Іловайськом сталося 24, 25, 26 і 27 серпня. Кожне джерело подає різні дані. Чому так? Згідно підручника, оточення – це ізоляція частини сил противника від сусідніх і розташованих в його тилу, з метою знищення. Але фокус у тому, що ані 24, ані 25, ані 26 серпня угрупування під Іловайськом ізольоване не було. Докази? Та будь ласка. 25 серпня до штабу Сектору «Б» у Многопілля (він потрапив в оточення разом з Іловайськом) приїхав колишній командувач сектору «Д» генерал Литвин і після розмови з офіцерами штабу виїхав в розпорядження штабу АТО. 26 серпня з Многопілля виїхав з групою штабістів полковник Ігор Палагнюк – і благополучно досяг Стили. Відомо, що разом з офіцерами Палагнюка з району Многопілля – Іловайськ виїхала 2-а ротна група батальйону «Горинь». У проміжному звіті слідчої комісії Верховної Ради також зазначено, що з Іловайська ще 26 і 27 серпня вивозили поранених. То коли ж замкнулося, власне, оточення?

Це – не єдине питання, яке виникає по Іловайському бойовищу. Але пройдемося по подіях і побачимо, як вони розвивалися.

На 20 серпня, коли прес-служба НГУ, а за нею і РНБО, оголосили про повний контроль над Іловайськом (терористи ДиРи того самого дня повідомили про свій повний контроль), з Іловайська стався відтік комбатів-добровольців. Разом зі своїми людьми вийшов з Іловайська комбат «Азову» Андрій Білецький. За ним ыз пораненням поїхав до Дніпра комбат «Донбасу» Семенченко-Гришин. Нарешті в розташування штабу Сектору «Б» віддрейфував комбат «Дніпра-1» Береза. За старшого в Іловайську залишився тодішній начальник штабу бату «Донбас» В’ячеслав Власенко («Філін»). У розпорядженні «Філіна» було дуже мало людей – 192 бійця «Донбасу» і 78 багнетів «Дніпра-1». Ще – бронегрупа з бійців 51-ї бригади, виділена командуванням Сектору «Б». І ще – багато-багато командирів. «Ми керували всіма військами, які знаходилися в секторі, а генерал Хомчак у той час керував безпосередньо угрупуванням, яке блокувало Іловайськ» – генерал (тоді – полковник) Ігор Палагнюк.

Питання перше. Сектор «Б» – це чималий відрізок фронту, від Ясинуватої до Великої Шишівки. В зоні дії сектору були Авдіївка, Піски, Донецький аеропорт тощо. Чому командувач Сектору «Б» особисто сунув керувати боями під Іловайськом? Хіба інших справ не було?

Того ж 20 серпня було прийняте рішення поповнити угрупування в Іловайську. Туди додатково стягнули «батальйони» (по факту жоден із них таким не був) «Миротворець» (83 бійці), «Херсон» (27 багнетів), «Світязь» (23 добровольці), «Івано-Франківськ» (25 бійці). «Миротворець» прибув до Іловайська 24 серпня посеред дня (як раз коли в Києві вже завершився парад – !), «Херсон» – трохи раніше, а «Світязь» та «Івано-Франківськ» – 25 серпня (через добу після параду в Києві). Цікавий нюанс. Після отримання Андрієм Тетеруком (комбатом «Миротворця») наказу висуватися в Іловайськ: «двічі чи тричі телефонував журналіст Юрій Бутусов зі словами: «Андрей, ты где? Ты нам тут очень нужен», маючи на увазі Іловайськ. Я відповів, що готую підрозділ до передислокації, але висловив здивування, що про операцію вже хтось знає».

Питання друге. А ким власне був в Іловайську журналіст Юрій Бутусов? Журналістом, тобто пасивним спостерігачем і висвітлювачем подій, чи офіцером штабу, який координував дії різних підрозділів? Не менше питань і до Тетерука – а з якого доброго дива він взагалі щось пояснював журналісту Бутусову? Чому не порадив брати інфу від прес-служби штабу Сектору? На якій ще ділянці фронту командири підрозділів вступали з журналістом Бутусовим у діалоги на кшталт наведеного? Відтак, нинішні оцінки журналіста Бутусова – об’єктивні та неупереджені, чи?..

Як бачимо, і 24-го, і 25-го до Іловайська заводили нові підрозділи – оточення ніхто не боявся. І цьому існує чимало підтверджень. В доповіді про дії 40-го батальйону, оприлюдненій журналістом Ростиславом Шапошніковим, читаємо таке: «24.08.2014 року після прицільною обстрілу базового табору 40 БТрО командиром батальйону було прийнято рішення щодо виводу особового складу з-під м. Іловайськ, а також базового табору з смт. Старобешево, оскільки існувала можливість взяття сил ЗСУ в кільце військами РФ, які увійшли на територію України за напрямками Успенка Амвросіївка – Колоски – Кутейніково, Комсомольське – Старобешево. Командиром батальйону було віддано наказ на всі опорні пункти бути готовими до виходу зі зброєю та основними речами, але за командою генерал-лейтенанта Р.Б.ХОМЧАКА особовий склад опорних пунктів був зупинений та отримав наказ зайняти кругову оборону». І ще от таке: «Після доповідей від розвідки з опорних пунктів про вхід військ РФ командиром батальйону ще 24.08.2014 року була здійснена доповідь керівнику сектору «Б» генерал-лейтенанту Р.Б.ХОМЧАКУ, на що надійшла відповідь «інформація не перевірена».

Питання третє. Чи не тому штаб АТО ані 24-го, ані 25 серпня не міг визначитися, хто воює проти Сектору «Б» – штатні частини російської армії, чи нові банди «відпускників та добровольців», бо штаб Сектору «Б» йому також казав «інформація не перевірена»? Довелося прочитати свідчення, що й з доповідями з Сектору «Д» не все гаразд – звідти також повідомляли про «колони техніки без знаків розрізнення під прапорами ДНР».

А що взагалі робилося на інших ділянках фронту в той момент? А отут – цікаво. Москва увірвалася в Україну 23 серпня. Що сталося далі? Далі: 23 серпня знявся і уїхав в глибокий тил батальйон «Прикарпаття», покинула позиції і відступила до Старобешево 1-а батальйонна група 28-ї бригади. 24 серпня ротна група 93-ї бригади здобула завдання вирушити на допомогу групі полковника Гордійчука на Савур-Могилі, вступила в бій, відступила, зникла зі зв’язку і знайшлася лише 25 серпня біля Іловайська. 25 серпня батальйонна група 72-ї бригади отримала завдання висунутися на рубіж Старобешево і зупинити просування противника, але не доповзла туди навіть 28 серпня. 26 серпня залишки зведеного загону 51-ї, 28-ї, десанту 25-ї бригад з району Амвросіївка – Кутейникове самовільно відійшли на захід. Ці частини були визнані такими, що неспроможні виконувати завдання. Того ж дня 1-а бригада НГУ, яка мусила зайняти рубіж Гранітне – Комсомольське (тобто позиції бату «Прикарпаття») просаботувала наказ. Що ж таке сталося з відданими синами України?

А сталося те, що приблизно від 23 серпня 2014 р. на соцмережах просто сказилися всепропальщики. Вже 24 серпня повідомляли якісь фантастичні дані – про оточення Іловайська (якого ще не було), про російські танкові колони біля Волновахи, про втрату Маріуполя… «Віддані небайдужі патріоти» слово в слово повторили маячню терориста Захарченка про оточення 4000 українців. До розгону «зради» тут же підключилися ЗМІ, які приблизно до 22 серпня співали практично безперервні дифірамби ЗСУ, НГ і добробатам – в той час як терористи ДиРи і Луганди самі повідомляли і про взяття Маринівки, і про бої біля Лутугіно і Георгіївки тощо й тощо. Ну й звісно повідомлення про «добровольців, які гинуть в Іловайську» лунали з кожної праски. Інформаційний удар по суспільству був жахливий, люди справді не розуміли – кому їм вірити? Звісно, ці настрої врізали по бійцях на фронті. А позаяк про наступ росіян бійці знали не з новин, і це нашарувалося на шалену втому від попередніх боїв – багато хто зневірився у власному командуванні. Паніка охопила цілі підрозділи. А що було насправді?

А насправді росіяни 25 серпня вийшли на рубіж Старобешеве – Кутейникове – Амвросіївка і… зупинилися. Шлях від кордону до Кутейникова (25 км – !) вони повзли майже дві доби. Здавалося, до повного оточення українського угрупування біля Іловайська та Многопілля – один крок. Через Бірюки і Моспіне – пряма дорога на Донецьк, як раз західніше від Многопілля і Іловайська. Але росіяни вперед не потикалися. Чому?

Ну, по-перше, на 23 серпня 2014 р. основним гемороєм для росіян був не Іловайськ, а 1-й батальйон 30-ї бригади, який бився в оточенні біля Міусинська. З Сектору «А» (з півночі) назустріч йому вирушила ротна група 2-го батальйону тої таки 30-ї бригади (вона воювала в Секторі «А») і на 25 серпня 1-й бат 30-ки вийшов з оточення в Сектор «А». 23, 24 і 25 серпня росіяни намагалися перешкодити саме йому.

По-друге, 24 серпня знову таки основною проблемою Москви був не Сектор «Б», а Савур-Могила, де засіла зведена група Сумрака. Росіяни і терористи пішли на штурм, але все ще Сектор «Д» генерала Литвина прикрив висоту артилерією і група втрималася. Вночі Сумрак з підлеглими залишив Савур-Могилу і пішов на прорив до основних сил.

По-третє, по росіянах почали завдавати ударів українська артилерія і авіація. 24 серпня пара вертольотів МІ-24 врізали по росіянах біля села Шевченко. 25 серпня об 11:00 по позиціях росіян у районах Моспіно, Старобешеве та Кутейникове врізала артилерія Сектору «Б» і завдала втрат, а о 16:00 – повторила по району с. Агрономічне. Вдень 24 серпня батарея капітана Коваля з 51-ї бригади накрила вогнем колону російської 98-ї дивізії ВДВ та знищила 2 БМД. Росіяни залягли у посадці. О 17:00 10 десантників Росії були взяти в полон відділенням розвідників сержанта Козака, причому, за словами Козака, росіяни простували полем «мов теля на пасовищі». Виявилося, що вони навіть не відали, що потрапили до України і що тут все всерйоз – були подавлені і шоковані. Явно – не вони одні такі були, чимало росіян не уявляли, куди їх лиха несе. Це – по-четверте.

По-п’яте, зовнішній вигляд росіян (маскхалати часів СРСР, неоковирний зовнішній вигляд) наводить на думку, що висмикували їх, що називається, «з миру по нитці». Тут варто згадати – чому росіяни перейняли тактику батальйонних груп? Почалося все у Чечні, де в батальйонну групу зводили по факту штатну бригаду, яка мала значний некомплект особового складу. На момент війни з Грузією у 58-й армії РФ (найбільш боєздатній) кожен мотострілецький або танковий полк мали у своєму складі батальйонну групу повного штату, склад якої мінявся кожні 6 місяців. Тобто по факту, один батальйон у полку був повністю боєздатний, а решта…

Дослідникам літньої кампанії 2014 року я дарую тему для дослідження – порахувати, скільки росіян брали участь у тих боях в Україні? Навмання. 8 батальйонних груп увійшли до України 23 серпня. Чотири – 17-18 серпня біля Луганська. Ще приблизно дві – в Секторі «Д» між 14 і 20 серпня. До цього докинемо «відпускників», висмикування яких добряче «висушило» російські частини. Здавалося б, чого там Росії перейматися? Армія в неї чимала… А от і ні. Справа в тому, що до немалої армії Росія має ще й немалу територію, яку треба контролювати. В РФ украй нестабільна ситуація у Примор’ї та в Тиві. У Росії далеко не ідилія на Кавказі. У Росії вічний головний біль – кордон із країнами Середньої Азії. Далеко не ідеальна ситуація в Татарстані та Башкирії. А ще – кордон з Китаєм. А ще – щойно окупований Крим, де угрупування російських військ зростає і зростає. Росія фізично не може виділити на війну значну частину своїх військ, вони мусять стерегти територію самої Росії – теза ця відома з часів походу Карла ХІІ.

Ризикну припустити, що у війні на сході України РФ задіяла сили набагато більші, ніж під час війни у Грузії та у Чечні – і всерйоз постала перед потребою, в разі продовження війни, призивати резервістів (в країні, де ще дуже гарно пам’ятають Чечню) – цим і пояснюється її поступливість на переговорах у Мінську. Цим же пояснюється дивна пасивність росіян у тих боях. Генштаб називає загальну кількість російських військ, що зайшли 23-24 серпня, у 6000 осіб. На Донецький напрямок зайшла половина – 3000 бійців. З них одна батальйонна група перебувала на Маріупольському напрямку. Лишається щось так 2250 рил на просторі від Старобешево до Сніжного.

По-шосте, по-сьоме, і по-восьме я вже перелічував у попередніх дописах – офіцери-росіяни вже знали про гірку долю російських частин, що зайшли в Україну до них, вони теж чули жахи про «бригади «Правого сектору», що розпинають хлопчиків», у них практично не було бронежилетів (про це свідчив генерал Палагнюк). Додам ще одне – зайнявши рубіж Старобешеве – Кутейникове – Амвросіївка, росіяни явно чекали відповідної «ввічливості» від терористів ДиРи – аби оточення замкнули вони. Але терористи ДиРи остаточно оточувати українців так саме не поспішали. 25 серпня, під впливом «підбадьорюючих та обнадійливих новин з українських ЗМІ та соцмереж», підрозділи 51-ї бригади та 39-го і 2-го БТрО (загалом біля 1200 багнетів) покинули позиції в районі Оленівки, Березівки та Нового Світу та відступили в тил. Висуваючись за ними, терористи ДиРи також наблизилися до Старобешева. Проте – кільце не замикали, явно пропонуючи зробити це ЗС РФ. Взаємне «алаверди» тривало все 26 і зранку 27 серпня – з Іловайська в цей час вивозили поранених, виїхала група офіцерів штабу та ротна група бату «Горинь». І лише 27 серпня вдень, ротна група 92-ї бригади, що йшла на посилення позицій біля Старобешева, потрапила під артилерійський вогонь, втратила техніку і відступила в тил. Відтоді оточення було повним.

Чому росіяни так довго тягнули? Висловлю власне припущення. Росіян там було біля 2200 осіб. Українських сил – добробатів, підрозділів 39-го, 40-го та 42-го батів, частин 51-ї, 93-ї, 17-ї та 92-ї бригад (які відступили до штабу і Многопіллі з фронту), разом – біля 1300-1400 бійців. Зараз ми знаємо, що сталося в результаті. Тоді ж цього не відав ніхто. Росіяни не надто вірили терористам ДиРи і чудово розуміли, що в разі прориву українців з оточення зустрічний бій вести доведеться саме їм. Так, росіян було більше – але й українців було чимало, а помирати ніхто не хотів. Тому честь замкнути в котлі українців вони перекладали на терористів – а ті відповідали взаємністю. Аж до 27 серпня, коли далі тягнути було просто не можна. В подальшому росіяни явно здобули підкріплення, але про це – далі.

Все висловлене разом наводить на ще одне вельми важливе питання – що тримало генерала Хомчака і «куратора добровольчих батальйонів» комбата Березу біля Іловайська протягом трьох днів – 24, 25 і 26 серпня? Про наступ росіян Хомчак знав ще 24 серпня – від власних же підлеглих з 40-го бату «Кривбас». Але – в Іловайськ зайшов бат «Миротворець». Він знав про них 25 серпня – від генерала Литвина. Але – в Іловайськ зайшли «Світязь» і «Івано-Франковськ». Чому ж він не забрав свої частини в кулак і не повів на прорив, коли коридор ще існував? Згідно проміжного звіту ТСК Верховної Ради дозволу на вихід не давав штаб АТО. Дозволю собі в це не повірити. Не штаб АТО розробляв операцію в Іловайську. Не штаб АТО давав команди 40-му бату захопити Іловайськ самотужки ще 4 серпня. Нарешті – не представники штабу АТО були присутні на нараді у заступника голови Дніпровської ОДА Геннадія Корбана – там були комбати, Бутусов і Хомчак. Очевидно, причина такої пасивності генерала Хомчака – у чомусь іншому.

У чому? Часом не в тих, обіцяних комбатам добровольців за Іловайськ грошах, про які розповів Марко Гресь?