Іловайськ. Частина третя – Оточення

Дмитро Вовнянко
Дмитро Вовнянко

Найбільша загадка Іловайського бойовища звучить так — коли потрапило в оточення угрупування під Іловайськом? В серпні 2014 р. з кожного профілю кожного зрадофіла було зрозуміло – 24 серпня. Але… Перебравши нині купу матеріалів, для себе я зрозумів, що оточення добробатів і частин ЗСУ під Іловайськом сталося 24, 25, 26 і 27 серпня. Кожне джерело подає різні дані. Чому так? Згідно підручника, оточення – це ізоляція частини сил противника від сусідніх і розташованих в його тилу, з метою знищення. Але фокус у тому, що ані 24, ані 25, ані 26 серпня угрупування під Іловайськом ізольоване не було. Докази? Та будь ласка. 25 серпня до штабу Сектору «Б» у Многопілля (він потрапив в оточення разом з Іловайськом) приїхав колишній командувач сектору «Д» генерал Литвин і після розмови з офіцерами штабу виїхав в розпорядження штабу АТО. 26 серпня з Многопілля виїхав з групою штабістів полковник Ігор Палагнюк – і благополучно досяг Стили. Відомо, що разом з офіцерами Палагнюка з району Многопілля – Іловайськ виїхала 2-а ротна група батальйону «Горинь». У проміжному звіті слідчої комісії Верховної Ради також зазначено, що з Іловайська ще 26 і 27 серпня вивозили поранених. То коли ж замкнулося, власне, оточення?

Це – не єдине питання, яке виникає по Іловайському бойовищу. Але пройдемося по подіях і побачимо, як вони розвивалися.

На 20 серпня, коли прес-служба НГУ, а за нею і РНБО, оголосили про повний контроль над Іловайськом (терористи ДиРи того самого дня повідомили про свій повний контроль), з Іловайська стався відтік комбатів-добровольців. Разом зі своїми людьми вийшов з Іловайська комбат «Азову» Андрій Білецький. За ним ыз пораненням поїхав до Дніпра комбат «Донбасу» Семенченко-Гришин. Нарешті в розташування штабу Сектору «Б» віддрейфував комбат «Дніпра-1» Береза. За старшого в Іловайську залишився тодішній начальник штабу бату «Донбас» В’ячеслав Власенко («Філін»). У розпорядженні «Філіна» було дуже мало людей – 192 бійця «Донбасу» і 78 багнетів «Дніпра-1». Ще – бронегрупа з бійців 51-ї бригади, виділена командуванням Сектору «Б». І ще – багато-багато командирів. «Ми керували всіма військами, які знаходилися в секторі, а генерал Хомчак у той час керував безпосередньо угрупуванням, яке блокувало Іловайськ» – генерал (тоді – полковник) Ігор Палагнюк.



Питання перше. Сектор «Б» – це чималий відрізок фронту, від Ясинуватої до Великої Шишівки. В зоні дії сектору були Авдіївка, Піски, Донецький аеропорт тощо. Чому командувач Сектору «Б» особисто сунув керувати боями під Іловайськом? Хіба інших справ не було?

Того ж 20 серпня було прийняте рішення поповнити угрупування в Іловайську. Туди додатково стягнули «батальйони» (по факту жоден із них таким не був) «Миротворець» (83 бійці), «Херсон» (27 багнетів), «Світязь» (23 добровольці), «Івано-Франківськ» (25 бійці). «Миротворець» прибув до Іловайська 24 серпня посеред дня (як раз коли в Києві вже завершився парад – !), «Херсон» – трохи раніше, а «Світязь» та «Івано-Франківськ» – 25 серпня (через добу після параду в Києві). Цікавий нюанс. Після отримання Андрієм Тетеруком (комбатом «Миротворця») наказу висуватися в Іловайськ: «двічі чи тричі телефонував журналіст Юрій Бутусов зі словами: «Андрей, ты где? Ты нам тут очень нужен», маючи на увазі Іловайськ. Я відповів, що готую підрозділ до передислокації, але висловив здивування, що про операцію вже хтось знає».

Питання друге. А ким власне був в Іловайську журналіст Юрій Бутусов? Журналістом, тобто пасивним спостерігачем і висвітлювачем подій, чи офіцером штабу, який координував дії різних підрозділів? Не менше питань і до Тетерука – а з якого доброго дива він взагалі щось пояснював журналісту Бутусову? Чому не порадив брати інфу від прес-служби штабу Сектору? На якій ще ділянці фронту командири підрозділів вступали з журналістом Бутусовим у діалоги на кшталт наведеного? Відтак, нинішні оцінки журналіста Бутусова – об’єктивні та неупереджені, чи?..

Як бачимо, і 24-го, і 25-го до Іловайська заводили нові підрозділи – оточення ніхто не боявся. І цьому існує чимало підтверджень. В доповіді про дії 40-го батальйону, оприлюдненій журналістом Ростиславом Шапошніковим, читаємо таке: «24.08.2014 року після прицільною обстрілу базового табору 40 БТрО командиром батальйону було прийнято рішення щодо виводу особового складу з-під м. Іловайськ, а також базового табору з смт. Старобешево, оскільки існувала можливість взяття сил ЗСУ в кільце військами РФ, які увійшли на територію України за напрямками Успенка Амвросіївка – Колоски – Кутейніково, Комсомольське – Старобешево. Командиром батальйону було віддано наказ на всі опорні пункти бути готовими до виходу зі зброєю та основними речами, але за командою генерал-лейтенанта Р.Б.ХОМЧАКА особовий склад опорних пунктів був зупинений та отримав наказ зайняти кругову оборону». І ще от таке: «Після доповідей від розвідки з опорних пунктів про вхід військ РФ командиром батальйону ще 24.08.2014 року була здійснена доповідь керівнику сектору «Б» генерал-лейтенанту Р.Б.ХОМЧАКУ, на що надійшла відповідь «інформація не перевірена».

Питання третє. Чи не тому штаб АТО ані 24-го, ані 25 серпня не міг визначитися, хто воює проти Сектору «Б» – штатні частини російської армії, чи нові банди «відпускників та добровольців», бо штаб Сектору «Б» йому також казав «інформація не перевірена»? Довелося прочитати свідчення, що й з доповідями з Сектору «Д» не все гаразд – звідти також повідомляли про «колони техніки без знаків розрізнення під прапорами ДНР».

А що взагалі робилося на інших ділянках фронту в той момент? А отут – цікаво. Москва увірвалася в Україну 23 серпня. Що сталося далі? Далі: 23 серпня знявся і уїхав в глибокий тил батальйон «Прикарпаття», покинула позиції і відступила до Старобешево 1-а батальйонна група 28-ї бригади. 24 серпня ротна група 93-ї бригади здобула завдання вирушити на допомогу групі полковника Гордійчука на Савур-Могилі, вступила в бій, відступила, зникла зі зв’язку і знайшлася лише 25 серпня біля Іловайська. 25 серпня батальйонна група 72-ї бригади отримала завдання висунутися на рубіж Старобешево і зупинити просування противника, але не доповзла туди навіть 28 серпня. 26 серпня залишки зведеного загону 51-ї, 28-ї, десанту 25-ї бригад з району Амвросіївка – Кутейникове самовільно відійшли на захід. Ці частини були визнані такими, що неспроможні виконувати завдання. Того ж дня 1-а бригада НГУ, яка мусила зайняти рубіж Гранітне – Комсомольське (тобто позиції бату «Прикарпаття») просаботувала наказ. Що ж таке сталося з відданими синами України?

А сталося те, що приблизно від 23 серпня 2014 р. на соцмережах просто сказилися всепропальщики. Вже 24 серпня повідомляли якісь фантастичні дані – про оточення Іловайська (якого ще не було), про російські танкові колони біля Волновахи, про втрату Маріуполя… «Віддані небайдужі патріоти» слово в слово повторили маячню терориста Захарченка про оточення 4000 українців. До розгону «зради» тут же підключилися ЗМІ, які приблизно до 22 серпня співали практично безперервні дифірамби ЗСУ, НГ і добробатам – в той час як терористи ДиРи і Луганди самі повідомляли і про взяття Маринівки, і про бої біля Лутугіно і Георгіївки тощо й тощо. Ну й звісно повідомлення про «добровольців, які гинуть в Іловайську» лунали з кожної праски. Інформаційний удар по суспільству був жахливий, люди справді не розуміли – кому їм вірити? Звісно, ці настрої врізали по бійцях на фронті. А позаяк про наступ росіян бійці знали не з новин, і це нашарувалося на шалену втому від попередніх боїв – багато хто зневірився у власному командуванні. Паніка охопила цілі підрозділи. А що було насправді?

А насправді росіяни 25 серпня вийшли на рубіж Старобешеве – Кутейникове – Амвросіївка і… зупинилися. Шлях від кордону до Кутейникова (25 км – !) вони повзли майже дві доби. Здавалося, до повного оточення українського угрупування біля Іловайська та Многопілля – один крок. Через Бірюки і Моспіне – пряма дорога на Донецьк, як раз західніше від Многопілля і Іловайська. Але росіяни вперед не потикалися. Чому?

Ну, по-перше, на 23 серпня 2014 р. основним гемороєм для росіян був не Іловайськ, а 1-й батальйон 30-ї бригади, який бився в оточенні біля Міусинська. З Сектору «А» (з півночі) назустріч йому вирушила ротна група 2-го батальйону тої таки 30-ї бригади (вона воювала в Секторі «А») і на 25 серпня 1-й бат 30-ки вийшов з оточення в Сектор «А». 23, 24 і 25 серпня росіяни намагалися перешкодити саме йому.

По-друге, 24 серпня знову таки основною проблемою Москви був не Сектор «Б», а Савур-Могила, де засіла зведена група Сумрака. Росіяни і терористи пішли на штурм, але все ще Сектор «Д» генерала Литвина прикрив висоту артилерією і група втрималася. Вночі Сумрак з підлеглими залишив Савур-Могилу і пішов на прорив до основних сил.

По-третє, по росіянах почали завдавати ударів українська артилерія і авіація. 24 серпня пара вертольотів МІ-24 врізали по росіянах біля села Шевченко. 25 серпня об 11:00 по позиціях росіян у районах Моспіно, Старобешеве та Кутейникове врізала артилерія Сектору «Б» і завдала втрат, а о 16:00 – повторила по району с. Агрономічне. Вдень 24 серпня батарея капітана Коваля з 51-ї бригади накрила вогнем колону російської 98-ї дивізії ВДВ та знищила 2 БМД. Росіяни залягли у посадці. О 17:00 10 десантників Росії були взяти в полон відділенням розвідників сержанта Козака, причому, за словами Козака, росіяни простували полем «мов теля на пасовищі». Виявилося, що вони навіть не відали, що потрапили до України і що тут все всерйоз – були подавлені і шоковані. Явно – не вони одні такі були, чимало росіян не уявляли, куди їх лиха несе. Це – по-четверте.

По-п’яте, зовнішній вигляд росіян (маскхалати часів СРСР, неоковирний зовнішній вигляд) наводить на думку, що висмикували їх, що називається, «з миру по нитці». Тут варто згадати – чому росіяни перейняли тактику батальйонних груп? Почалося все у Чечні, де в батальйонну групу зводили по факту штатну бригаду, яка мала значний некомплект особового складу. На момент війни з Грузією у 58-й армії РФ (найбільш боєздатній) кожен мотострілецький або танковий полк мали у своєму складі батальйонну групу повного штату, склад якої мінявся кожні 6 місяців. Тобто по факту, один батальйон у полку був повністю боєздатний, а решта…

Дослідникам літньої кампанії 2014 року я дарую тему для дослідження – порахувати, скільки росіян брали участь у тих боях в Україні? Навмання. 8 батальйонних груп увійшли до України 23 серпня. Чотири – 17-18 серпня біля Луганська. Ще приблизно дві – в Секторі «Д» між 14 і 20 серпня. До цього докинемо «відпускників», висмикування яких добряче «висушило» російські частини. Здавалося б, чого там Росії перейматися? Армія в неї чимала… А от і ні. Справа в тому, що до немалої армії Росія має ще й немалу територію, яку треба контролювати. В РФ украй нестабільна ситуація у Примор’ї та в Тиві. У Росії далеко не ідилія на Кавказі. У Росії вічний головний біль – кордон із країнами Середньої Азії. Далеко не ідеальна ситуація в Татарстані та Башкирії. А ще – кордон з Китаєм. А ще – щойно окупований Крим, де угрупування російських військ зростає і зростає. Росія фізично не може виділити на війну значну частину своїх військ, вони мусять стерегти територію самої Росії – теза ця відома з часів походу Карла ХІІ.

Ризикну припустити, що у війні на сході України РФ задіяла сили набагато більші, ніж під час війни у Грузії та у Чечні – і всерйоз постала перед потребою, в разі продовження війни, призивати резервістів (в країні, де ще дуже гарно пам’ятають Чечню) – цим і пояснюється її поступливість на переговорах у Мінську. Цим же пояснюється дивна пасивність росіян у тих боях. Генштаб називає загальну кількість російських військ, що зайшли 23-24 серпня, у 6000 осіб. На Донецький напрямок зайшла половина – 3000 бійців. З них одна батальйонна група перебувала на Маріупольському напрямку. Лишається щось так 2250 рил на просторі від Старобешево до Сніжного.

По-шосте, по-сьоме, і по-восьме я вже перелічував у попередніх дописах – офіцери-росіяни вже знали про гірку долю російських частин, що зайшли в Україну до них, вони теж чули жахи про «бригади «Правого сектору», що розпинають хлопчиків», у них практично не було бронежилетів (про це свідчив генерал Палагнюк). Додам ще одне – зайнявши рубіж Старобешеве – Кутейникове – Амвросіївка, росіяни явно чекали відповідної «ввічливості» від терористів ДиРи – аби оточення замкнули вони. Але терористи ДиРи остаточно оточувати українців так саме не поспішали. 25 серпня, під впливом «підбадьорюючих та обнадійливих новин з українських ЗМІ та соцмереж», підрозділи 51-ї бригади та 39-го і 2-го БТрО (загалом біля 1200 багнетів) покинули позиції в районі Оленівки, Березівки та Нового Світу та відступили в тил. Висуваючись за ними, терористи ДиРи також наблизилися до Старобешева. Проте – кільце не замикали, явно пропонуючи зробити це ЗС РФ. Взаємне «алаверди» тривало все 26 і зранку 27 серпня – з Іловайська в цей час вивозили поранених, виїхала група офіцерів штабу та ротна група бату «Горинь». І лише 27 серпня вдень, ротна група 92-ї бригади, що йшла на посилення позицій біля Старобешева, потрапила під артилерійський вогонь, втратила техніку і відступила в тил. Відтоді оточення було повним.

Чому росіяни так довго тягнули? Висловлю власне припущення. Росіян там було біля 2200 осіб. Українських сил – добробатів, підрозділів 39-го, 40-го та 42-го батів, частин 51-ї, 93-ї, 17-ї та 92-ї бригад (які відступили до штабу і Многопіллі з фронту), разом – біля 1300-1400 бійців. Зараз ми знаємо, що сталося в результаті. Тоді ж цього не відав ніхто. Росіяни не надто вірили терористам ДиРи і чудово розуміли, що в разі прориву українців з оточення зустрічний бій вести доведеться саме їм. Так, росіян було більше – але й українців було чимало, а помирати ніхто не хотів. Тому честь замкнути в котлі українців вони перекладали на терористів – а ті відповідали взаємністю. Аж до 27 серпня, коли далі тягнути було просто не можна. В подальшому росіяни явно здобули підкріплення, але про це – далі.

Все висловлене разом наводить на ще одне вельми важливе питання – що тримало генерала Хомчака і «куратора добровольчих батальйонів» комбата Березу біля Іловайська протягом трьох днів – 24, 25 і 26 серпня? Про наступ росіян Хомчак знав ще 24 серпня – від власних же підлеглих з 40-го бату «Кривбас». Але – в Іловайськ зайшов бат «Миротворець». Він знав про них 25 серпня – від генерала Литвина. Але – в Іловайськ зайшли «Світязь» і «Івано-Франковськ». Чому ж він не забрав свої частини в кулак і не повів на прорив, коли коридор ще існував? Згідно проміжного звіту ТСК Верховної Ради дозволу на вихід не давав штаб АТО. Дозволю собі в це не повірити. Не штаб АТО розробляв операцію в Іловайську. Не штаб АТО давав команди 40-му бату захопити Іловайськ самотужки ще 4 серпня. Нарешті – не представники штабу АТО були присутні на нараді у заступника голови Дніпровської ОДА Геннадія Корбана – там були комбати, Бутусов і Хомчак. Очевидно, причина такої пасивності генерала Хомчака – у чомусь іншому.

У чому? Часом не в тих, обіцяних комбатам добровольців за Іловайськ грошах, про які розповів Марко Гресь?

З дозволу керівництва знімальної групи, яка працює над створенням документального фільму про Іловайські бої 2014-го року, подаю уривки зі свого інтерв’ю. Надіюсь, що в них є відповіді на багато запитань, що цікавлять українське суспільство в ці дні.Щодо стратегічного значення Іловайська.“Іловайськ в липні мав ще певний інтерес для нас, як велика вузлова станція і він в наших планах розглядався як один з тактичних епізодів, тактичних завдань, яке вирішувалось в ході всієї операції. Операція мала широкий розмах, більше 400 км по фронту. Іловайськ, як населений пункт – це було просто як одне із тактичних завдань всієї операції. Якогось стратегічного значення він для нас не мав, особливо вже у серпні місяці, коли ми контролювали Кутейникове. А Кутейникове надало нам можливість перерізати як раз залізничне сполучення з Росією – залізничну гілку, яка йде через Амвросіївку – Кутейникове на Іловайськ, а потім на Макіївку і Донецьк.Тобто нам не було такої необхідності ставити Іловайськ, як якийсь стратегічний центр, який необхідно було будь за що взяти.19 серпня ми взяли під контроль Ясинувату. Десь після 23-24 години 95-ту бригаду ми вивели на відновлення боєздатності тому, що ми мали для неї ще кілька завдань, які повинна була вирішувати. Їх повинен був замінити підрозділи Національної гвардії, які були введені теж в Ясинувату. На допомогу цим підрозділам в подальшому повинні були підійти підрозділи 93-ї окремої механізованої бригади. Але до ранку там повинні були лишатися підрозділи Національної гвардії, які могли утримувати контроль над Ясинуватою. З виходом 95-ї бригади підрозділи Національної гвардії покинули Ясинувату і на ранок ми виявили те, що Ясинувата знову знаходиться під контролем бойовиків.Перед нами виникло питання повернення контролю над Ясинуватою, і виникла пропозиція, щоб не зв’язуватися з Ясинуватою, а зосередити свої зусилля на Іловайську. Тоді якраз було створено угрупування з підрозділів, добровольчих батальйонів МВС. Від нас тоді було залучено за їхнім клопотанням (МВС) тільки механізовану групу – це техніка 51-ї бригади, частково техніка ротно-тактичної групи 17-ї бригади. Потім там ще була збірна (група) з 93-ї бригади, яка підтягувалась рішенням керівника сектору “Б” генерала Хомчака. І управління повинно було б здійснюватися ними. Але тоді генерал Хомчак проявив ініціативу в плані того, що я хочу туди виїхати, організувати взаємодію. Я до речі йому сказав, там достатньо полковника з вашого штабу для того, щоб він підтримував цю взаємодію. Ваше завдання керувати підрозділами у всьому секторі. Він попросився, що буквально виїде організує взаємодію, подивиться, розбереться там в ситуації і повернеться. Ну так трапилось, що вже в період 20-21 серпня зав’язались ці бої за Іловайськ і він там так і залишився і вже виходив безпосередньо в ніч з 28 на 29 серпня 14-го року”. Щодо зацікавленості у штурмі Іловайська певних політиків і бізнесменів.“Я думаю, що такий вплив був. Я не можу привести якусь фактуру Вам, я думаю, що є достатньо компетентних органів, які повинні займатися і мати певну інформацію. Це одне, а друге те, що я знаю про цю нараду, яка була у Корбана. Така інформація у нас була. Була інформація також про нараду, яка була в Курахово. Там теж питання розглядались щодо важливості критичних об’єктів на території Донецької області. Були й там, я так розумію, і певні плани взяття під контроль Іловайська. Це був просто проміжковий етап до володіння якимись серйозними об’єктами. Можливо ТЕС, можливо якийсь інший об’єкт на території Донецької області.Ми до речі були слабо проінформовані про ті об’єкти інфраструктури, ті об’єкти, які впливали на життєдіяльність взагалі в цьому регіоні. В тому числі про бази державного резерву. Та (наприклад), яка була в Докучаєвську, яка була залишена. Ми запити робили відповідно в міністерства і в Кабінет міністрів і повного переліку таких об’єктів ми не отримали. На скільки вони мали вплив, я зараз не можу пояснити, краще спитати у тих командирів батальйонів і в тих людей, як Ви кажете мали, або могли мати вплив. Я такий варіант не виключаю”.

Gepostet von Віктор Муженко am Montag, 27. August 2018

Поділитися:
Share

Share