Експерти й ескалація
Сучасний світ досягнув багатьох величних речей, але не зумів створити однієї чи не найважливішої – адекватного експертного середовища.
Спочатку наведу власний приклад. П’ятнадцять років ми в «полях» досліджували питання. Обробили дані, написали статтю і надіслали в один закордонний журнал. Відповідь рецензента: «Мені відома ця проблема, але я дивлюся на неї більш оптимістично». Тобто наші повторювані спостереження, статистична обробка даних, досвід інших дослідників, включаючи самого рецензента, але стаття відкидається лише через суб’єктивний оптимізм останнього.
Мені ця історія пригадалася, коли я спостерігав за гострою дискусією двох топових експертів – американського політолога-міжнародника Джона Міршаймера та британського професора історії Ніла Фергюсона. Їхня дискусія – це «я дивлюся більш оптимістично» або «я дивлюся менш оптимістично». Якщо ці топи будують свої теорії та аналітику на власних суб’єктивних враженнях, то всі успіхи та провали Західного світу – це лише гра випадку.
З жахом усвідомлюю, що експертів політологів у світі немає. Є популярні любителі потрендіти про політику. Усі ці інститути, які радять своїм урядам, – це лише збіговиська набундючених некомпетентних гиндиків. Америка була великою не тому, що в її урядів були найкращі експерти, а тому, що так склалися географічні, економічні та політичні обставини. І не тільки Америка…
Опираючись на вищесказане, варто перестати дивуватися постійним прорахункам держав щодо наших подій. Це не тому, що ми такі особливі, це тому, що ці прогнози складають розпіарені нонкомпоси.
А тепер давайте поговоримо про ескалацію.
Теорія Міршаймера про «Offensive Realism» – це звичайне пустослів’я. Є три лише речі, які визначають міжнародні відносини:
1) Концентрація влади;
2) Сила психічних травм основних гравців і способи її сублімації;
3) Стримування.
Чим сильніша психічна травма політика, тим більше він схильний до концентрації влади у власних руках. Особливо, коли він не отримав необхідного виховання, яке навчило б його переносити енергію травми в соціально позитивне русло. Якщо такий політик зустріне конкурента чи потенційну жертву, то єдине, що зупинятиме його, то це їхній рівень готовності до опору (стримування).
Казки про дії, які ведуть до ескалації, залишаються казками. Якщо закомплексований тиран не побачить проявів стримування зі сторони сусіда, він нападе. Гітлер не бачив, що будуть включені механізми стримування, і нападав. Путін знав, що Янукович не буде опиратися, і готував окупацію. Десантні кораблі Балтійського флоту вирушили в Крим раніше, ніж з’явилася Небесна сотня. Бачачи стан української армії в 2014 році і параліч влади після втечі Януковича, він здійснив акт агресії. Бачачи, що Захід проковтне це, він пішов на анексію Криму. Розраховуючи на те, що протести проти Порошенка, «стимульовані» агентурою й олігархами, не дадуть йому опиратися вторгненню, він пішов на загострення. Порошенко, вбиваючи свій виборчий рейтинг, вибрав збереження країни. Резерв першої черги за добу був у своїх частинах. Бойові бригади (!) були розгорнуті вздовж кордонів і в основних портах. І Путіна попустило. В 2021 році рейтинг Зеленського котився вниз із шаленою швидкістю. Наростав протестний рух. Агентура та нонкомпоси у ключових силових відомствах жирували. Путін знову починає стягувати війська. Відповідь моновлади? Готуємося до шашликів…
Тож коли хтось там щось шепелявить про ескалацію через удари ракетами по тилах, то він або на підсосі у Кремля, або тупий, як пеньок. Жодному диктатору не потрібні причини для ескалації. Його штовхають до агресії дитячі травми, а стримує страх відгребти. Якщо Путін вирішить вдарити ядеркою (усе решта ми вже бачили), то йому потрібно лише бути впевненим, що йому за це нічого не буде. Це єдине, що його стримує.
Нам потрібно формувати і посилювати власні механізми стримування. Ми маємо продемонструвати, що зможемо опиратися агресії незалежно від кроків Білого дому чи інших Бундестагів. А що ми маємо продемонструвати?
Я не військовий експерт, я вам розповім про це як еколог, який з 2007 року вивчає борщівник Сосновського. Тактика/стратегія росіян нагадує те, як борщівник захоплює територію. Він потроху кидає насіння на всю «лінію зіткнення». В тому місці, де є порушений дерн, проникають (інфільтруються) перші «штурмові групи». Гине їх багато, але насіння в борщівника численне. Вони закріплюються і за рахунок потужної фітомаси зачищають територію. Своїм листям вони заглушують сусідню ділянку, і там, де рослинність стане рідшою, проростає насіння, а історія починається знову. Так ось, насіння борщівнику численне, але поступає воно порціями.
Так само і в окупантів. Їх в запасі купа народу, але за день вони контрактують не більше 2000. Це їхня стеля. Якщо ми вибиватимемо більше двох тисяч за добу, на кінець 2025 року в РФ буде купа проблем. І вони це знають. А ми? А ми носимося з планами та ювілеями…
