Don’t look down, або Навіщо путіну Маск
Важливе. Ба навіть вельми важливе.
Таня Микитенко взяла на себе тяжкий асенізаторський труд прочитати й проаналізувати недавно нагороджений “Букером” роман (насправді, кажуть, це радше есей) Саманти Гарві “Orbital”, який уже викликав у багатьох причетних, м’яко кажучи, подив: 130 сторінок не надто вправного стилістично тексту, що з таким самим успіхом міг би бути зґенерований ШІ, про те, як шестеро астронавтів на орбіті реалізовують міжнародний проєкт – готуються до висадки на Місяць, роблячи 16 обертів навколо Землі, споглядаючи її з висоти й переймаючись почуттям своєї вселенської єдності за неї, нашу спільну “mother. Mother. Mother. Mother. Mother” (це цитата, слово повторюється десяток разів, не інакше для заповнення рядка), та вселенської ж таки відповідальности.
Паспортний склад цього “екіпажу глобального порятунку” вкрай показовий: американець, британець, італієць, японка… і двоє росіян, один із яких ще й капітан корабля (!). Так би мовити, гурт “Зємлянє” – “зємля в ілюмінаторє, зємля в ілюмінаторє”, і так 130 сторінок поспіль. Дуже раджу послухати ефір Тані Микитенко (лінк унизу), – мені здається, їй вдалося нарешті намацати надзвичайно важливу ланку в планах Кремля на світове панування, якої досі всім, хто виступає на цю тему в публічному просторі, до розпуки бракувало.
Це може звучати як абсолютне божевілля, але, коли гаразд подумати, – щойно тут всі пазли сходяться. Сучасна Росія, бадьоро кажуть усі політологи-оптимісти, не має (на відміну від СРСР) жодної універсальної ідеології, якою могла б бути привабливою для решти людства; образ “країни високої культури”, старанно ліплений (і досі) засобами “м’якої сили” (читай – Большой театр і Толстоєвський), сильно надщербився з повномасштабним вторгненням в Україну, – і нікому не спало на думку, що Кремль більше й не розраховує “зачаровувати” міжнародні ширнармаси, в його грі вони відсутні, – він апелює вже тільки до світових ЕЛІТ, пропонуючи їм ПОРЯТУНОК ВІД ГЛОБАЛЬНИХ КАТАСТРОФ засобом космічних експедицій. (Прошу “нє ржать”, бо це, бігме, не смішно!).
Пам’ятаєте фінал “Don’t Look Up”? Маск візьме з собою на Марс тільки “друзів Путіна” – “еліту людства”. Росія має що запропонувати не тільки Трампові, а й усім неотесаним багатіям цього світу, які давно вже, з переляку перед ядерною зимою, покупували собі ділянки на Місяці й обладнані бункери в нетрях Африки: свій до свого по своє. Так, ідея цілком психопатична, але якщо поставитись серйозно до цьогорічного Букера, неважко розгледіти за ним дуже добре зорганізовану ПРЕЗЕНТАЦІЮ ПРОЄКТУ реклами Роскосмосу як спасителя людства від вселенської екологічної катастрофи.
Про “Orbital” у нас уже писала раніше Ганна Улюра, але в неї інший фах, вона в шоці від цього тексту (і його преміювання) саме як літературознавиця. Микитенко натомість працює з шоубізом і блискуче прорахувала в цьому 130-сторінковому потоці антилітератури (не виключено, Саманта Гарві тільки позичила своє ім’я під російську “заготовку”: так московські політтехнологи працювали з письменниками і в наших широтах, “Убіть Юлю” свого часу пропонувалося багатьом!) дуже професійно виконаний product placement Росії взагалі і Роскосмосу зокрема (від Самари і Тольятті, чиї занесені снігом “золоті куполи” буцім видно з космосу, тоді як вся “Східна Європа” зливається в нерозрізняльний промельк, та Курильських островів як “стежки між Росією і Японією” в уяві японки, – і пофіґ, що по-японськи ці острови звуться аж ніяк не “Курилами”!, і аж до світлого образу Сєргєя Крікальова, останнього совєцького космонавта, чий політ прийшовсь на розпад СРСР, а нині представника Севастополя в Москві (!) й радника Путіна з питань космосу, – саме він витає над міжнародним екіпажем як Бог-отець нового світу, одна з трьох реальних постатей у цілком, здавалось би, фентезійній книжці). Література тут геть ні до чого – це чиста політтехнологія-маркетологія, і цей “Букер” мусив готуватись не один рік і коштувати РФ збіса недешево.
Свого часу Путіну вдалось одурити США (Буша-джуніора) ідеєю “спільної боротьби з тероризмом”. Хто, раз послухавши Трампа, усумниться в тому, що цей так само радісно поведеться на ідею “спільної колонізації космосу”, щоб, на випадок чого, чутися вбезпеченим перед всіма екологічними катастрофами, якими погрожують людству вчені, – кліматичними змінами, світовими потопами й посухами, ядерною катастрофою, врешті-решт? (про яку, неважко передбачити, говоритиметься з Москви дедалі гучніше й грізніше, щоб створити належну атмосферу наростаючої паніки серед тих, з ким, на думку Кремля, варто рахуватись).
Найголовніше ж, ці люди справді так мислять, тобто можуть бути в своїх “антиутопіях” майже щирі (наскільки взагалі правомірно до них застосовувати поняття щирости). І, скільки б ми не крутили пальцем коло лоба, планетарний ресурс належить їм, – і от уже ціле Букерівське журі одностайно підписується на інформкампанію “Росія – рятівниця планети” (мене це вкурвлює ще й особисто, – того самого 2022 р., коли Саманта Гарві погоджувалась на цю аферу, я писала “Найдовшу подорож” і вимахувала з усіх презентаційних майданчиків головним арґументом, чому Росія має розпастися: тому, що в ХХІ ст. ресурсна імперія є ЕКОЛОГІЧНО НЕАДЕКВАТНОЮ, – і от, виявляється, вони й не збираються бути адекватними, а, як останні довбограї, вірять, що досить купити Маска, – і, в найгіршому разі, він забезпечить їм у фіналі, як у “Don’t Look Up”, благополучну транспортацію в інші світи!.. No Comments.
(Коли б ви вже, грьобані дебіли, пошвидше в ті інші світи попереселялись!..)
Тож Путін має що запропонувати Трампові, без іронії кажу. Питання – який відсоток притомно мислячих в оточенні останнього зможе зіграти роль контрбалансу.
І тут дуже цікаво буде постежити, чи хто з інтелектуальних еліт англомовного світу покрутить пальцем коло лоба на Orbital?
Стежимо за руками.
BBC Україна: Букера отримав роман про космос і росіян. Чим він обурив українців
Букерівську премію 2024 року здобула англійська письменниця Саманта Харві за роман “Орбіта”, який розповідає про один день із життя шести астронавтів (двоє із них росіяни), що перебувають на Міжнародній космічній станції.
Церемонія вручення премії відбулася у Лондоні, журі цього року очолював британський письменник та художник Едмунд де Ваал. Він сказав, що вся команда одностайно віддала перевагу роману Саманти Харві.
Колаж на заставці: Instagram/Тетяна Микитенко
