Чи матиме Україна свої Пантеон і Арлінгтон?
Здається, ще три роки тому йшла мова, що Україні вкрай важливо мати свій аналог Арлінгтону. Військове меморіальне кладовище, десь неподалік Києва, на правому, високому, березі Дніпра. Кладовище, яке б ставало останнім прихистком для тих героїв війни (а коли закінчиться війна – для видатних українських вояків, що йтимуть у свій час), чиї рідні погодяться на це. Меморіал, який би задавав планку в організації подібних місць поховань і пам’яті в областях.
Розумні звучали думки і щодо підходу до надгробків, і щодо храмово-меморіального комплексу, і щодо церемонійних заходів на майбутній території.
Але за три роки нічого так і не відбулося.
Шкода. Як показує це відео, меморіальне кладовище – це не лише місце останнього спочинку тих, ким пишається нація. Це й глибинний виховний момент. Як для майбутніх військових, так і для цивільних, особливо і перш за все – молоді.
Чи варто згадувати, що так само жодних зрушень не відбулося і щодо Національного Пантеону.
І сум не в тому, що три роки просто втрачені. Сум і жах від того, що дивишся на соціологію і розумієш – наступним владосидільцям ці питання взагалі будуть по цимбалах.
P.S. Cпівпало, але…
В Офісі Реформ МО зміна керманича. Тепер процесами рулитиме Діана Петреня. Це класно. Погано те, що серед озвучених майбутніх пріоритетів ОР МО немає ідеологічної роботи. Тобто, як нікому не потрібна була перепрошивка мозку, так і не треба?
Тобто, уроки повної відсутності комунікації з особовим складом, просвітництва заздалегідь, роз’яснення змін і новацій, зрештою, я не боюся цього, ПРОПАГАНДИ… не вивчені? Змін не буде й далі?
Граблі… граблі… граблі…
