Про власну наївність
Всього 2 тижні тому я написав трохи емоційний пост про те, чому вважаю українську журналістику самою уродською групою людей на планеті Земля
Читаю сьогодні цей пост і сам дивуюся зі своєї наївності. Я серйозно вимагав засудження колегами-журналістами дій Насті Станко і Ко, які заключались в зніманні позицій військових і висвітлення цього матеріалу в ефірі.
Я вимагав засудження зйомок позицій військових в людей, які сьогодні приїхали знімати як будуть підривати їхнього колегу і… заважу, не зробили ні найменшої спроби зупинити це.
Я вимагав засудження в людей, які не встигши повитирати «сльози скорботи» на своїх очах, відразу знайшли винних в особах політичних конкурентів своїх спонсорів:
1) То гужвівська срань почала розказувати про порохоботів, які мочили УП і привязала вбивство до цих подій. Порохоботи-то мочили, але до чого тут влада? Зрештою, навіть якщо вірити в координацію порохоботів владою, то який сенс владі знищувати журналіста, який особливих претензій до влади не мав і робити це після епічного зашквару григоришинської правди?
2) То Денис Казанський робить для своїх читачів акценти на тому, що варто почекати на те, що скажуть ребята з УП. Цікаво, а що розкажуть рєбята з УП? Що нам розкаже Сірожа Григоришинський? Хмм.. що ж вони розкажуть? Зрештою, чому про розслідування вбивства мають розказувати журналісти УП? Тим більше люди, які і самі можуть мати мотиви для злочину?
3) То Віталій Сич розмишляє над тим, що він не вірить в російський слід і це справа рук української влади. Вірити/не вірити – це які стандарти журналістики, БіБіСі чи СіЕнЕн? Зрештою, на основі чого Главред «поважного» видання звинувачує хоч абстрактних, але все ж українських високопосадовчів? А немає причин і аргументів для звинувачень. Якби Віталій Сич дійсно вважав, що влада розправляється з журналістами і відповідно загрожує йому, то Віталій Сич не говорив би такого, а бігав би домовлятись з владою і співав би їй дифірамби.
А так, Віталій Сич разом зі своїми «колегами», зі ще не обсохлими крокодилячими сльозами, цинічно використовують вбивство свого колеги як інформаційне прикриття зовсім інших речей, направлених проти влади. Плачучи крокодилячими сльозами, вони цинічно глумляться над пам’яттю ще не похороненого колеги, свідомо плодячи фальшиві версії, які, скоріш за все, не матимуть нічого спільного з покаранням його вбивць…
А я два тижні тому, по своїй наївності вимагав засудження за знімання позицій військових….
Тому, на мою думку, влада прийняла вчасне і абсолютно вірне рішення – залучити ФБР, тим самим знявши всі питання щодо об’єктивності розслідування і не давши кремлю разом з доморощеними манкуртами перетворити це вбивство в культове вбивство жертви режиму. Що цікаво… відразу після цього рішення понеслися істерики, що нам не треба ФБР. Ну та, не треба… таку ж тєму наламали…
Більш того, таке рішення, скоріш за все, врятувало від смерті багатьох журналістів. Бо як тільки ці ідіоти змогли би переконати суспільство в тому, що влада воює з журналістами, то дуже ймовірно, що спецслужби сусідньої країни почали би підривати автомобілі інших журналістів, доводячи створений ними ж міф і тим самим дестабілізуючи ситуацію в суспільстві.
Тому, хочу попросити вибачення в своїх читачів. Я був дуже наївний у своєму відношенні до журналістів, вимагаючи в них розкаяння, засудження інших журналістів, це було не правильно з мого боку, я помилявся. Помилявся, бо ми маємо справу з продажними істотами, які втратили все людське, що тільки може мати людина.
